12 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1717/19 пров. № 857/13833/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 460/1717/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Махаринець Д. Є.,
час ухвалення рішення - 04.11.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 04.11.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до наказу начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку від 28 листопада 2018 року №237 (по строковій службі) пункту щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача 28 листопада 2018 року; зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невключення до наказу начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку від 28 листопада 2018 року №237 (по строковій службі) пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року. Зобов'язано Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача 28 листопада 2018 року. Зобов'язано Тернопільський зональний відділ Військової служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток не визначені, як заробітна плата (грошове забезпечення). На компенсацію за таку відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому такі компенсації не можуть відноситися до заробітної плати (грошового забезпечення). Зазначає, що відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки виплачується у рік звільнення військовослужбовця, тобто з формального і буквального трактування цієї норми грошова компенсація позивачу мала бути виплачена до 31 грудня 2018 року. Також звертає увагу, що у разі необхідності стягнення з роботодавця грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, має застосовуватися тримісячний строк звернення до суду, який був пропущений позивачем. Крім того, зазначає, що індексація грошових доходів населення проводиться, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103 відсотка. В березні 2018 року у військовослужбовців посадові оклади збільшилися, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розраховується з квітня 2018 року (місяця, наступного за місяцем, в якому відбувається підвищення посадових окладів). Також зазначає, що згідно з роз'ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року №248/1485 індексація грошових доходів населення (військовослужбовців) у 2018 році здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін з урахуванням якого величина індексу споживчих цін за попередні місяці (наростаючим підсумком) перевищила поріг індексації 103%. Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року по жовтень 2018 року (який опубліковано в листопаді 2018 року), перевищив поріг індексації і становив 103,7% (100,8%*100,0%*100,0%*99,3%* 100,0%* 101,9%* 101,7%), або 1,037, у зв'язку з цим лише в грудні 2018 року позивач набув би право на індексацію грошового забезпечення, однак 28 листопада 2018 року він був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача (апелянта) - Гаврішко Д. В. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов в позові відмовити.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі позивача за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2016 року проходив військову службу у Тернопільському зональному відділі Військової служби правопорядку.
З 2007 року позивач має статус учасника бойових дій, а у 2015 році безпосередньо приймав участь у Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 та довідкою від 16 грудня 2015 року №832.
Наказом начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку від 28 листопада 2018 року №237 позивача звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я) на підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 листопада 2018 року №625.
05 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом щодо виплати йому грошової компенсації за не використані дні щорічної додаткової відпустки протягом останніх трьох років.
16 листопада 2018 року відповідачем надано відповідь №113574, в якій останній зазначає, що на даний час відсутні правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані в період служби відпустки, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Крім того, 06 лютого 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання йому довідки щодо розміру належної та не виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 02 червня 2016 року по 28 листопада 2018 року, однак отримав відповідь, що відповідно до вимог листа Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/1485 від 26 листопада 2018 року та роз'яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення немає.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та індексацію грошового забезпечення, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Ст. 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абз.3 п.14 ст.10-1 цього Закону передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та у Законі України "Про оборону України".
Зокрема, ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про оборону України" особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку про те, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України "Про відпустки".
Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року №745/32197 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2016-2018 роках додаткові відпустки, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, передбачених п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28 листопада 2018 року.
Колегія суддів вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), які, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, застосування у цій типовій справі правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 також відповідає вимогам ч.3 ст.291 КАС України.
Щодо позовних вимог в частині не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з ч.2 ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст.4, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений №1078.
Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно до чинного законодавства, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, так як належить до основних державних гарантій щодо оплати праці.
У відповідності до приписів вищенаведених нормативно-правовий актів проведення індексації, у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позову, військова частина покликається не на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а на підвищення грошових доходів позивача, що на думку апелянта виключає нарахування індексації та її виплати.
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Щодо доводів апелянта про те, що відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року №248/1485 індексація грошових доходів населення (військовослужбовців) у 2018 році здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін з урахуванням якого величина індексу споживчих цін за попередні місяці (наростаючим підсумком) перевищила поріг індексації, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому вищезазначене роз'яснення не може бути підставою для невиплати індексації грошового забезпечення позивача.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про пропущення строку звернення до суду, оскільки спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, а тому право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
У зв'язку з вищенаведеним, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не обмежені позовною давністю. На час відпустки за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та право на індексацію грошового забезпечення за період 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.
Крім того, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача - 28 листопада 2018 року та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 02 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 460/1717/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя О. І. Мікула
Судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 18 лютого 2020 року.