вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2020 р. Справа№ 910/4720/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Мартюк А.І.
Гаврилюка О.М.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2019
у справі № 910/4720/19 (суддя - Джарти В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбілд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол"
про стягнення 140 854, 11 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайбілд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" (далі - відповідач) про стягнення 140 854,11 грн., з яких: 88 821,92 грн. - пеня, 42 950,00 грн. - інфляційні втрати, 9 082,19 грн. - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг за договором субпідряду №30-06/СП від 19.06.2015 на підставі договору про відступлення права вимоги №БА-СБ-ГЛ 2911/17-1 від 29.11.2017, у зв'язку з чим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбілд" пеню в розмірі 88 821, 92 грн., інфляційні втрати в розмірі 42 950, 00 грн., 3% річних у розмірі 9 082, 19 грн., судовий збір у розмірі 2 112, 80 грн. та 93, 60 грн. вартості послуг поштового зв'язку.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач своє зобов'язання щодо оплати послуг за договором субпідряду №30-06/СП від 19.06.2015 на підставі договору відступлення права вимоги №БА-СБ-ГЛ 2911/17-1 від 29.11.2017 виконав з простроченням строку, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо нарахування штрафних санкцій підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 у справі № 910/4720/19 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що позов про стягнення пені щодо зобов'язання, яке виникло відповідно до договору субпідряду №30-06/СП від 19.06.2015 є необгрунтованим та безпідставним, оскільки позивач пропустив строки позовної давності.
На думку апелянта, посилання позивача на прострочення виконання договору про відступлення права вимоги №БА-СБ-ГЛ 2911/17-1 від 29.11.2017 не може розглядатись, як належна підстава для задоволення позовних вимог, оскільки відступлення права вимоги не тягне за собою зміни умов основного договору.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 24.10.2019, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що твердження апелянта про те, що за договором субпідряду №30-06/СП від 19.06.2015 сплив строк позовної давності для пред'явлення позову про стягнення штрафних санкцій і на підставі цього ТОВ «Скайбілд» пропустив позовну давність за договором про відступлення права вимоги №БА-СБ-ГЛ 2911/17-1 від 29.11.2017 є помилковим та не відповідає дійсності, оскільки договором про відступлення права вимоги №БА-СБ-ГЛ 2911/17-1 від 29.11.2017 змінено сторони в основному зобов'язанні та встановлено відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2019 справу № 910/4720/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., суддів Майданевич А.Г., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 у справі № 910/4720/19, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/603/19 від 19.12.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Коротун О.М. на лікарняному з 04.12.2019 по 18.12.2019 та у відпустці 19.12.2019.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2019 для розгляду справи №910/4720/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді - Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2019, у зв'язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, для розгляду справи №910/4720/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді - Мартюк А.І., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" на Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 у справі № 910/4720/19 у складі: головуючого судді - Майданевича А.Г., суддів Мартюк А.І., Гаврилюк О.М. до провадження та справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
19.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЖК-1" (генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Борен-А" (підрядник) укладено договір субпідряду № 30-06/СП (далі - договір субпідряду).
Відповідно до п. 1.1 договору підрядник зобов'язується відповідно до проектно-кошторисної документації, у визначені договором строки, виконати у повному обсязі роботи, які мають бути готові до передачі об'єкту в експлуатацію. Генпідрядник зобов'язується надати фронт робіт, прийняти виконані роботи та здійснити їх оплату на умовах, визначених договором.
Згідно з пунктом 1.2 договору субпідряду склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектною документацією в межах положень договору та додатків до нього.
Пунктом 2.1 договору субпідряду передбачено, що загальні строки виконання робіт за договором визначаються графіком виконання робіт, який узгоджується сторонами після передачі проектної документації та будівельного майданчику, але не пізніше 01.07.2015. Датою закінчення робіт є дата передання виконаних робіт замовнику за актом приймання-передачі.
Договірна ціна за кошторисом становить 13 312 672,00 грн. Розрахунки проводяться шляхом оплати генпідрядником виконаних робіт на підставі документів обліку в капітальному будівництві (форма КБ-2В, КБ-3). Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті визначається в межах вартості робіт, передбачених договірною ціною, із урахуванням вартості виконаних робіт (пункти 3.1, 7.1 договору субпідряду).
Сторони у пункті 6.1 договору субпідряду визначили, що приймання виконаних робіт здійснюється щомісячно або по факту виконання етапу робіт. Роботи приймаються за актом виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (довідка КБ-3), які генпідрядник протягом 5 робочих днів з дати одержання при відсутності заперечень підписує та передає підряднику.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань (п. 12.11 договору субпідряду).
Надалі, сторони неодноразово змінювали ціну позову, яка остаточно була погоджена у сумі 19 446 820, 22 грн (додаткова угода № 8 від 22.04.2016).
У період з червня 2015 по липень 2016 ТОВ "Борен-А" виконало роботи за договором субпідряду № 30-06/СП від 19.06.2015 на загальну суму 12 153 133,48 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт за вказаний період, які підписані між ТОВ "Борен-А" та ТОВ "МЖК-1" без зауважень.
ТОВ "МЖК-1" вартість виконаних робіт сплатило частково, у сумі 10 249 586,56 грн., внаслідок чого у ТОВ "МЖК-1" утворилась заборгованість за договором субпідряду № 30-06/СП від 19.06.2015 у сумі 1 903 546,92 грн.
У подальшому, 01.11.2016 між ТОВ "Борен-А" (кредитор), ТОВ "МЖК-1" (первісний боржник) та ТОВ "Гранд Луол" (новий боржник) укладено договір про переведення боргу (далі - договір переведення боргу).
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору первісний боржник переводить свій борг у сумі 1 579 689,51 грн. (обов'язок у здійсненні розрахунку за виконані роботи за договором субпідряду № 30-06/СП від 19.06.2015) на нового боржника, а новий боржник замінює первісного боржника та приймає усі обов'язки у зобов'язанні, що виникло із договору субпідряду.
Пунктами 1.4, 1.5 договору переведення боргу визначено, що з підписанням цього договору кредитор підтверджує згоду на заміну зобов'язальної сторони - первісного боржника на нового боржника. Новий боржник підписуючи цей договір підтверджує, що йому була передана вся необхідна інформація (документація), пов'язана із договором субпідряду.
Сторони у пунктах 2.3, 2.4, 2.5 договору переведення боргу визначили, що моментом переходу права вимоги від первісного боржника до нового боржника за договором субпідряду, а також моментом заміни первісного боржника - новим боржником є момент набуття юридичної сили цього договору відповідно до п. 4.1 цього договору. Момент виконання обов'язків новим боржником за цим договором визначається фактом отримання кредитором на свій поточний рахунок коштів у сумі, визначеною п. 1.3 договору. З виконанням новим боржником обов'язку зі сплати коштів кредитору, на відповідну суму зменшується борг нового боржника перед первісним боржником за договором субпідряду.
Договір переведення боргу набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками та дійсний до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункти 4.1, 4.2 договору переведення боргу).
З огляду на укладений між сторонами договір переведення боргу від 01.11.2016, новим боржником за договором субпідряду № 30-06/СП від 19.06.2015 стало ТОВ "Гранд Луол" - у межах визначеної договором переведення боргу суми - 1 579 689,51 грн.
На виконання умов договору переведення боргу ТОВ "Гранд Луол", як новий боржник, здійснив часткову сплату ТОВ "Борен-А" заборгованості за договором субпідряду у сумі 579 689,51 грн.
Таким чином, у ТОВ "Гранд Луол" залишилась заборгованість перед ТОВ "Борен-А" у межах переведеного на нього боргу за договором субпідряду, у сумі 1 000 000,00 грн.
Надалі, 29.11.2017 між ТОВ "Борен-А" (первісний кредитор) ТОВ "Гранд Луол" (боржник) та ТОВ "Скайбілд" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №БА-СБ-ГЛ2911/17-1 (далі - договір про відступлення права вимоги).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги грошових коштів, що належить первісному кредитору, і стає кредитором в зобов'язанні між первісним кредитором та боржником за договором переведення боргу та договором субпідряду (основне зобов'язання) у сумі 1 000 000,00 грн.
Пунктом 3.3 договору про відступлення права вимоги визначено, що підписанням цього договору сторони підтверджують, що первісний кредитор передав новому кредитору всі документи, які засідчують права, що передаються, а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним зобов'язанням.
У пункті 3.4 договору про відступлення права вимоги встановлено, що підписанням договору сторони підтверджують, що боржник сповіщений про відступлення права вимоги за цим договором та виникнення його зобов'язань згідно з основним зобов'язанням у сумі 1 000 000,00 грн. перед новим кредитором.
Згідно з пунктом 4.1 договору про відступлення права вимоги за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.1 договору про відступлення права вимоги).
Отже, до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимагати від боржника ТОВ "Гранд Луол" належного виконання зобов'язань за договором субпідряду № 30-06/СП від 19.06.2015 щодо сплати вартості робіт у межах відступленої суми - 100 000 000,00 грн.
ТОВ "Гранд Луол" частково сплатило ТОВ "Скайбілд" заборгованість за договором субпідряду, а саме - у сумі 500 000,00 грн 13.12.2017, а заборгованість ТОВ "Гранд Луол" становить 500 000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайбілд" звернулось із позовом до суду, у зв'язку з невиконаннями ТОВ "Гранд Луол" належним чином зобов'язання за договором.
Рішенням Господарського суду міста Київської області від 08.11.2018 у справі № 910/9300/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбілд" задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбілд" заборгованість у сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Згідно приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..
Отже судове рішення, прийняте у справі № 910/9300/18, має преюдиційне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/9300/18 від 08.11.2018 відповідачем 08.01.2019 сплачено 506 701,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням №41 від 08.01.2019.
Звертаючись з позовними вимогами, позивач вказав, що, оскільки відповідач заборгованість сплатив із порушенням строків встановлених договором про відступлення права вимоги, тому позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 88 821,92 грн. за період з 01.06.2018-01.12.2018, 3% річних у розмірі 9 082,19 грн., інфляційні втрати у розмірі 42 950,00 грн. за період з 01.06.2018-07.01.2019.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України у справі №6-1206цс15 та Постанові Верховного Суду від 18.01.2018 у справі №309/4208/13-ц.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Скайбілд" зверталось до ТОВ "Гранд Луол" з вимогою про сплату заборгованості, що підтверджується наступними листами: №52 від 03.05.2018 (повернуто до ТОВ "Скайбілд" засобами поштового зв'язку у зв'язку із закінчення терміну зберігання); № 58 від 04.05.2018 (отримано наручно 24.05.2018 ОСОБА_1 ); №70 від 11.06.2018 (направлено компанією "Нова Пошта", яка здійснила доставку 12.06.2018 шляхом вручення ОСОБА_1 , та направлено ПАТ «Укрпошта», яке не здійснило доставку згідно відстеження поштового підправлення на сайті Укрпошта, лист не вручено адресату з підстав «невдала спроба вручення») (т. 1; а.с. 38-55).
Отже, оскільки 24.05.2018 ТОВ "Гранд Луол" отримало лист-вимогу №58 від 04.05.2018, тому відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України останньою датою виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості ТОВ "Гранд Луол" є 31.05.2018.
Таким чином, ТОВ "Гранд Луол" прострочило виконання зобов'язання за договором про відступлення права вимоги з 01.06.2018.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому, передбачений приписом ч. 6 ст. 232 ГК України строк за порушення грошових зобов'язань, не є позовною давністю, а є періодом часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені за період з 01.06.2018 по 01.12.2018, наведений позивачем та судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 88 821,92 грн. є арифметично правильною.
Стосовно тверджень скаржника про те, що позивач пропустив строк позовної давності щодо нарахування пені, оскільки договір про відступлення права вимоги не тягне за собою змін умов договору субпідряду №30-06/СП від 19.06.2015, колегія суддів зазначає наступне.
Як вказувалось вище, згідно з пунктом 3.4 договору про відступлення права вимоги підписанням договору сторони підтверджують, що боржник сповіщений про відступлення права вимоги за цим договором та виникнення його зобов'язань згідно з основним зобов'язанням у сумі 1 000 000,00 грн. перед новим кредитором.
Сторони у пункті 4.1 договору про відступлення права вимоги встановили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 6.1 договору про відступлення права вимоги).
Відтак, враховуючи вказані умови договору про відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань саме за договором про відступлення права вимоги від 29.11.2017.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 42 950 грн. - інфляційних втрат та 9 082,19 грн. - 3 % річних.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 9 082,19 грн. та індексу інфляції у розмірі - 42 950 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо нарахування штрафних санкцій, оскільки відповідач своє зобов'язання щодо оплати послуг за договором субпідряду №30-06/СП від 19.06.2015 на підставі договору відступлення права вимоги №БА-СБ-ГЛ 2911/17-1 від 29.11.2017 виконав несвоєчасно.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 у справі № 910/4720/19 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 у справі № 910/4720/19 слід залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 у справі № 910/4720/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 у справі № 910/4720/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол".
4. Матеріали справи № 910/4720/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді А.І. Мартюк
О.М. Гаврилюк