ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 лютого 2020 року м. Київ № 640/6041/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому)
провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи
адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПенсійного фонду України
про визнання протиправною бездіяльності,
08.04.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Пенсійного фонду України (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, що полягає у незапрошенні ОСОБА_1 на засідання відповідного органу, що розглядав скаргу від 12.06.2018 № 13562/К-11.
В якості підстав позову позивач зазначив, що відповідачем неправомірно здійснено розгляд скарги позивача без виклику останнього особисто. Зокрема, позивач зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2018 по справі № 826/12204/18 визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, що полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 від 12.06.2018 № 13562/К-11 та зобов'язано Пенсійний фонд України повторно розглянути зазначену скаргу; судове рішення набрало законної сили 24.01.2019; повторного розгляду скарги позивач очікував протягом тривалого часу, у зв'язку з чим позивачем 12.02.2019 було подано до Пенсійного фонду України на особистому прийомі заяву про надання інформації щодо термінів та способу виконання судового рішення від 24.12.2018 по справі № 826/12204/18 (реєстраційний № 3520/К-11 від 12.02.2019); не отримавши відповіді на звернення, 15.03.2019 позивачем було подано до розпорядника інформації Пенсійного фонду України запит на отримання публічної інформації про надання йому копії відповіді на заяву від 12.02.2019 (зареєстровано від 15.03.2019); проте, ані відповіді за заяву, ані на запит про надання публічної інформації відповіді позивач так і не отримав; незабаром, позивач отримав лист Пенсійного фонду України від 02.04.2019 № 9813/02.23 з інформацією про те, що відповідач вже розглянув скаргу від 12.06.2018 № 13562/К-11; проте, такий розгляд є неправомірним, оскільки в скарзі позивача чітко було зазначено про те, що він бажає реалізувати своє право особисто викласти аргументи особі, якій буде доручено перевірку скарги, та просив бути присутнім під час розгляду даної скарги; проте, в ході розгляду скарги вимоги позивача було проігноровано.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
15.04.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/6041/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
06.05.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній не погоджується з позовними вимогами з наступних підстав: листом Пенсійного фонду України від 11.07.2018 № 13562/К-11 позивача запрошено до громадської приймальні Пенсійного фонду України на 18.07.2018 для розгляду заяви та надання роз'яснень по суті порушених питань; 18.07.2018 на особистому прийомі позивачу було роз'яснено механізм проведеного на виконання рішення суду перерахунку, та згодом листом Пенсійного фонду України від 24.07.2018 № 14078/К-4, 13562/К-11 позивача повідомлено про результати розгляду скарги; рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, що полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 від 12.06.2018 № 13562/К-11 та відсутності роз'яснення про порядок оскарження листа Пенсійного фонду України від 24.07.2018 № 14078/К-4; Пенсійний фонд України було зобов'язано повторно розглянути скаргу позивача; на виконання вказаного рішення суду, враховуючи аргументи, викладені позивачем на особистому прийомі 18.07.2018, Пенсійний фонд України повторно розглянув скаргу позивача від 12.06.2018 № 13562/К-11 та листом від 02.04.2019 № 9813/02-23 надав відповідь позивачу; таким чином, Пенсійний фонд України, розглядаючи скаргу позивача, діяв правомірно.
16.05.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій останній зазначає, що при повторному розгляді скарги позивач мав надію скористатися правом особисто викласти аргументи особі, якій доручено перевірку скарги, та бути присутнім при її розгляді.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
12.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до Голови правління Пенсійного фонду України із скаргою про протиправний перерахунок ГУ ПФУ в Київській області пенсії (вх. № 13562/К-11). Посилаючись на Закон України «Про звернення громадян», ОСОБА_1 просив бути особисто присутнім при розгляді скарги та надати право особисто викласти аргументи особі, якій доручено перевірку скарги.
11.07.2018 за вих. № 13562/К-11 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив ОСОБА_1 про те, що питання, порушені у скарзі, потребують додаткового вивчення, а тому термін розгляду звернення продовжено на 15 днів. Водночас, Департаментом запрошено скаржника 18.07.2018 до громадської приймальні Пенсійного фонду України для розгляду заяви та надання роз'яснень по суті порушених питань.
24.07.2018 за вих. № 14078/К-4, № 13562/К-11 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив ОСОБА_1 про підстави перерахунку його пенсії.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18 було визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, що полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України від 12.06.2018 № 13562/К-11 та зобов'язано Пенсійний фонд України повторно розглянути зазначену скаргу.
12.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Голови правління Пенсійного фонду України із заявою про виконання судового рішення від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18 (вх. № 3520/К-11).
15.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до розпорядника інформації Пенсійного фонду України із запитом про отримання публічної інформації щодо відповіді на звернення, в т.ч. № 3520/К-11 від 12.02.2019.
02.04.2019 Пенсійний фонд України повідомив ОСОБА_1 , що скаргу від 12.06.2018 було розглянуто, а у разі незгоди скаржника із результатами її розгляду вона може бути оскаржена у судовому порядку.
Не погоджуючись з результатами розгляду скарги, та вбачаючи суттєві порушення під час її розгляду, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Як встановлено ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено право громадянина, зокрема, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги та особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви.
При цьому, зазначені права, відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» забезпечуються обов'язком органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Разом з тим, як встановлено судом та не заперечується сторонами, зі змісту звернення ОСОБА_1 вбачається, що останній просив забезпечити його право особисто викласти аргументи особі, які буде доручено перевірку скарги, та бути присутнім при розгляді скарги.
Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2019 у справі № 826/12287/16 (адміністративне провадження № К/9901/17415/18) акцентував увагу, що право заявника бути присутнім при розгляді заяви чи скарги забезпечується обов'язком на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу. Проте, Верховний Суд не погоджується з позицією, що дане право не є абсолютним та залежить від певних умов та обставин; зокрема, може бути реалізовано особою на власний розсуд у відповідності до його волі та бажання, однак лише у разі, якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу і якщо такий порядок розгляду передбачено законодавством. Натомість, Верховний Суд, вважаючи такий висновок помилковим, зазначає, що ні Закон України «Про звернення громадян», ні будь-який інший нормативний акт не ставить у залежність можливість реалізації права особи особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу, від форми розгляду цієї скарги (колегіально, одноособово тощо).
Беручи до уваги висновки Верховного Суду, суд вважає, що реалізація права скаржника на його участь при розгляді звернення з викладенням особисто аргументів особі, яка перевіряє скаргу, є абсолютним і ніяким чином не ставиться у залежність від форм розгляду скарг, органів які розглядають скарги, тощо. Обов'язковою умовою для участі скаржника у розгляді його звернення є зазначення останнім у тексті звернення про своє бажання бути присутнім під час такого розгляду.
Так, як вбачається з матеріалів справи, при первинному розгляді скарги від 12.06.2018 № 13562/К-11 ОСОБА_1 було запрошено до громадської приймальні Пенсійного фонду України з метою розгляду даної скарги.
Проте, в подальшому рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18 Пенсійний фонд України було зобов'язано здійснити повторний розгляд скарги ОСОБА_1 від 12.06.2018 № 13562/К-11.
І саме при здійсненні повторного розгляду скарги ОСОБА_1 не був запрошений до Пенсійного фонду України для участі при розгляді звернення.
Відповідач стверджує, що Позивач при первинному розгляді скарги запрошувався на особистий прийом, а отже реалізував своє право викласти свої аргументи особисто та був присутнім при розгляді скарги 18.07.2018.
Натомість, у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18 підставою для повторного розгляду звернення стало ненадання Пенсійним фондом України відповіді на всі питання, що викладені позивачем у скарзі, не виявлення та не усунення причин та умов, які сприяли порушенню прав ОСОБА_1 щодо невиконання постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 25.12.2015 у справі № 361/8288/15-а, незабезпечення порушених прав позивача та не роз'яснення порядку оскарження наданої відповіді.
Суд акцентує увагу, що підставою для повторного розгляду скарги ОСОБА_1 не було порушення його прав, встановлених ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», а саме права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви, та бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
До того ж, Окружним адміністративним судом м. Києва при розгляді справи № 826/12204/18 встановлено, що листом Пенсійного фонду України від 11.07.2018 № 13562/К-11 ОСОБА_1 було запрошено до громадської приймальні Пенсійного фонду України на 18.07.2018 з метою розгляду його заяви та надання роз'яснення по суті порушених питань. На особистому прийомі ОСОБА_1 роз'яснено механізм проведеного на виконання рішення суду перерахунку.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень вказане судове рішення набрало законної сили 24.01.2019.
Отже, факт запрошення ОСОБА_1 до громадської приймальні Пенсійного фонду України підтверджується листом від 11.07.2018 № 13562/К-11, який долучено до матеріалів справи, а факт того, що ОСОБА_1 відвідав громадську приймальню Пенсійного фонду України, а отже мав можливість особисто бути присутнім при розгляді скарги та висловити свої аргументи, підтверджується фактом, встановленим судовим рішенням від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18. Зважаючи на ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, факт відвідання ОСОБА_1 громадської приймальні Пенсійного фонду України є фактом, що має преюдиціальне значення, а отже, не потребує доведення в цьому адміністративному процесі.
Щодо виконання судового рішення від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18, то варто звернути увагу на наступне.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, який в рішенні «Шмалько проти України» від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий розгляд.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18 було розглянуто скаргу та повідомлено ОСОБА_1 про результати розгляду (від 02.04.2019 № 9813/02-23).
Так, дійсно, при повторному розгляді скарги позивач не був запрошений Пенсійним фондом України особисто взяти участь у розгляді скарги. Проте, суд вважає, що оскільки Законом України «Про звернення громадян» не регламентовано процедуру повторного розгляду звернень громадян, а суть і предмет скарги позивачем не змінювалися, то він вже реалізував своє право на особисту участь у розгляді скарги та право на висловлення аргументів особі, яка перевіряла скаргу. Повторно Пенсійний фонд України розглядав скаргу лише в частині порушень, що були виявлені Окружним адміністративним судом м. Києва при розгляді справи № 826/12204/18, натомість, питання щодо того, що ОСОБА_1 був належним чином запрошений до участі при розгляді скарги судом під сумнів не ставилося.
Додатково суд акцентує увагу і на тому, до судовим рішенням від 24.12.2018 у справі № 826/12204/18 не було зобов'язано Пенсійний фонд України повторно викликати для участі у розгляді скарги ОСОБА_1 та повторно заслуховувати його аргументи.
Отже, дослідивши всі матеріали справи у сукупності, суд приходить до висновку, що Пенсійний фонд України не допустив при повторному розгляді скарги від 12.06.2018 № 13562/К-11 порушень у формі незапрошення ОСОБА_1 на засідання відповідного органу, що розглядав скаргу, оскільки таке право в рамках розгляду вказаної скарги, суть і предмет якої не змінювалися, реалізовано позивачем 18.07.2018.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко