Справа № 569/14120/19
13.02.2020 м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Кучиної Н.Г.
з участю: секретаря судового засідання - Ющук О.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача Рівненського обласного виробничого-комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"- Махаринець Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу № 569/14120/18 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного виробничого- комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , -
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, збільшивши позовні вимоги, просить суд стягнути з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» на його користь середній заробіток за увесь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 483594 гривні 34 копійки.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, з 09 вересня 2013 року по 04 травня 2016 року він працював на РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал». 04 травня 2016 року його було звільнено із займаної посади. В день звільнення з ним не був проведений повний розрахунок, а саме не була виплачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Рішенням Рівненського міського суду від 04.04.2019 у справі № 569/14664/17 його позов до РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати було задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 7346,62 грн. компенсації. Це судове рішення залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 16.07.2019 та набуло законної сили.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За попередні два місяці роботи до місяця його звільнення (березень і
квітень 2016 року) позивачу було нараховано дохід в розмірі 7445,73 грн. та 7445,73 грн. відповідно.
Розрахована середньоденна заробітна плата за два останні календарних місяці перед звільненням для розрахунку середнього заробітку становить 346,31 грн. (14891,46 грн./43 роб. дні).
Разом з тим, відповідного до п. 10 зазначеного Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Відповідно середній заробіток позивача за час з дня звільнення повинен визначатись з врахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати за посадою начальника юридичного відділу.
З поданої відповідачем довідки вих. № 4915/01-11 від 10.12.2019 вбачається, що за період з дня його звільнення мало місце три випадки підвищення місячного посадового окладу начальника юридичного відділу, а саме: з 5920 грн. (в період з 01 лютого 2016 по 30.10.2016) до 7050,00 грн. (в період з 01.11.2016 по 31.05.2017); з 7050,00 грн. до 11520,00 грн. (в період з 01.06.2017 по 31.01.2018); з 11520,00 грн. до 12125,00 грн. (в період з 01.02.2018 по теперішній час).
Крім того, як вбачається з довідки вих. № 4915/01-11 від 10.12.2019, посадовий оклад ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу у березні-квітні 2016 року складав 5920,00 грн.
При цьому, коефіцієнт збільшення заробітної плати розраховується шляхом ділення окладу, установленого працівникові після підвищення, на оклад, який був до підвищення. При цьому коефіцієнти коригування розраховуються для кожного працівника окремо за кожним випадком підвищення окладу. Розрахований коефіцієнт (або декілька коефіцієнтів, якщо зарплата підвищувалася кілька разів) множиться на суми виплат за період до підвищення. Щодо знаків після коми для такого коефіцієнту коригування то відповідно до роз'яснень Мінсоцполітикн, наданих в листі від 10.05.2018 року № 766/0/101/18, Порядком №100 кількість знаків після коми не обмежена.
З вказаних даних вбачається, що у період з дня його звільнення (04.05.2016) по день повного розрахунку з ним (23.07.2019) коефіцієнт підвищення
заробітної плати становить;
7050.0грн. / 5920,00 грн. = 1,1908 (для періоду з 04.05.2016 по 31.05.2017)
11520.0грн. / 7050,00 грн. = 1,6340 (для періоду з 01.06.2017 включно по 31.01.2018)
12125.0грн./ 11520,00 грн. = 1,0525 (для періоду з 01.02.2018 включно по 23.07.2019).
Тому, суми фактично виплаченого йому заробітку в розрахунковому періоді (2 місяці перед звільненням), а саме; 7445,73 грн. у березні 2016 року, та 7445,73 грн. у квітні 2016 року, мають бути збільшені на визначені коефіцієнти.
Таким чином, його середньоденна заробітна плата за два останніх календарних місяці перед звільненням, скоригована на коефіцієнт підвищення заробітної плати, становить:
- для розрахунку середнього заробітку за період з 04 травня 2016 року по 31 травня 2017 року: (8866,37 грн. + 8866,37 грн.)/43 робочі дні = 412,38 грн.;
-для розрахунку середнього заробітку за період з 01.06.2017 включно по31.01.2018: (14487,65 грн. + 14487,65 грн.)/ 43 робочі дні = 673,84 грн.;
-для розрахунку середнього заробітку за період з 01.02.2018 включно по23.07.2019: (15248,25 грн. + 15248,25 грн.)/43 робочі дні = 709,22 грн.
Як результат, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає;
-за період з 04.05.2016 по 31.05.2017:
412,38 грн. х 267 робочих днів (кількість робочих днів за період з 04.05.2016 по 31.05.2017) = 110105,46 грн.
-за період з 01.06.2017 включно по 31.01.2018:
673,84 грн. х 168 робочих днів (кількість робочих днів за період з 01.06.2017 включно по 31.01.2018) = 113205,12 грн.
-за період з 01.02.2018 включно по 23.07.2019:
709,22 грн. х 367 робочих днів (кількість робочих днів за період з 01.02.2018 включно по 23.07.2019) = 260283,74 грн.
Загальна сума середнього заробітку за весь період стягнення (802 робочих дні: з 04.05.2016 по 23.07.2019) становить: 110105,46 грн. + 113205,12 грн. + 260283,74 грн. = 483594,32 грн., вказану суму просить стягнути на його користь.
Представник позивача адвокат Рудик О.А. позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі, просить суду позов задоволити.
Представник Рівненського обласного виробничого- комунального підприємства водопровідно- каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"- Махаринець Н.М. в судовому засіданні позов не визнала.
На заперечення позовних вимог посилається на те, що звільнений із роботи 04 травня 2016 року ОСОБА_1 , лише у вересні 2017 року звернуся до суду із позовом про стягнення компенсації, тобто більше ніж через рік після звільнення та трьох років після того як дізнався про можливі порушення, в даному позові питання про стягнення середнього заробітку ним не ставилося.
Про порушення своїх прав він дізнався ще під час роботи на підприємстві, тобто починаючи з 2014 року, однак під час роботи на підприємстві жодних вимог не пред'являв.
Слід зазначити, що вини підприємства у невиплаті працівнику компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати не має. Підприємство категорично заперечує, що на день звільнення мала заборгованість перед позивачем.
Всі належні кошти при звільненні йому було виплачено.
Враховуючи, що підприємство не визнавало борг перед позивачем, як і не визнає його на даний час, сума компенсації була оспорювана, тому вина у не виплаті коштів для позивача зі сторони роботодавця, протягом такого часу, відсутня.
До моменту звільнення з роботи позивач не оспорював дії роботодавця і на момент звільнення, отримавши розрахункові, жодних вимог не пред'являв, сам позивач вказує, що він дізнався про порушення свого права ще в 2014 році.
Позивач умисно звернувся до суду із позовом про стягнення компенсації без вимоги про стягнення середнього заробітку в 2017 році, щоб з таких підстав поновити строк для звернення до суду із вирішенням трудового спору про стягнення середнього заробітку.
Також слід звернути увагу суду на той факт, що позивач просить стягнути на його користь станом на 29 грудня 2019 року середній заробіток із врахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати у розмірі 483594,32 грн.
Однак, коефіцієнт підвищення заробітної плати згідно Порядку № 100 застосовується виключно до працівників, а не після звільнення і в жодному випадку не може застосовуватися для визначення середньоденного заробітку для розрахунку середнього заробітку за не проведення розрахунку при звільнення.
Крім того, середньомісячна заробітна плата позивача перед звільненням становила 7445,73 грн., стягнута компенсації за рішенням суду 7346,62 грн., позивач просить стягнути 483594,32 грн., що в 65 разів перевищує розмір отримуваної ним заробітної плати та компенсації.
Враховуючи, наявні обставини, зокрема ті що встановлені судом першої та апеляційної інстанції, а саме, що під час звільнення позивача підприємство не провело з ним розрахунок, розмір належних звільненому працівникові сум був з'ясований під час судового розгляду справи, з позовом до суду позивач звернувся майже після 5 років з моменту коли знав, як він неодноразово зазначає про порушення свого права, а тому є всі підстави відповідно до положень ст. 117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки розрахунку визначити з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із компенсації і можливого стягнення середнього заробітку лише в розмірі такої компенсації.
Також, на виконання рішення суду про стягнення компенсації підприємтсвом відразу було оплачено присуджену суму коштів, що підтверджується платіжним дорученням, що ще раз підтверджує відсутність винних дій зі сторони роботодавця по здійсненню розрахунку із позивачем в день звільнення, а не повідомлення суду обставини виконання рішення суду, ще раз підтверджує, умисні дії позивача по безпідставному збагаченню за рахунок коштів комунального підприємства.
На момент звільнення позивача в травні 2016 році всі розрахунки з ним підприємством були проведені. Крім того, позивач обіймав посаду начальника юридичного відділу РОВКП ВКГ «Рівнеоблвлдоканал» декілька років, а тому мав достатній професійний досвід, юридичну обізнаність, досвід правозастосування, тому знав про встановлений процесуальним законом строк зверення до суду за захистом порушеного права з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, тобто ще з 2014 року.
На момент звернення позивача до суду з даним позовом, заборгованості підприємства перед позивачем не існувало, як і не існує її на даний час, тому підстав для застосування ст.117 КЗпП України, в зв'язку з чим просять в позові відмовити.
Ухвалою суду від 31 липня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі № 569/14120/19 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16:00 год. 26 вересня 2019 року в приміщенні Рівненського міського суду з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року витребувано з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» письмову інформацію про розмір посадового окладу начальника юридичного відділу РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» в період з 04.05.2019 року по даний час з дорученням витягів зі штатних розписів щодо даної посади.
Ухвалою суду від 19 листопада 2019 року витребувано з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» письмову інформацію про розмір посадового окладу начальника юридичного відділу РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» в період з 04.05.2016 року по даний час в розрізі штатного розпису щодо даної посади.
Ухвалою суду від 11 грудня 2019 року у задоволені заяви відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про закриття провадження у справі відмовлено.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що з 09 вересня 2013 року по 04 травня 2016 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника юридичного відділу РОВКП ВКГ «Рівнеоблвлдоканал».
04 травня 2016 року його було звільнено із займаної посади згідно ст.40 КЗпП України. (а.с.6-8)
В день звільнення з ним не був проведений повний розрахунок, а саме не була виплачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Рішенням Рівненського міського суду від 04.04.2019 у справі № 569/14664/17 позов ОСОБА_1 до РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати було задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 7346,62 грн. компенсації. (а.с.13-16)
Рішення Рівненського міського суду від 04.04.2019 у справі № 569/14664/17 залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 16.07.2019 та набуло законної сили (а.с.21).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виплатив йому компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, що є складовою заробітної плати, починаючи з моменту його звільнення та остаточно не розрахувався на момент звернення до суду.
Згідно розрахунку позивача загальна сума компенсації по виплаті йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, яка належить за його підрахунками станом на 19 грудня 2019 року, складає 483594,32 гривень., з яких 260283,74 грн. згідно до коефіцієнту підвищення заробітної плати займаної ним посади з 04.05.2016 року по день повного розрахунку з ним 23.07.2019 року.
Статтею 116 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При вирішенні спору по суті, суд не погоджується з позицією позивача, вважає, що ним у власному розрахунку неправомірно застосовано коефіцієнт коригування заробітної плати з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року ( далі по тексту- "Порядок") встановлено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;
б) надання працівникам творчої відпустки;
в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час;
г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я;
д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу;
е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;
є) виплати вихідної допомоги;
ж) службових відряджень;
з) вимушеного прогулу;
и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів;
і) звільнення працівників-донорів від роботи;
ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків;
й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу;
л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Зокрема, згідно пункту 10 вищевказаного Порядку, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з викладеного, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Відповідно до вимог ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.
Таким чином, суд приходить до висновку, що, оскільки коефіцієнт підвищення заробітної плати згідно до п.1 та п.10 Порядку № 100 застосовується виключно до працюючих осіб, або осіб, за якими зберігається місце роботи, але аж ніяк не до працівників після їх звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 був звільнений з посади начальника юридичного відділу 04 травня 2016 року, на час його звільнення розмір його посадового окладу становив 5920 гривень.
Лише з 01 листопада 2016 року (через 6 місяців після звільнення позивача) розмір посадового окладу начальника юридичного відділу підприємства було збільшено та встановлено в розмірі 7050 гривень, з 01 червня 2017 року по 31 січня 2018 року-11520 гривень, з 01 лютого 2018 року - 12125 гривень, отже, у період його роботи на підприємстві підвищення тарифних ставок і посадових окладів не було, а відтак, у позивача відсутнє право на коригування середньої заробітної плати.
Таким чином, з системного аналізу вищезазначених норм права вбачається, що право позивача на коригування середньої заробітної плати шляхом застосування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів могло виникнути лише до 04 травня 2016 року, тобто до часу його роботи на підприємстві, а не вже після його звільнення.
Аналізуючи трудове законодавсто стосовно решти позовних вимог позивача, суд зазначає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статті 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Разом з тим при розгляді зазначеного питання необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.
Принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право, порівняно саме із середнім заробітком.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади 04 травня 2016 року, у зв'язку із скороченням штату працівників, лише у вересні 2017 року, тобто більше ніж через рік, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Судом також встановлено, і ці обставини не заперечувались сторонами, що після винесення постанови Рівненського апеляційного суду від 16.07.2019 року, якою було залишено в силі рішення Рівненського міського суду у справі № 569/14664/17 про стягнення на користь ОСОБА_1 з РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, відповідач 24 липня 2019 року перерахував на ім'я позивача кошти в розмірі 7986,62 гривень, відповідно до платіжного доручення від 24 липня 2019 року № 4614 (а.с. 121) , що на думку суду підтверджує та свідчить про відсутність умислу підприємства у завданні шкоди позивачу, збільшенні часу заборгованності та не бажанню відшкодувати існуючу заборгованість.
У разі пред'явлення б позивачем вимог про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, одночасно з позовом про стягнення компенсації, рішення суду могло б бути вже виконане, що зумовило б існування меншої, ніж на даний час суми даної заборгованості у вигляді 483594,32 гривні.
Так, судом при вирішенні даної справи враховано позицію Верховного Суду при розгляді справи № 202/1799/16-ц, від 08 серпня 2018 року, згідно якої при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості- середньомісячна заробітна плата позивача перед звільненням становила 7445,73 грн., стягнута компенсації за рішенням суду 7346,62 грн., істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, та інших обставин справи, а також позицію позицію Верховного Суду висловлену при розгляді справи № 760/14696/16-ц, від 25 липня 2018 року.
Так, при розмірі середнього заробітку - 7445,73 гривень, позивач просить стягнути компенсацію за затримку в розрахунку 483594,32 гривень, що набагато перевищує розмір невиплаченої суми.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, відсутність умислу роботавця у виникненні такої суми заборгованості, суд вважає, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 30000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.
Визначаючи розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд застосовує принцип співмірності, що є правом суду.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд врахував і ту обставину що повний розрахунок з позивачем по виплаті компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати проведено 24 липня 2019 року, і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлені 24 липня 2019 року.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 21 Конституції України визначено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Отже, у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх у своїх правах та перед законом, а справедливе застосування норм права повинно мати передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача.
Підсумовуючи вищенаведе, встановлено, що в даному випадку має місце факт порушення трудових прав позивача, які підлягають поновленню шляхом частково задоволення позовних вимог, з урахуванням принцинципу пропоційності, забезпечення розумного балансу між приватним і публічним інтересом, ціни позову, справедливості і співмірності, з урахуванням того, що хоча позовні вимоги ОСОБА_1 при розгляді справи про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати було задоволено повністю, однак основна сума заборгованості перед працівником 7346, 62 грн є значно меншою у порівнянні із середнім заробітком, який просить стягнути позивач в сумі 483594,32 гривень, а тому на думку суду необхідно зменшити розмір середнього заробітку та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 30000 гривень, визнаючи такий розмір достатнім та належним.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий збір в розмірі 4835 грн. 91коп., оскільки позов задоволений частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пропорціно до задоволених вимог судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -
В И Р I Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненського обласного виробничого- комунального підприємства водопровідно- каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволити частково.
Стягнути з Рівненського обласного виробничого- комунального підприємства водопровідно- каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000 ( тридцять тисяч) гривень.
Стягнути з Рівненського обласного виробничого- комунального підприємства водопровідно- каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок ) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Рівненський міський суд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач- Рівненське обласне виробничо- комунальне підприємствоа водопровідно- каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" , 33028, м.Рівне, вул. С.Бандери, 2, код ЄДРПОУ 03361678
Рішення складено в повному обсязі 17 лютого 2020 року.
Суддя: Н.Г.Кучина