ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2020Справа № 910/14500/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фірма "Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд.", що
діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіньцзян
Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд."
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум"
про стягнення 1 600 000, 00 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Семененко Є.М. - довіреність від 02.04.2019;
від відповідача: не з'явився.
Фірма "Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд.", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд." (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум" (далі - відповідач) про стягнення 1 600 000, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб, згідно з яким на підставі виставленого відповідачем рахунку він перерахував 1 600 000, 00 грн. Проте, незважаючи на направлену письмову вимогу, відповідач товар не поставив, сплачені грошові кошти не повернув, внаслідок чого позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення передоплати в сумі 1 600 000, 00 грн. на підставі статті 693 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/14500/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.11.2019 року.
Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум", які обліковуються на рахунку п/р НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Приватбанк" м. Київ, МФО 380269, а також на інших рахунках в банківських та фінансових установах в межах заявлених позовних вимог у розмірі 1 600 000, 00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2019 заяву позивача про забезпечення позову було повернуто без розгляду.
У підготовчому засіданні 19.11.2019 року представником позивача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2019 підготовче засідання відкладено на 10.12.2019 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2019 підготовче засідання відкладено на 14.01.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2020 року.
У судовому засіданні 04.02.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 04.02.2020 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 04.02.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2018 року відповідач виставив позивачу рахунок № 59 для оплати дизельного палива у кількості 64 000 л. на суму 1 600 000, 00 грн.
При цьому, означений рахунок містить наступне застереження: «Увага! Оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р Постачальника самовивозом, за наявності довіреності та паспорта».
Позивач, у свою чергу, оплатив виставлений відповідачем рахунок в сумі 1 600 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2322 від 23.11.2018.
Однак, відповідач не поставив позивачу дизельне паливо у кількості 46 000 л. на загальну суму 1 600 000, 00 грн., чим на переконання позивача порушив взяті на себе зобов'язання.
02.04.2019 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу № 85 від 29.03.2019 про поставку дизельного палива у повному обсязі або повернення вартості товару в сумі 1 600 000, 00 грн.
Проте, відповідачем означена вимога позивача задоволена не була, дизельне паливо у кількості 46 000 л. на суму 1 600 000, 00 грн. не поставлено, грошові кошти в сумі 1 600 000, 00 грн. позивачу не повернуті.
У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даними позовом за захистом своїх прав та законних інтересів та просить стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 1 600 000, 00 грн. на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок № 59 від 23.11.2018, який містить посилання на Договір № 01/11/18-12 від 01.11.2018.
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено Договір № 01/11/18-12 від 01.11.2018, і що саме на виконання умов означеного договору відповідачем виставлялись відповідні рахунки.
Навпаки, позивач у позовній заяві наполягає на тому, що рахунки були виставлені відповідачем та оплачені позивачем внаслідок укладеного у спрощений спосіб договору поставки.
Відповідач вищевказані доводи позивача не спростував, жодних доказів на підтвердження наявності укладеного між сторонами договору № 01/11/18-12 від 01.11.2018 не надав.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи з аналізу зазначених норм процесуального права, обов'язок доказування тих обставин, на які посилаються учасники судового процесу, як на підставу своїх вимог або заперечень покладено на сторони. При цьому, суд позбавлений прав самостійно збирати докази, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи Договору № 01/11/18-12 від 01.11.2018, суд дійшов висновку про те, що шляхом складання та надання відповідачем рахунків, а позивачем їх оплати між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи у їх поєднані між собою свідчить про виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин з поставки товару, регулювання яких здійснюється нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей притаманних даним правовідносинам.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов'язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як вбачається із наявного у матеріалах справи рахунка № 59 від 23.11.2018 на суму 1 600 000, 00 грн., в ньому сторони погодили умови поставки товару - а саме зазначено про те, що товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.
Суд зазначає, що оплатою рахунку № 59 від 23.11.2018, який містить наступне застереження: "Увага! Оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р Постачальника самовивозом, за наявності довіреності та паспорта" позивач погодився із фактом отримання товару самовивозом.
Проте, звертаючись до відповідача з письмовою вимогою на підставі статті 530 Цивільного кодексу України про здійснення поставки товару, позивачем не було враховано приписи статей 662, 663 та 693 Цивільного кодексу України та умови, погоджені сторонами щодо поставки товару, зокрема щодо самовивозу товару.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження відповідних обставин стосовно вчинення саме позивачем дій, спрямованих на отримання товару, а отже і порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару.
Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з положеннями статті 197 Господарського кодексу України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано: за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
За аналізом зазначеної статті покупець для виконання продавцем обов'язку із передачі товару, відповідно до вимог, що склалися між сторонами, зобов'язаний був забезпечити вивезення товару власними силами зі складу продавця.
Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов'язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов'язками.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як зобов'язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання, зокрема, позивачем не надано належних доказів (вимоги поставити товар з доказами її направлення або вручення відповідачу), що позивач звертався до відповідача у встановленому договором порядку - про отримання самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, але відповідачем було відмовлено у передачі товару. За таких обставин, у відповідача були відсутні правові підстави підстави виконувати вимогу позивача про поставку товару або повернення сплачених коштів.
Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов'язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов'язку щодо прийняття товару, в даному випадку, враховуючи характерні властивості предмета поставки, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов'язань, що склалися між сторонами.
З огляду на вищевикладене, оскільки поставка мала відбутись на умовах самовивозу, про що позивач був обізнаний, доказів відмови відповідача в поставці товару на вимогу позивача матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 1 600 000, 00 грн. є передчасними та не доведеними належним чином, у зв'язку з чим відмовляє у їх задоволенні.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити у задоволенні позову Фірми "Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд.", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд." до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум" про стягнення 1 600 000, 00 грн.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 17.02.2020 року.
Суддя В.С. Ломака