ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2020Справа № 910/17351/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Грей»
до Фізичної особи - підприємця Русадзе Реваза Зурабовича
про стягнення 47 609, 53 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Грей» (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Русадзе Реваза Зурабовича (далі - відповідач) про стягнення 47 609, 53 грн., з яких 40 845, 09 грн. основний борг, 287, 43 грн. інфляційних втрат, 536, 84 грн. 3% річних та 5 940, 17 грн. пені. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 22/19 від 15.01.2019 року, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17351/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідача зареєстрований за адресою: 50000, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Рози Люксембург, будинок 36.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач послався на приписи частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, оскільки місцем виконання договору є місто Київ.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
За загальним правилом передбаченим частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Нормами частини 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення коштів, однак, грошові вимоги виникли з правовідносин щодо поставки товару, а виконання вказаного зобов'язання відбувалось за адресою, вказаною у п. 9 Договору, а саме м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 32А - у ресторані «Taco House». У видаткових накладних також зазначено місце їх складання - місто Київ. До предмету доказування у даній справі входить, в тому числі, чи була здійснена поставка товару відповідачу на визначену позивачем суму за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 32А
Відповідно до частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Тобто нормами процесуального права позивачу надано право за певних умов вибирати між господарськими судами, яким підсудна справа.
Частиною 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи, на визначення сторонами місця виконання основного зобов'язання у договорі та предмету дослідження у цій справі, суд дійшов висновку, що в даних правовідносинах у позивача було наявне право обирати суд, який має розглянути спір: або за місцезнаходженням відповідача відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України або за місцем виконання договору згідно з положеннями ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження від 16.12.2019 у справі № 910/17351/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 50000, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Рози Люксембург, будинок 36. Однак, поштове відправлення було повернуто органом зв'язку на адресу місцевого господарського суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Також, копія ухвали про відкриття провадження у справі направлялась господарським судом міста Києва з адресою, вказаною у Договорі, а саме м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 32А , проте вона також не була вручена відповідачу.
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання учасником справи кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.12.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
15.01.2019 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 22/19 (далі - Договір), предметом поставки за яким є морепродукти та інша продукція, надалі іменовані «Товар» (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.2. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник передає, а Покупець приймає у власність товар в кількості, якості, асортименті відповідно до первинних документів Постачальника та оплачує його в обумовлені даним Договором строки.
Згідно з п. 2.2. Договору вартість кожної партії товару оплачується Покупцем на умовах відтермінування платежу, протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.
За умовами п. 4.1. Договору продукція передається Покупцеві згідно видаткової накладної.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що право власності та ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання видаткової накладної на партію товару.
В силу п. 4.4. Договору Покупець зобов'язується при отриманні товару надати Постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання товару.
Строк дії Договору 1 рік. Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та при наявності відбитка печатки на Договорі (п. 7.2. Договору).
У пункті 9 Договору зазначена адреса Покупця - м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 32 А.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними № 64 від 15.01.2019 на суму 3 508, 10 грн., № 78 від 17.01.2019 на суму 827, 89 грн., № 77 від 17.01.2019 на суму 4 680, 89 грн., № 100 від 22.01.2019 на суму 4 343, 16 грн., № 134 від 28.01.2019 на суму 4 651, 38 грн., № 180 від 05.02.2019 на суму 4 182, 41 грн., № 55 від 06.03.2019 на суму 8 610, 47 грн., № 56 від 06.03.2019 на суму 1 504, 76 грн., № 105 від 14.03.2019 на суму 3 511, 09 грн., № 154 від 23.03.2019 на суму 3 408, 05 грн., № 165 від 26.03.2019 на суму 3 659, 41 грн., № 197 від 30.03.2019 на суму 5 137, 14 грн., № 198 від 30.03.2019 на суму 1 795, 10 грн., № 245 від 09.04.2019 на суму 4 578, 13 грн., № 244 від 09.04.2019 на суму 997, 60 грн., № 298 від 17.04.2019 на суму 6 457, 84 грн., № 358 від 26.04.2019 на суму 3 301, 75 грн., № 397 від 07.05.2019 на суму 4 489, 07 грн., № 431 від 11.05.2019 на суму 3 243, 90 грн., № 439 від 14.05.2019 на суму 328, 13 грн., № 440 від 14.05.2019 на суму 3 199, 13 грн., № 466 від 18.05.2019 на суму 5 141, 70 грн., № 489 від 23.05.2019 на суму 2 553, 52 грн., № 525 від 29.05.2019 на суму 825, 37 грн., № 121 від 19.03.2019 на суму 7 749, 65 грн., № 335 від 23.04.2019 на суму 1 012, 44 грн., № 337 від 23.04.2019 на суму 4 043, 90 грн., № 519 від 29.05.2019 на суму 5 615, 69 грн., № 557 від 04.06.2019 на суму 3 989, 42 грн., № 582 від 10.06.2019 на суму 4 551, 49 грн., № 628 від 20.06.2019 на суму 6 397, 12 грн., № 381 від 02.07.2019 на суму 5 204, 12 грн., № 706 від 05.07.2019 на суму 1 314, 42 грн., № 736 від 13.07.2019 на суму 6 582, 08 грн., № 737 від 13.07.2019 на суму 384, 76 грн., а всього на суму 131 781, 08 грн.
При цьому, позивач у позовній заяві вказує на те, що по деяким видатковим накладним різняться підписи осіб, які отримували товар, що зумовлено тим, що поставка товару здійснювалась за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 32А у ресторан «Taco House». Отже, інколи товар був прийнятий не особисто відповідачем, а особами, які його заміняли. Проте, на думку позивача, надані платіжні доручення за період з 15.01.2019 по 13.07.2019 свідчать про те, що саме відповідачем кожного разу були сплачені видаткові накладні, які не були підписані ним особисто.
Відповідач, у свою чергу, вищевказаних тверджень позивача не спростував та не надав жодних доказів на підтвердження того, що товар було отримано неуповноваженими на те особами.
Водночас, відповідач отриману продукцію оплатив частково, що підтверджується платіжними дорученнями № 55 від 04.03.2019 на суму 2 000, 00 грн., № 101 від 03.04.2019 на суму 3 659, 41 грн., № 43 від 26.02.2019 на суму 3 508, 10 грн., № 47 від 27.02.2019 на суму 827, 89 грн., № 42 від 26.02.2019 на суму 2 680, 89 грн., № 46 від 27.02.2019 на суму 2 000, 00 грн., № 47 від 28.02.2019 на суму 3 000, 00 грн., № 49 від 01.03.2019 на суму 1 343, 16 грн., № 50 від 01.03.2019 на суму 2 651, 38 грн., № 56 від 04.03.2019 на суму 4 182, 41 грн., № 70 від 18.03.2019 на суму 8 610, 47 грн., № 60 від 12.03.2019 на суму 1 504, 76 грн., № 71 від 19.03.2019 на суму 3 511, 09 грн., № 92 від 29.03.2019 на суму 3 408, 05 грн., № 110 від 08.04.2019 на суму 5 132, 14 грн., № 111 від 09.04.2019 на суму 1 800, 10 грн., № 134 від 18.04.2019 на суму 5 575, 73 грн., № 144 від 24.04.2019 на суму 6 457, 84 грн., № 170 від 19.05.2019 на суму 3 301, 75 грн., № 194 від 03.06.2019 на суму 11 260, 23 грн., № 200 від 07.06.2019 на суму 2 141, 70 грн., № 249 від 13.07.2019 на суму 6 378, 89 грн., № 22 від 04.02.2019 на суму 6 000, 00 грн., а всього на суму 90 935, 99 грн.
Залишок заборгованості в сумі 40 845, 09 грн. відповідачем оплачений не був, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними на суму 131 781, 08 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначалось судом вище, пунктом 2.2. Договору передбачено, що вартість кожної партії товару оплачується Покупцем на умовах відтермінування платежу протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.
Проте, відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 90 935, 99 грн.
Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, відповідний борг в сумі 40 845, 09 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 5 940, 17 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 6.2. Договору у випадку несвоєчасної сплати вартості товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення платежу. Сторони погодили, що пеню за цим Договором може бути нараховано та стягнуто за весь час прострочення Покупцем виконання його грошових зобов'язань. Сплата пені не звільняє Покупця від обов'язку сплатити за поставлений товар, в тому числі такий, за прострочення сплати якого стягується пеня. Сплата пені не обмежує права Постачальника на відшкодування за рахунок Покупця непокритих пенею збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за цим Договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 5 940, 17 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 536, 84 грн. та інфляційних втрат в сумі 287, 43 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 287, 43 грн. та 3% річних в сумі 536, 84 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Разом з цим, вирішуючи у даній справі питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про правову допомогу від 04.09.2019, укладений між позивачем та адвокатом Ступак С.О., Звіт про надані юридичні послуги, рахунок-фактуру № 71 від 04.09.2019, Ордер серії КВ № 819156 від 09.09.2019. виписаний на ім'я адвоката Ступак Сергія Олександровича, а також платіжне доручення № 1873 від 24.09.2019 про перерахування адвокату Ступак С.О. грошових коштів в сумі 18 000, 00 грн. за надані послуги згідно рахунку № 71 від 04.09.2019.
У звіті про надані юридичні послуги адвокатом зазначено, що ним виконані наступні види робіт:
- аналіз представлених документів стосовно заборгованості перед Клієнтом щодо можливості звернення до суду та стягнення відповідної заборгованості - 4 години;
- консультація щодо можливості звернення до суду та стягнення заборгованості - 1 година;
- підготовка та направлення претензії ФОП Русадзе Р.З. - 2 години;
- консультація та телефонні розмови з ФОП Русадзе Р.З. та ТОВ «Смарт Грей» з питань досудового врегулювання заборгованості - 4 години;
- підготовка проекту позовної заяви про стягнення заборгованості з ФОП Русадзе Р.З. - 6 годин;
- подання до господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення заборгованості з ФОП Русадзе Р.З. на користь клієнта - 2 години;
- підготовка до судового засідання (розгляду) позовної заяви про стягнення заборгованості з ФОП Русадзе Р.З. - 4 години.
Разом з цим, вирішуючи у даній справі питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Разом з цим, ціна спору у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування свідчать про на незначну складність даної справи, а заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу (18 000, 00 грн.) є завищеною.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За таких обставин, суд оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, нескладність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також те, що підготовка цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 4 760, 95 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Грей» до Фізичної особи - підприємця Русадзе Реваза Зурабовича про стягнення 47 609, 53 грн. задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Русадзе Реваза Зурабовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Грей» (01030, місто Київ, вулиця Рейтарська, будинок 17; код ЄДРПОУ 40330130) основний борг в сумі 40 845 (сорок тисяч вісімсот сорок п'ять) грн. 09 коп., інфляційні втрати в сумі 287 (двісті вісімдесят сім) грн. 43 коп., 3% річних в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 84 коп. 3% річних, пеню в сумі 5 940 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 17 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 760 (чотири тисячі сімсот шістдесят) грн. 95 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 18.02.2020 року.
Суддя В.С. Ломака