ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 лютого 2020 року м. Київ № 640/12668/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МОУ) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у неприйнятті рішення за результатом розгляду заяви позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі(смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у межах місячного строку з дня отримання Комісією МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, вищеозначеної заяви позивача щодо призначення спірної виплати;
- визнати протиправними дії МОУ щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини), відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі(смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- визнати протиправними дії МОУ у частині невіднесення військової служби позивача у зоні проведення Антитерористичної операції під час відсічі збройній російській агресії у період з 31 серпня 2014 року по 03 жовтня 2014 року до військової служби за призовом на особливий період;
- скасувати рішення МОУ від 17 грудня 2018 року у формі затвердження Міністром оборони 22 січня 2019 року протокол Комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 18 січня 2019 року №2 у частині відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини);
- зобов'язати МОУ призначити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини) відповідно до Закону України «»Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі(смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року;
- зобов'язати відповідача виконати судове рішення протягом 10 днів з дня набрання ним законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби, як особа, яка отримала інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце під час виконання обов'язків військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що МОУ не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки між встановленням позивачу ступеня втрати працездатності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2 років.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил у період з 11 листопада 1982 року по 01 листопада 1984 року, з 09 серпня 2014 року по 02 лютого 2015 року; приймав участь у бойових діях (в зоні проведення АТО) з 31 серпня 2014 року по 03 жовтня 2014 року у складі військової частини ПП НОМЕР_1 .
Вказане підтверджується копією довідки від 05 листопада 2015 року №191, що видана Дарницьким районним у м. Києві військовим комісаріатом МОУ.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 02 червня 2015 року №1962, встановлено, травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини.
Позивач 10 травня 2018 року пройшов медико-соціальну експертизу, за результатом якої йому було визначено ІІ групу інвалідності з 07 травня 2018 року, причина інвалідності - травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини, довічно, що підтверджується копією довідкою до акта огляду МСЕК від 10 травня 2017 року серії АВ № 0968460.
Міністерство оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглядає питання з призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою №975.
З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Київський міський військовий комісаріат з відповідною заявою.
На виконання пункту 13 Порядку Київським міським військовим комісаріатом скеровано документи щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум були розглянуті подані позивачем документи та дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги (витяг з протоколу протокол №2 від 18 січня 2018 року), оскільки згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Вважаючи, що відповідачем порушене право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності саме ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, позивач звернувся до суду.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою статті 16 Закону № 2011- ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, відповідно до пункту 4 Закону № 2011- ХІІ встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, ми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, вчених у цьому підпункті.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 2011- ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Матеріалами справи підтверджено, що 22 червня 2016 року позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності строком до 01 березня 2017 року у зв'язку з отриманням травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Позивач 10 травня 2018 року пройшов медико-соціальну експертизу, за результатом якої йому було визначено ІІ групу інвалідності з 07 травня 2018 року, причина інвалідності - травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини, довічно, що підтверджується копією довідкою до акта огляду МСЕК від 10 травня 2017 року серії АВ № 0968460.
За змістом статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності після 07 травня 2018 року.
Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у справі № 295/3091/17, виклавши його у постанові від 20 березня 2018 року, який колегія суддів враховує при розгляді цієї справи.
З огляду на викладені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
У той же час, частиною 4 статті 16-3 Закону України «про соціальний і правовий захист війсмьковослужбовців та членів їх сімей» визначено, що, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення позивачу вищої групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано допомогу у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності у сумі 206 700,00 грн, що також не заперечується позивачем під час розгляду справи.
З урахуванням наведеного та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини), відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 з урахуванням виплаченої раніше суми є протиправними; рішення відповідача від 18 січня 2019 року, оформлене протоколом №2, затверджене тимчасово виконуючим обов'язки Міністра оборони України І. Руснак 22 січня 2019 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, як особі з інвалідністю ІІ групи в наслідок захворювання пов'язане із захистом Батьківщини є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.
Згідно з пунктом 13 Порядку № 975, керівник уповноваженою органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якою додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду доказів, на підставі яких прийнято оскаржуваний висновок.
Позивач зазначає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті у межах місячного строку з дня отримання Комісією МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, заяви позивача щодо призначення спірної виплати. Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження дати отримання відповідачем заяви позивача щодо призначення спірної виплати.
При цьому, слід зазначити, що МОУ, як головний розпорядник коштів, має розглядати заяви та відповідно до унормованого порядку прийняти відповідне рішення; як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи Міністерством оборони України, прийнято рішення, а отже відсутня протиправна бездіяльність, що полягає у неприйнятті рішення за результатом розгляду заяви позивача у межах місячного строку з дня отримання Комісією МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, вище зазначеної заяви позивача щодо призначення спірної виплати.
Таким чином, відповідачем порушено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням виплаченої раніше суми, оскільки відповідач уникає виконання покладених на нього законодавчими актами обов'язків, щодо належного соціального-правового забезпечення осіб, які отримали інвалідність у зв'язку із проходженням військової служби.
Враховуючи наявність всіх фактичних і правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової допомоги та з метою усунення допущеного порушення прав позивача, яке полягає у фактичній відмові позивачу у призначенні та отриманні одноразової допомоги, на переконання суду, ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання Міністерства оборони України призначити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини) відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року з урахуванням виплаченої раніше суми та, як наслідок задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд також звертає увагу, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Щодо вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що передбачено частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Правові норми, закріплені у частині першій статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, кореспондуються з положеннями, зокрема, підпункту «ґ» пункту 4 частини першої статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на не наведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання постанови суду.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, б. 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини), відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 з урахуванням виплаченої раніше суми.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України від 18 січня 2019 року, оформлене протоколом №2, затверджене тимчасово виконуючим обов'язки Міністра оборони України І. Руснак 22 січня 2019 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи в наслідок захворювання пов'язане із захистом Батьківщини.
4. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини) відповідно до Закону України «»Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року з урахуванням виплаченої раніше суми.
5. У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова