Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"17" липня 2007 р. Справа № 47/615-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Могилєвкін Ю.О.
при секретарі Морока Ю.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Гайдукова В.М. (дов. № 30 від 11.06.07 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" (м. Красноград, Харківської області) (вх. № 1902 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 11.05.07 р. по справі № 47/615-06
за позовом Закритого акціонерного товариства "Тесмо-М" (м. Хмельницький)
до Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" (м. Красноград, Харківської області)
про неналежне виконання умов договору, -
встановила:
У жовтні 2006 року Закрите акціонерне товариство по технічній експлуатації і сервісу молочного обладнання "Тесмо-М" (м. Хмельницький) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" (м. Красноград, Харківської області) про стягнення 232 490,00 грн. заборгованості за купівлю пастеризаційно-охолоджувальної установки, заподіяних збитків згідно розрахунку та судових витрат по справі.
В процесі розгляду справи позивач надав заяву про уточнення позовних вимог від 13.03.2007 р., в якій просив суд стягнути з ВАТ "Красноградський маслосирзавод" на користь ЗАТ по технічній експлуатації і сервісу молочного обладнання "Тесмо-М" (далі - ЗАТ "Тесмо-М") 81158,94 грн. основної заборгованості з урахуванням інфляційних, 3277,00 грн. пені, 2303,87 грн. збитків та судові витрати.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11 травня 2007 року по справі № 47/615-06 (головуючий суддя Светлічний Ю.В., судді Лаврова Л.С., Швед Е.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь основної заборгованості з урахуванням інфляційних у розмірі 81158,94 грн., пені у розмірі 3 277,00 грн., збитків у розмірі 2 303,87 грн., державного мита у розмірі 2324,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2007 р. скасувати. На думку ВАТ "Красноградський маслосирзавод", оскаржуване рішення винесено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представника ВАТ "Красноградський маслосирзавод" - Гайдукова В.М., який підтримав апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржене рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що 26 квітня 2006 року між ЗАТ "Тесмо-М" (продавець) та ВАТ "Красноградський маслосирзавод" (покупець) був укладений договір № 30, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити (продати) відповідачу товар, а саме пастеризаційно-охолоджувальну установку продуктивністю 15000 л/год., а відповідач - прийняти та оплатити отриманий товар (далі - Договір).
Згідно з п. 5.1. Договору відповідач повинен здійснити передоплату у розмірі 20 % від загальної суми договору, що становить 65540,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач платіжним дорученням № 427 від 26.04.2006р. перерахував на рахунок позивача 28240,00 грн., а 27.04.2006р. платіжним дорученням № 431 здійснив перерахування коштів в сумі 37300,00 грн., що свідчить про належне проведення відповідачем передоплати в повному обсязі.
Відповідно до п. 5.2. Договору відповідач взяв на себе зобов'язання перерахувати на розрахунковий рахунок позивача оплату у розмірі 80 % від загальної суми договору -262160,00 грн. на протязі 3-х місяців з моменту підписання даного Договору.
Господарським судом також встановлено, що оплату за спірним договором відповідач здійснив лише частково, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, в зв'язку з чим станом на 01.03.2007 р. заборгованість відповідача повністю не погашена і сума основного боргу складає 62490,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач в порядку досудового врегулювання спору 02.08.2006 р. та 04.08.2006 р. направив на адресу відповідача вимоги з проханням виконати вимоги вищезазначеного договору та сплатити суму заборгованості, які були залишені ВАТ "Красноградський маслосирзавод" без відповіді та задоволення.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оцінивши доводи позивача та відповідача у справі, господарський суд враховуючи документальне доведення факту порушення відповідачем умов спірного Договору та чинного законодавства, визнав позовні вимоги в сумі основної заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 62490,00 грн.
З огляду на наявні в матеріалах справи документи колегії суддів вважає, що господарський суд Харківської області забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно дослідив фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України та прийняв законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову в сумі основного боргу.
Крім того, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Чинне законодавство не містить обмежень щодо даного виду відповідальності.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов спірного Договору, господарський суд правомірно, враховуючи вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнув з відповідача суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 18668,94 грн.
Виходячи з наведеного, господарський суд першої інстанції, з чим також погоджується і колегія суддів апеляційного господарського суду, дійшов правильного висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань є обґрунтованими.
Згідно зі ст. ст. 546 та 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.3. спірного Договору сторони передбачили, що за порушення строків розрахунку за товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми авансу за кожний день прострочення, але не більше 1 % від загальної вартості Договору.
Таким чином, відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, сторони у п. 8.3 договору передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за Договором, шляхом застосування до правопорушника санкцій у вигляді сплати пені, що повністю відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3277,00 грн. пені також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
На думку колегії суддів, позивач надав докази того, що свої зобов'язання за спірним Договором він виконав повністю, поставив відповідачу товар на загальну суму 327700,00 грн., а господарський суд Харківської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної і в повному обсязі оплати вартості отриманого товару.
Зазначені обставини і стали підставою для захисту позивачем своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, позивач у повній відповідності з чинним законодавством матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача.
Відповідач же ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених в апеляційній скарзі тверджень про відсутність, або наявність у нього боргу перед позивачем в іншому розмірі.
Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що господарський суд Харківської області, з урахуванням матеріалів справи, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 62490,00 грн. грн., інфляційних в розмірі 18668,94 грн. та 3277,00 грн. пені, оскільки позивач по справі свої зобов'язання, передбачені спірним Договором виконав повністю, а також надав суду всі докази, які підтверджують заборгованість ВАТ "Красноградський маслосирзавод" в зазначеній сумі.
Заявник апеляційної скарги посилається на те, що господарський суд не врахував проведення пусконалагоджувальних робіт та транспортних послуг загальною вартістю 6000,00 грн., в зв'язку з чим сума основної заборгованості на думку відповідача складає 56490,00 грн., замість 62490,00 грн.
Проте, колегія суддів вважає, що вказані твердження скаржника є безпідставними, оскільки останній неправомірно включає в розрахунки за спірним Договором грошові суми щодо оплати послуг, які даним Договором не були обумовлені.
Так, відповідно до п. 3.2. Договору сторони встановили, що вартість пусконалагоджувальних робіт в ціну товару не входить, а із матеріалів справи вбачається, що згідно акту №1 приймання виконаних робіт за липень місяць 2006 року позивач виконав пусконалагоджувальні роботи на суму 2700,00 гривень, вартість яких була сплачена відповідачем.
Крім того, згідно з п. 4 Договору сторони узгодили, що умовами постачання є самовивіз транспортом відповідача (покупця) зі складу позивача (продавця) у м. Хмельницькому. Відповідно до акту здачі приймання №0022 від 03.07.2006 року позивач надав транспортні послуги на суму 3300,00 грн., а отже транспортні послуги в рамках спірного Договору не надавались.
Разом з цим, не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції із висновками господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з оплатою юридичних послуг Хмельницькій філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичній фірмі "А-Лекс" з надання правової допомоги щодо ведення даної справи в господарському суді Харківської області в розмірі 600,00 грн., та витрат, пов'язаних з явкою представників позивача для участі в судових засіданнях в розмірі 1703,87 грн., з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки висновки господарського суду в цій частині оскарженого рішення не відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, та їм не надана правильна та повна правова оцінка.
Слід зазначити, що вимоги відповідача з цього, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.
Представники юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судової витрат входить оплата послуг адвоката. Відповідно з ч. 3 ст. 48 цього ж кодексу витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".
В контексті цих норм судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Однак позивач в обґрунтування своїх вимог стосовно покладення на відповідача витрат на юридичні послуги в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодного належного доказу.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем в підтвердження понесених витрат на оплату юридичних послуг наданий акт здачі-приймання (надання послуг) № ОУ-0000077 (а.с. 78) щодо представництва інтересів в суді представника виконавця (Хмельницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичної фірми "А-Лекс") - Городецького В.Т., підписаного останнім та позивачем, а також платіжне доручення № 1575 від 18.12.06р. про сплату позивачем за надання послуг з представництва інтересів у суді в сумі 300,00 грн. вказаній юридичній особі (а.с. 77), що не узгоджується з приписами ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачена оплата послуг, пов'язаних з розглядом справи, наданих лише адвокатами, а не будь-якими юридичними підприємствами.
Враховуючи вищевказане, а також те, що відшкодування сум на оплату юридичної допомоги можливе за послуги, надані виключно адвокатами, а не будь-якими представниками сторін або особами, які займаються юридичною практикою, колегія суддів вважає вимоги позивача про стягнення витрат на юридичні послуги безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки жодних доказів проведення оплати за послуги, надані саме адвокатом, відповідачем не надано.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в даній справі є наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань та положень чинного законодавства згідно приписів статті 22 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.
Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.
Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.
Як свідчать матеріали справи, позовну заяву подано в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу. Разом з цим позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з явкою представників позивача для участі в судових засіданнях в розмірі 1703,87 грн.
Згідно статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору завдані йому збитки. Розмір збитків доказується кредитором.
Збитками, у розумінні статей 224 та 225 Господарського кодексу України, є витрати, які зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
В силу вищезазначених норм чинного законодавства, витрати на відрядження представника позивача є збитками та потребують доказування.
Однак, в даному випадку, позивач не надав належних доказів, які б підтверджували наявність причинного зв"язку між неналежним виконанням відповідачем зобов"язань за спірним Договором та сплатою позивачем коштів на відрядження як витрат, пов'язаних з явкою представників позивача для участі в судових засіданнях в розмірі 1703,87 грн. Доказів в підтвердження обов'язкового характеру цих витрат позивач не надав. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про компенсацію даних витрат є такою, що задоволенню не підлягає.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення від 11.05.2007 р. по справі № 47/615-06 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в розмірі 2303,87 грн. було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду в цій частині у повній мірі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення в означеній частині - скасуванню.
Задовольняючи частково вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати з державного мита за подачу апеляційної скарги у розмірі 51,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" (м. Красноград, Харківської області) задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 11 травня 2007 року по справі № 47/615-06 в частині стягнення збитків в розмірі 2303,87 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства по технічній експлуатації і сервісу молочного обладнання "Тесмо-М" (29025, м. Хмельницький, вул. Кооперативна, 3/1, р/р 260040170294 в ФВАТ Державний експортно - імпортний банк України, МФО 315609, код 14152653) на користь Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" (63304, м. Красноград, вул. Котляревського, 48, р/р 26005016816768 ФВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", МФО 351618, код ЄДРПОУ 00447296) витрати з державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 51,00 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Такмаков Ю.В.
Судді Барбашова С.В.
Могилєвкін Ю.О.