18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
11 лютого 2020 року м. Черкаси справа № 925/1229/19
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:
від позивача - Єгоров В.С. - адвокат,
від відповідача - Севастьянова А.В. - адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до Комунального підприємства теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради”
про стягнення 4788521 грн 49 коп.
До Господарського суду Черкаської області звернулося з позовом Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) до Комунального підприємства теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради” (вул. О. Дашкевича, 62, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код 02082522) про стягнення 2749302 грн 68 коп. пені, 649226 грн 25 коп. 3% річних, 1389992 грн 56 коп. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 1210/1718-БО-36 від 22 вересня 2017 року.
В обґрунтування позову позивач вказав на неналежне (несвоєчасне) виконання відповідачем грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу від 22.09.2017 № 1210/1718-БО-36 та додатковими угодами до нього щодо оплати переданого йому позивачем з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року природного газу.
Ухвалою від 22 жовтня 2019 року Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішив розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 26 грудня 2019 року відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд Черкаської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
05 листопада 2020 року через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечував повністю та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Станом на дату виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем діяли норми Постанови Кабінету Міністрів №758 від 1 жовтня 2015 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) в редакція від 23.02.2017.
Відповідно до п.16 Положення НАК "Нафтогаз України" у період з 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води установам, що фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів, та населенню в розмірі 4942 гривні за 1000 куб. метрів, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб. метрів.
Пунктом 17 Положення визначено, що постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації.
Пункт 16 вказаного Положення в частині визначення ціни за 1000 куб. метрів газу змінений Постановою КМ № 315 від 27.04.2016.
Проте, Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, залишеним без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 по справі № 826/9665/16, Постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758" визнано протиправною та не чинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016.
Відповідач стверджує, що нарахування позивачем заборгованості за природний газ за ціною, визначеною п.16 Постанови є неправомірним та необґрунтованим, адже Постанову, якою вносились зміни щодо ціни визнано не чинною з моменту її прийняття.
Враховуючи, що пунктом 5.1 Договору передбачено, що в разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін, тому відповідач вважає, що при розрахунку заборгованості необхідно керуватися ціною, що визначена попередньою Постановою Кабінету Міністрів України, якою вносились зміни в Положення щодо ціни природного газу. Відповідач стверджує, що позивач зобов'язаний здійснити перерахунок вартості спожитого природного газу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758 « Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) в редакція від 31.03.2016.
09 грудня 2020 року через канцелярію суду представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій спростовуються заперечення відповідача щодо позову, наступними доводами:
- щодо рішення у справі № 826/9665/16 представник позивача зазначив, що Окружний адміністративний суд міста Києва вказаним рішенням не зобов'язав учасників ринку природного газу здійснювати будь-які перерахунки чи вносити зміни до договорів;
- договір між позивачем та відповідачем був укладений відповідно до чинного на той час законодавства України. На момент укладання Договору сторони узгодили його істотні умови, в тому числі й ціну. Всі зміни до договору також вносились виключно в двосторонньому порядку за наявності згоди відповідача. На цей час договір виконаний та припинив свою дію в частині поставки газу. Відповідно до ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається;
- Постановою КМУ від 01.10.15 №758 в редакції станом на 30.03.2016 чітко визначено, що ціни на природний газ для побутових споживачі та виробників теплової енергії в період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року мають встановлюватись окремим рішенням КМУ. На даний час таке рішення відсутнє, що не дає підстав для застосування цін на природний газ, які діяли до 1 травня 2016 року. Враховуючи наведене, відсутні підстави для здійснення перерахунку ціни у Договорі.
26 грудня 2019 року та 10 лютого 2020 року представник відповідача через канцелярію суду подала клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. В обґрунтування поданих клопотань відповідач вказує, що штрафні санкції, які є предметом даного спору виникли внаслідок несвоєчасного перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачається населенню та несвоєчасне фінансування пільг та субсидій. Також відповідач зазначив, що станом на 26 грудня 2019 року державою не було профінансовано різницю в тарифах для населення та заборгованість по пільгам і субсидіям.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, предмет чи підставу спору не змінив, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав та мотивів зазначених у відзиві. Також зазначила, що у разі задоволення позовних вимог, просить задовольнити клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 11.02.2020 підписана вступна та резолютивна частини рішення суду.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, суд встановив наступні обставини справи.
06.09.2017 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (Постачальником - позивач у справі) (в подальшому найменування позивача було змінено на акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”), в особі начальника Департаменту реалізації газу Лужанського В.Г., який діє на підставі довіреності від 28.12.2016 №14-195, та комунальним підприємством теплових мереж ”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради” (Споживачем - відповідач у справі), в особі директора Кушніра М.І., що діє на підставі Статуту, було укладено договір постачання природного газу №1210/1718-БО-36 (далі - договір, а.с. 25-34).
В преамбулі договору зазначено, що сторони керуються Законом України “Про ринок природного газу”, Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №187, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з п. 1.1 та п. 1.2 договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017 - 2018 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
У п. 2.1 договору його сторони передбачили, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ обсягом до 8923 тис. куб. м., у тому числі за місяцями: у жовтні 2017 року 483 тис. куб. м., у листопаді 2017 року 1620 тис. куб. м., у грудні 2017 року 1700 тис. куб. м., у січні 2018 року 1840 тис. куб. м., у лютому 2018 року 1730 тис. куб. м., у березні 2018 року 1550 тис. куб. м.
Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором на дату укладання з урахуванням 20% ПДВ становить 9 488,64 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 10.3 договору строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Розділом 12 договору встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Окрім того, сторонами у справі було укладено ряд додаткових угод ( а.с. 35-39), якими сторони змінювали умови Договору.
Додатковою угодою № 1 від 12.01.2018 було змінено п. 8.2. Договору та викладено в наступній редакції:
“ 8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.”
Додатковою угодою № 2 від 03.04.2018 було додано абзацом п. 2.1. Договору в наступній редакції:
“2.1 постачальник передає споживачу з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 298 тис. куб. м., у тому числі по місяцями: у квітні 2018 року 240 тис. куб. м., у травні 2018 року 58 тис. куб. м.”
Розділ 12 Договору викладено в наступній редакції:
“12.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. ”
Додатковою угодою № 3 від 23.06.2018 було додано абзацом п. 2.1 та викладено розділ 12 Договору в наступній редакції:
“2.1 постачальник передає споживачу з 01 червня 2018 року по 31 липня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 59 тис. куб. м., у тому числі по місяцях: у червні 2018 року 0 тис. куб. м., у липні 2018 року 59 тис. куб. м.”
“ 12.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року по 31 липня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. ”
Додатковою угодою № 4 від 01.08.2018 було додано абзацом п. 2.1 та викладено розділ 12 Договору в наступній редакції:
“2.1 постачальник передає споживачу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 37 тис. куб. м.”
“ 12.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року по 31 серпня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. ”
Додатковою угодою № 5 від 03.09.2018 було додано абзацом п. 2.1 та викладено розділ 12 Договору в наступній редакції:
“2.1 постачальник передає споживачу з 01 вересня 2018 року по 30 вересня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 36 тис. куб. м.”
“ 12.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. ”
На виконання умов Договору сторін, згідно актів приймання-передачі природного газу, за жовтень 2017 року продавець передав, а покупець прийняв 558,142 тис. куб. м природного газу на суму (разом з ПДВ) 5 296 008 грн 50 коп, за листопад 2017 року у кількості 1153,831 тис куб м на суму (разом з ПДВ) 10 948 286 грн 98 коп, за грудень 2017 року - 1381,889 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 13 112 247 грн 24 коп, за січень 2018 - 1560,799 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 14 809 859 грн 82 коп, за лютий 2018 року - 1591,873 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 15 104 709 грн 83 коп, за березень 2018 року - 1575,224 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 14 946 733 грн 45 коп, за квітень 2018 року - 252,745 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 2 398 206 грн 31 коп., за травень 2018 року - 47,361 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 449 391 грн 48 коп., за липень 2018 року - 30,856 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 292 781 грн 47 коп., за серпень 2018 року - 25,755 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 244 379 грн 93 коп., за вересень 2018 року - 40,126 тис. куб. м на суму (разом з ПДВ) 380 741 грн 17 коп., всього на суму 77 983 346 грн 18коп..
Позивач виконав свої зобов'язання за договором постачання природного газу №1210/1718-БО-36 належним чином, поставивши природний газ відповідачу у строки та в об'ємах, визначених договором та актами приймання-передачі. Однак, відповідач у встановлений договором строк не розрахувався за поставлений йому у вказаний період газ.
За порушення встановленого п. 6.1 договору постачання природного газу №1210/1718-БО-36 строку оплати природного газу, поставленого у жовтні - грудні 2017 року та у січні - вересні 2018 року, позивач нарахував відповідачу до сплати передбачену п. 8.2 договору пеню у сумі 2 749 302 грн. 68 коп., а також передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 649 226 грн. 25 грн. і передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні нарахування у сумі 1 389 992 грн 56 коп.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором сторін стало підставою для звернення позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.
Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки та відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини купівлі-продажу врегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з положеннями статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п. 6.3.договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19 Закону України “Про теплопостачання”;
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 191 Закону України “Про теплопостачання” в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
За змістом ст. ст. 599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором, поставивши природний газ відповідачу у строки та в об'ємах, визначених Договором, що підтверджується актами приймання-передачі та не заперечується відповідачем.
Заперечень щодо отримання газу у вказаній кількості та по вказаній ціні відповідач суду не надав, ці обставини визнав.
З доводів представника позивача вбачається, що повну оплату за переданий газ відповідач не здійснив у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1. договору, відповідно до якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом .
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Ст. 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.2. Договору у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 16,4 % річних( 15,3 % річних з 01.01.2018 відповідно до Додаткової угоди № 1), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2749302грн. 68 коп. пені з урахуванням 15,3% річних, що є менше ніж подвійна облікова ставка Національного банку України.
В порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач, користуючись своїм правом, на підставі прострочення відповідачем проведення розрахунку за газ, також просить суд стягнути з відповідача 649 226 грн 25 коп. - 3 % річних та 1 389 992 грн 56 коп. - інфляційних.
Щодо заперечень відповідача у відзиві проти позову, слід зазначити наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України “Про ринок природного газу” з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
На підставі ч. 1 ст. 11 цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 затверджено “Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)” (далі - Положення № 758).
Згідно підпункту 4 пункту 3 Положення №758, на НАК “Нафтогаз України” покладений спеціальний обов'язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15-17 цього Положення.
Пунктом 16 (абзаци 1, 2, 3) Положення №758 було визначено, що НАК “Нафтогаз України” постачає природний газ виробникам теплової енергії, зокрема, з метою надання послуг з опалення і постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України), яка у період з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року (включно) визначається для:
- виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для виробників теплової енергії, які безпосередньо приєднані до газотранспортної системи, - в розмірі 1 843,28 гривні за 1000 куб. метрів;
- виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для всіх інших виробників теплової енергії - 1 770,74 грн. за 1000 куб. метрів.
Постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 30 березня 2016 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 № 758”, пунктом 5, до Положення №758 були внесені зміни: в абзаці першому слова і цифри “по 31 березня 2016 року ” замінено словами і цифрами “по 30 квітня 2016 року”; в абзацах другому і четвертому слова “до газотранспортної системи” замінені словами “до магістральних газопроводів”.
Постановою Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 № 758” (далі - постанова №315) до Положення 758 внесені зміни, зокрема, пунктом 2 (підпункт 4) пункт 16 Положення 758 викладений у новій редакції:
“НАК “Нафтогаз України” у період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942 грн. за 1000 куб. метрів”, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб.метрів”.
22 березня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №187 “Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, пунктом 13 якої також було встановлено ціну продажу газу виробникам теплової енергії з 1 квітня 2017 року з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню - 4 942 грн. за 1000 куб.м.
Як вже зазначалося вище, договір між сторонами було укладено 22 вересня 2017 року, і даний договір регулював поставку газу у період з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року (включно).
Судом встановлено, що в даний період була чинна постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №187, яка в свою чергу не була предметом розгляду в адміністративній справі №826/9665/16.
Таким чином, виходячи з вище викладеного, суд вважає, що заперечення відповідача проти позову та наполягання щодо здійснення позивачем перерахунку вартості спожитого природного газу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758 є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору постачання природного газу, розрахунку з позивачем за поставлений газ.
Суд встановив, що відповідач не належним чином (несвоєчасно) виконав грошове зобов'язання за договором №1210/1718-БО-36 щодо оплати вартості поставленого йому позивачем природного газу, допустив прострочення його виконання і тим самим порушив права позивача на своєчасне одержання плати за поставлений природний газ.
Отже, позивач в порядку захисту своїх порушених прав вправі вимагати стягнення з відповідача на свою користь передбаченої п. 8.2 договору №1210/1718-БО-36 пені, а також передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань та 3% річних.
Стягувані суми пені, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних нараховані позивачем у відповідності з умовами договору №1210/1718-БО-36 фактичними обставинами його виконання сторонами, вимогами чинного законодавства, тобто нараховані правильно.
Здійснивши перевірку правильності нарахування пені, інфляційних і 3% річних, за допомогою калькулятора штрафних санкцій апаратного комплексу “Еліт: Ліга Закон” судом встановлено, що розрахунки здійснено позивачем вірно.
Проте, від відповідача до суду надійшли клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
В обґрунтування поданих клопотань представник відповідача вказав, що штрафні санкції, які є предметом даного спору виникли внаслідок несвоєчасного перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачається населенню та несвоєчасне фінансування пільг та субсидій.
В зв'язку з чим відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 80%.
Розглянувши подані представником відповідача клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 80%, суд дійшов висновку, що дане клопотання підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки господарським судом як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18).
З матеріалів справи вбачається, що основна заборгованість за договором №1210/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року була повністю погашена споживачем до звернення позивача до суду з позовом у цій справі, а більша частина прострочених відповідачем платежів має незначну кількість днів прострочки.
Природний газ відповідачу поставлявся виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, кошти від продажу якої надходять на рахунки із спеціальним режимом використання та використовуються для подальшого перерахування позивачу.
Отже, несвоєчасність розрахунків за природний газ за договором зумовлено існуванням об'єктивних причин, що не дозволяли відповідачу своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов'язання та які не залежали від нього.
Відповідач на момент звернення позивача до суду з позовом знаходився в скрутному фінансовому становищі, що підтверджується збитковим балансом підприємства станом на 30 вересня 2019 року (на початок звітного періоду - 472,486, а на кінець звітного періоду - 392,606).
Також представник відповідача у клопотанні вказував, що станом на 26 грудня 2019 року державою не було профінансовано різницю в тарифах для населення та заборгованість по пільгам і субсидіям.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору №1210/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.
Разом з тим, беручи до уваги також майнові інтереси позивача та враховуючи принципи пропорційності й співмірності суд вважає, що в даному випадку за можливе зменшити розмір пені лише на 50%.
З урахуванням викладеного з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню 1 374 651 грн. 34 коп. пені, а в решті вимог слід відмовити.
За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, проценти передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями та санкціями взагалі.
Таким чином підстав для зменшення інфляційних та річних немає, а тому з відповідача підлягають стягненню 649 226 грн. 25 коп. 3% річних та 1 389 992 грн. 56 коп. інфляційних втрат.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради" (вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02082522) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 20077720) - 1374651 грн 34 коп пені, 649 226 грн 25 коп. 3% річних, 1 389 992 грн 56 коп. та 71 827 грн 82 судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складене та підписане 18.02.2020.
Суддя О.В. Чевгуз