ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 лютого 2020 року м. Київ № 640/18163/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі- позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач/ ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії (не нарахування та не виплата пенсії) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та визнати протиправну бездіяльність в частині не нарахування і не виплати ОСОБА_1 пенсії з травня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії за вислугою строків служби ОСОБА_1 довічно (тобто і в подальшому) та сплатити заборгованість за період, починаючи з травня 2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2018 залучено в якості другого відповідача в адміністративній справі №640/18163/18 - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області. Розгляд справи розпочато спочатку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою та отримує пенсію, проте відповідач протиправно припинив виплату пенсії з травня 2018 року.
Відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Київській обл.) проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності своїх дій, зазначивши позивачу скасовано довідку ВПО згідно протоколу зсідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №45 від 02 серпня 2018 року виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 26 січня 2001 року Ленінським РВ УМВС України в Луганській області.
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення виконавчої органу Фастівської міської ради від 17.11.2014 №3232000216, ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, місце перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до посвідчення НОМЕР_2, ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України у Київській області як внутрішньо переміщена особа.
Водночас, з травня 2018 року позивачу припинено виплату належної пенсії.
Вважаючи зупинення виплату пенсії протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ст. 49 вказаного Закону. Положеннями ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також передбачено, що підстави для припинення виплати пенсії визначаються законом.
Обґрунтовуючи правомірність припинення виплати пенсії позивача, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області посилається на скасування виданої позивачу довідки внутрішньо переміщеної особи згідно протоколу зсідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №45 від 02 серпня 2018 року виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області.
Оцінюючи такі доводи відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами пункту 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 1 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509) від у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 8 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Так, у частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд наголошує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Тому, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
Також, питання правомірності розпорядження територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі з підстав, визначених Порядком, проте не передбачених спеціальним законом - Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» досліджувалося Верховним Судом у межах зразкової справи № 805/402/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2018 року у вказаній справі зазначила, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Верховний Суд під час розгляду зразкової справи врахував, що Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Такий підхід Верховний Суд визнав можливим поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, припинивши виплату пенсії позивачу з підстави, не передбаченої законом, діяло протиправно.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, а також відсутність підстав для припинення виплати пенсії, згідно частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати призначеної позивачу пенсії та зобов'язання відновити виплату призначеної пенсії.
Приписами частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2018 у справі №640/18163/18 відстрочено сплату судового збору ОСОБА_1 до ухвалення рішення у справі.
Частиною другою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
З огляду на приписи Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягає сплаті в розмірі 704,80 грн.
Враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, задоволення позову, суд дійшов висновку, що відстрочену суму судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України в розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо припинення з травня 2018 року пенсійних виплат ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії щомісячно, з урахуванням заборгованості з моменту припинення виплат, а саме з травня 2018 року.
4. Рішення в частині виплати пенсії за один місяць підлягає до негайного виконання.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA 798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок). Стягувачем є Державна судова адміністрація України (код ЄДР: 26255795; адреса: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян