ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 лютого 2020 року м. Київ № 640/3913/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) (далі - відповідач або ГУ ПФУ), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.11.2018 року №106844/03 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахуванні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України";
- перерахувати ОСОБА_1 пенсію на виконання постанови Дарницького районного суду в м. Києві від 06.12.2017 року в справі №753/18716/17, виходячи із наступних розмірів:
з 01 жовтня 2017 року по 01 січня 2018 року 19200 (дев'ятнадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок за кожен місяць;
з 01 січня 2018 року по сьогоднішній день 21144 (двадцять одна тисяча сто сорок чотири) гривні 00 копійок за кожен місяць.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність непроведення перерахунку пенсійних виплат.
Ухвалою від 14.03.2019 Окружним адміністративним судом міста Києва позовну заяву залишено без руху.
Позивач зазначені в ухвалі недоліки усунув у строк встановлений судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 ..
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що перерахунок пенсії, відповідно до рішення суду, вже було проведено, а норми чинного законодавства не передбачають проведення перерахунку пенсії народного депутата у зв'язку із збільшенням заробітної плати працюючого народного депутата
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" з 11.05.2016.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 у справі № 753/1871/17 постановлено: "Визнати неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії. Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про статус народного депутат" в розмірі 60 відсотків від заробітної плати працюючого нині народного депутата України, починаючи з 01.06.2017 року.".
Постанова набрала законної сили 13.02.2018.
Згодом позивачу стало відомо, що відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про фінансове забезпечення діяльності народних депутатів України" від 07.12.2017 № 2240-VІІІ, заробітна плата народного депутата України - члена комітету з 01.10.2017 року становить 32 000 грн.
Відповідно до розпорядження голови Верховної Ради України "Про оплату праці народних депутатів України у 2018 році" від 17.01.2018 № 31-к заробітна плата народного депутата України - члена комітету з 01.01.2018 року становить 35 240 грн.
21.08.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати пенсію на виконання постанови Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 у справі № 753/1871/17, виходячи із наступних розмірів: з 01.10.2017 по 01.01.2018 - 19200 грн. за кожен місяць; з 01.01.2018 по сьогоднішній день - 21 144 грн. за кожен місяць.
Листом № 106844 від 07.11.2018 відповідач відмовив позивачу у задоволені заяви, посилаючись на ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України" та зазначив, що перерахунок пенсії за віком як народному депутату України на даний час не передбачено.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд вказує таке.
Закон України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 № 2790-XII (далі - Закон № 2790, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
Відповідно до абз. 1 ч. 12 ст. 20 Закону № 2790 (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше 90 відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії. Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до солідарної системи нараховуються з усієї суми заробітної плати народного депутата у Верховній Раді України.
Абзацом 6 ч. 12 ст. 20 Закону № 2790 (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) передбачено, що у разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється з усієї суми заробітної плати працюючих народних депутатів з дня виникнення права на перерахунок пенсій без обмеження граничного розміру пенсії.
У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється з усієї суми заробітної плати працюючих народних депутатів з дня виникнення права на перерахунок пенсій без обмеження граничного розміру пенсії.
Приписами ч. 17 ст. 20 Закону № 2790 визначено, що положення частин другої, третьої, п'ятої, шостої, одинадцятої, дванадцятої, тринадцятої, чотирнадцятої, п'ятнадцятої, шістнадцятої цієї статті поширюються також на народних депутатів України починаючи з першого скликання і не можуть бути скасовані чи звужені іншими законодавчими актами.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про фінансове забезпечення діяльності народних депутатів України" від 07.12.2017 № 2240-VІІІ, заробітна плата народного депутата України - члена комітету з 01.10.2017 року становить 32 000 грн. Відповідно до розпорядження голови Верховної Ради України "Про оплату праці народних депутатів України у 2018 році" від 17.01.2018 № 31-к заробітна плата народного депутата України - члена комітету з 01.01.2018 року становить 35 240 грн.
Разом з тим, 01.01.2015р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014, згідно з пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII внесено зміни до частини дванадцятої статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", яким передбачено, що пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, в зв'язку з набуттям чинності вищезазначених Законів, норми частини дванадцятої статті 20 Закону № 2790, що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата втратили чинність.
При цьому, Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014 не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України.
Вирішуючи питання застосування вказаних вище норм права у часі, суд зазначає, що правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок.
Враховуючи те, що на момент коли, як вважає позивач, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві були відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення її перерахунку.
Також суд зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 (у справі за заявою «Великода проти України») підтверджено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".
У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії». Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, посилання позивача на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017 у справі № 753/1871/17 не можуть братися до уваги, оскільки предметом розгляду у вказаній справі було визнання протиправним та скасування рішення від 11.07.2017 року № 10676/14/Б-939 щодо відмови позивачу у перерахуванні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України»; зобов'язання Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію за віком відповідно до ч.12 ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата» в розмірі 60 відсотків від заробітної плати працюючого нині народного депутата України, яка складає 17425 гривень 20 коп., починаючи з 04.05.2016 року.
Проте питання перерахунку пенсії позивача з 01.10.2017 та з 01.01.2018, відмови у перерахунку пенсії ГУ ПФУ не були предметом розгляду у даній справі, тим більше, що вказані правовідносини виникли між позивачем та відповідачем після набрання чинності постанови Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.2017.
Також посилання позивача на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії позивача приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення не приймається судом до уваги, оскільки, відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку він отримував до цього, тобто, не відбулося звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії діяв в межах повноважень, визначених законодавством України, тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5п. Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко