ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 лютого 2020 року Справа № 902/855/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В. , суддя Розізнана І.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року в справі №902/855/19 (суддя - Матвійчук В.В.)
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сакура"
про стягнення 51 159 грн 72 коп..
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сакура» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача: пені в розмірі 30247 грн 95 коп., інфляційних втрат в розмірі 14534 грн 30 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 6377 грн 47 коп..
В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на те, що 5 вересня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання природного газу №3025/1718-ТЕ-1, на виконання якого Позивач передав Відповідачеві природний газ на загальну суму 1006068 грн 64 коп, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського договору, зокрема пункту 6.1 договору. За несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати переданого газу Позивач нарахував Відповідачу пеню в розмірі 30247 грн 95 коп., інфляційні втрати в розмірі 14534 грн 30 коп. та три відсотки річних в розмірі 6377 грн 47 коп.. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на статті 230 - 231, 264, 265 Господарського кодексу України, статті 625, 629, 712 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов було задоволено частково (а.с. 73-80). Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 6377 грн 47 коп. річних, 14534 грн 30 коп інфляційних втрат та 302 грн 47 коп. пені. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 29 945 грн 48 коп. пені відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн 00 коп..
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що Відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по Відповідачу).
Також, місцевим господарським судом в своєму рішенні було зазначено, що здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені із врахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача пені в розмірі 30247 грн 95 коп, інфляційних втрат в розмірі 14534 грн 30 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 6377 грн 47 коп. є правомірними та обґрунтованими.
При цьому з огляду на подання Відповідачем клопотання щодо зменшення розміру неустойки, місцевим господарським судом в опорюваному рішенні було зазначено, що Відповідач є неприбутковою організацією, а його фінансування дійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетними коштами за надані пільги та субсидії окремим категоріям громадян, враховано ступінь виконання Відповідачем основного зобов'язання. Наведене вище у своїй сукупності на переконання місцевого господарського суду є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення статті 551 Цивільного кодексу України, з огляду на що суд першої інстанції зменшив розмір заявленої до стягнення пені до 302 грн 47 коп..
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 29945 грн 48 коп. та прийняти нове рішення в цій частині, яким стягнути пеню в якій було відмовлено (а.с. 99-106).
Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції без будь-якого розрахунку було зменшено розмір пені. Рішення суду не містить покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище Відповідача. В даному випадку не доведено реального фінансового стану Відповідача, а відтак висновок суду про скрутне фінансове становище є передчасним.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 грудня 2019 року справу №902/855/19 було прийнято до провадження суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Суд констатує, що дана справа № 902/855/19 не підпадає під дані винятки.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1921 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 192 100 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно, ухвалою суду від 27 грудня 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 902/855/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 25 лютого 2020 року включно.
Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
При цьому колегія виходила з наступного.
Суд констатує, що 5 вересня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання природного газу №3025/1718-ТЕ-1 (надалі - Договір; а.с. 19-28).
За умовами пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався передати у власність Відповідача в 2017-2018 роках природний газ, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей газ (далі - газ), на умовах цього Договору.
В подальшому між сторонами підписано Додаткову угоду № 1 від 11 січня 2018 року про внесення змін в пункт 8.2 розділу 8 "Відповідальність сторін" Договору.
Згідно пункту 6.1 Договору: оплата за природний газ здійснюється виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 1006068 грн 64 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 35-45).
Разом з тим, Відповідач оплату за отриманий газ здійснював несвоєчасно, без додержання строків визначених пунктом 6.1 Договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною випискою (а.с. 48).
При цьому, як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву (а.с. 62-68) Позивач визнає означену обставину.
Пунктом 8.1 Договору сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених законодавством і цим Договором.
У відповідності до пункту 8.2 Договору (із врахуванням внесених Додатковою угодою № 1 від 11 січня 2018 року змін) у разі прострочення Відповідачем оплати, згідно пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
За пунктом 12 Договору, цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 1 жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року (із врахуванням Додаткової угоди № 5 від 6 вересня 2018 року; а.с. 34), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Враховуючи невиконання Відповідачем умов Договору щодо своєчасного виконання грошових зобов'язань, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пені в розмірі 30247 грн 95 коп, інфляційні втрати в розмірі 14534 грн 30 коп. та три відсотки річних в розмірі 6377 грн 47 коп..
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ", регулювання яких здійснюється Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За приписами пункту 2 частини 2 статті 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» Відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
У силу діїг частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 30 247 грн 95 коп. пені, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розділом 8 Договору сторонами погоджено відповідальність сторін.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З врахуванням Додаткової угоди від 11 вересня 2017 року № 1 до Договору сторонами погоджено пеню в розмірі 15,3% річних, яка застосовується з 1 січня 2018 року (а.с. 29-30).
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання Позивач, керуючись пунктом 8.2 Договору, нарахував Відповідачу пеню в сумі 30 247 грн 95 коп..
Наданий Позивачем розрахунок пені перевірено судом та визнається арифметично вірним (а.с. 12-18).
Водночас, колегія суддів зауважує, що Відповідачем у відзиві на позовну заяву № 62 від 8 листопада 2019 року (а.с. 62-64) одночасно з викладенням своєї процесуальної позиції відносно позовних вимог, було наведено клопотання про зменшення розміру пені на 99%.
Обґрунтовуючи вказане клопотання Відповідач просить врахувати ступінь його вини у невиконанні зобов'язань. Окрім того, за твердженням Відповідача, розмір заявленої Позивачем пені є неспіврозмірним із розміром завданих йому збитків в результаті порушення строків виконання зобов'язань Відповідачем. Також, Відповідач зауважує, що ним в добровільному порядку було погашено весь борг.
На підтвердження своєї позиції Відповідачем було долучено до матеріалів справи відповідні докази (а.с. 83-86).
Вирішуючи подане клопотання колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, природний газ, який закуповував Відповідач у Позивача, використовувався виключно на постачання теплової енергії для потреб мешканців будинку, Відповідач подав докази в підтвердження об'єктивності причин прострочення виконання договірних зобов'язань з оплати за газ, та документи, які свідчать про спрямованість Відповідача на врегулювання спору мирним шляхом.
Зазначена стаття кореспондується з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно якої, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, колегія суду об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступень виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, процесуальна норма щодо зменшення розміру пені може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені колегія суддів враховує наступні обставини: отриманий природний газ Відповідачем оплачено в повному обсязі та строк прострочення оплати останнього є незначним; ступінь виконання зобов'язання Відповідачем та поведінка винної сторони: Відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів; предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом Позивача і не може впливати на його господарську діяльність; розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором в повному обсязі ще в січні 2019 року; Позивач застосував до Відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутність понесення Позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов'язання за Договором; підприємство Відповідача не є прибутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання. При цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зважаючи на все вищеописане вище в даній постанові, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги Позивача, з огляду на існування обгрунтованості в оспорюваному рішенні щодо зменшення розміру пені та наявності в матеріалах справи належним та допустимих доказів, котрі свідчать про фінансовий стан Відповідача.
Відповідно за таких обставин, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 302 грн 47 коп. від заявленої суми 30247 грн 95 коп. та стягнути її в сумі 302 грн 47 коп..
З огляду на викладене вище, в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 29945 грн 48 коп. слід відмовити.
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 14534 грн 30 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 6377 грн 47 коп., то колегія суддів зазначає наступне.
За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Розглядаючи позовні вимоги Позивача саме в правому полі норм вищезазначених норм діючого законодавства України, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення оплат Відповідачем по сплаті отриманого природного газу, колегія суду вважає, що вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та нормам чинного законодавства.
Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що підставними та арифметично вірними є річні в розмірі 6377 грн 47 коп. та інфляційні в розмірі 14534 грн 30 коп.. Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов в даних сумах.
При цьому, прийняте місцевим господарським судом рішення в цій частині не оскаржується.
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, наведені в апеляційній скарзі (щодо безпідставного зменшення розміру пені), безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року в справі №902/855/19 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року в справі №902/855/19 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №902/855/19 повернути Господарському суду Вінницької області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Розізнана І.В.