ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2020Справа № 910/17275/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Крутоног Тамари Олександрівни
до Комунального підприємства «Київпастранс»
про стягнення 254 141, 15 грн.
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Фізична особа-підприємець Крутоног Тамара Олександрівна (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» (далі - відповідач) про стягнення 254 141, 15 грн., з яких 171 109, 00 грн. основного боргу, 59 411, 68 грн. пені, 7 857, 10 грн. 3 % річних, 15 763, 37 грн. інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач неналежно виконав умови договору поставки № 52.16-357 від 12.12.2016, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019 порушено провадження у справі № 910/17275/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
08.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач частково заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки позивачем розрахунок пені зроблений з порушенням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 252-254 ЦК України. При цьому, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені.
Крім того, відповідач заперечує проти покладення на нього витрат по сплаті послуг адвоката в сумі 60 000, 00 грн., оскільки їх розмір є явно завищеним, а позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували наявності взаємовідносин з адвокатом, а також документів, що підтверджують оплату послуг адвоката.
15.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вважає викладені відповідачем аргументи безпідставними, оскільки умовами Договору передбачено, що пеня нараховується за весь час прострочення без врахування приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто строк позовної давності не сплив, а нарахування пені за період понад 6 місяців є правомірним.
24.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту яких відповідач зазначає, що позивачем пропущені строки позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені.
27.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в порядку, встановленому частиною 8 статті 129 ГПК України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
12.12.2016 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 52-16-357 (далі - Договір) відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю «Частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу; кріплення та арматура і їхні частини; механічне устаткування для керування рухом» код 30.20.04 за ДК 016:2010 («Частини локомотивів чи рухомого складу» код 34631000-9 за ДК) (вузли та деталі склоочисника трамваїв), надалі - товар, а Покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1), що додається до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що асортимент товару, який поставляється за цим Договором, повинен відповідати вимогам да технічних і якісних характеристик товару, Технічної специфікації товару згідно з Додатком № 2, що є невід'ємною частиною цього Договору та вибирається Покупцем виходячи із виробничих потреб в межах наданої Специфікації.
За умовами пункту 3.1. Договору сума цього Договору (ціна Договору) становить 3 307 510, 00 грн.
Відповідно до пункту 4.1. Договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються філіями або відокремленими підрозділами КП «Київпастранс», перелік яких зазначається в Додатку № 4, що є невід'ємною частиною цього Договору, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 10 календарних днів після підписання видаткової накладної на фактично поставлений товар.
Строк поставки товару - протягом 2017 року (пункт 5.1. Договору).
За умовами пункту 11.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє по 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цього Договору.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 260418/3 від 26.04.2018 на суму 37 646, 00 грн., № 270218/2 від 27.02.2018 на суму 34 450, 00 грн., № 260418/2 від 26.04.2018 на суму 99 013, 00 грн., а всього на суму 171 109, 00 грн.
Факт отримання товару підтверджується також виданими відповідачем довіреностями № 86 від 26.04.2018, № 35 від 26.02.2018, № 126 від 26.04.2018.
Проте, відповідач строк отриману від позивача продукцію не оплатив, внаслідок чого за ним виникла заборгованість.
У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як зазначалось судом вище, 12.12.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 52-16-357, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю «Частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу; кріплення та арматура і їхні частини; механічне устаткування для керування рухом» код 30.20.04 за ДК 016:2010 («Частини локомотивів чи рухомого складу» код 34631000-9 за ДК) (вузли та деталі склоочисника трамваїв), надалі - товар, а Покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1), що додається до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Пунктом 5.1. Договору визначено строк поставки товару - протягом 2017 року.
При цьому, згідно з п. 5.3. Договору поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу Покупця виходячи з його виробничої необхідності будь-яким способом (листом, факсом тощо).
Поставка партії товару здійснюється н пізніше 10 календарних днів з дати отримання Постачальником письмової заявки (п. 5.4. Договору).
Відповідно до п. 11.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє по 31 грудня 2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Зміни та доповнення до Договору вносяться шляхом укладання відповідної додаткової угоди до цього Договору, набувають чинності за умови їх підписання уповноваженими особами обох сторін та вважаються невід'ємними його частинами (п. 12.7. Договору).
Положеннями частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач протягом 2017 року звертався із заявками про поставку товару згідно з п.п. 5.3., 5.4. Договору, які позивачем своєчасно виконані не були. Так само, не містять матеріали справи належних доказів на підтвердження укладання між сторонами додаткової угоди про продовження строку дії Договору в порядку п. 12.7. Договору.
Виходячи з вищевказаних умов Договору та наявних у справі доказів суд дійшов висновку, що позивач міг здійснити свій обов'язок з поставки товару до 31.12.2017 року, а відтак, починаючи з 01.01.2018 року у позивача були відсутні підстави для поставки товару відповідачу.
Разом з тим, позивач поставив відповідачу товар вже після закінчення строку дії даного Договору за накладними № 260418/3 від 26.04.2018 на суму 37 646, 00 грн., № 270218/2 від 27.02.2018 на суму 34 450, 00 грн., № 260418/2 від 26.04.2018 на суму 99 013, 00 грн., а всього на суму 171 109, 00 грн.
При цьому, саме по собі посилання у вищевказаних накладних на Договір № 52.16-357 від 12.12.2016 жодним чином не свідчить про те, що поставка товару відбулася саме на виконання умов вищевказаного Договору, оскільки, як зазначалось судом вище, починаючи з 31.12.2017 Договір припинив свою дію.
Таким чином, суд вважає помилковими посилання позивача на те, що поставка товару здійснювалась у межах договору № 52.16-357 від 12.12.2016, оскільки вказаний договір припинив свою дію 31.12.2017, тобто раніше ніж була здійснена поставка товару за вищезазначеними накладними, автоматична пролонгація цього договору сторонами не передбачена, а додаткова угода до договору про продовження терміну його дії не укладалась.
Враховуючи вищевикладені обставини суд вважає, що поставка позивачем товару відповідачу за видатковими накладними № 260418/3 від 26.04.2018 на суму 37 646, 00 грн., № 270218/2 від 27.02.2018 на суму 34 450, 00 грн., № 260418/2 від 26.04.2018 на суму 99 013, 00 грн., а всього на суму 171 109, 00 грн. відбулась не на виконання умов Договору № 52.16-357 від 12.12.2016, а на підставі укладеного між сторонами у спрощений спосіб Договору поставки.
Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1, 2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Системний аналіз наведених вище норм та встановлених судом обставин справи у їх поєднані між собою свідчить про виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин з поставки товару, регулювання яких здійснюється нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей притаманних даним правовідносинам.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
При цьому, суд зазначає, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
За таких обставин суд вважає, що строк оплати відповідачем товару, отриманого від позивача за спірними видатковими є таким, що настав.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, відповідний борг в сумі 171 109, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 59 411, 68 грн., нарахованої за період з 02.12.2018 по 02.12.2019, суд зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що поставка товару відбувалась не на виконання умов укладеного Договору № 52.16-357 від 12.12.2016, а на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки.
Таким чином, на зобов'язання, що виникли між сторонами після закінчення дії вищезазначеного договору, не поширюються умови цього договору щодо застосування штрафних санкцій, розмір пені за порушення виконання грошового зобов'язання за спірними видатковими накладними умовами Договору не встановлений, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.
Враховуючи вищевикладені обставини, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення пені є необґрунтованими, у зв'язку
При цьому, що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Так, згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, за змістом названих норм позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі №183/161/16).
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 7 857, 10 грн. та інфляційних втрат в сумі 15 763, 37 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок інфляційних втрат), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 15 763, 37 грн. та 3% річних в сумі 7 857, 10 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими частково та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 60 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Положеннями частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
27.01.2020 року представником позивача подано заяву про намір подати докази щодо розміру судових витрат після ухвалення рішення у справі відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Отже, з умов статті 221 та частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення судового рішення з поданням відповідних доказів в підтвердження їх понесення, можливе лише у випадку розгляду справи в порядку загального позовного провадження з про веденням судових дебатів, під час яких стороною і заявляється про понесення нею таких витрат, у зв'язку з розглядом справи.
Проте, як зазначалося вище, справа № 910/17275/19 розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, у зв'язку з чим у позивача був наявний обов'язок подати докази в підтвердження понесення ним судових витрат до моменту прийняття судового рішення, що останнім вчинено не було.
Проте, всупереч вищевказаних положень чинного законодавства позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000, 00 грн., у зв'язку з чим суд залишає без задоволення вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Крутоног Тамари Олександрівни до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 254 141, 15 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, місто Київ, Набережне шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Фізичної особи - підприємця Крутоног Тамари Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) основний борг в сумі 171 109 (сто сімдесят одну тисячу сто дев'ять) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 7 857 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн. 10 коп., інфляційні втрати в сумі 15 763 (п'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят три) грн. 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 920 (дві тисячі дев'ятсот двадцять) грн. 94 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 18.02.2020 року.
Суддя В.С. Ломака