Справа № 236/4672/19
18 лютого 2020 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Саржевської І.В.,
за участю секретаря - Олійник С.М.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Лиман в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лиманської державної нотаріальної контори, про звільнення майна з-під арешту,
19.11.2019 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Лиманської державної нотаріальної контори, в якому просить звільнити майно з-під арешту, а саме нежитлову будівлю «Будинок Сімейного відпочинку», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі договору застави № 1157, від 30.07.2003(обтяження зареєстровано 25.08.2005 № 2321359 Лиманською(Краснолиманською) державною нотаріальною конторою)(а.с.4-5)
Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 21 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу був наданий строк для усунення недоліків(а.с.18-19).
03.12.2019 на виконання ухвали суду позивачем подання клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 (а.с.22).
Ухвалою судді від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання у справі(а.с.28-29).
Позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти заочного розгляду справи у разі неявки відповідача в судове засідання, про що суду надав відповідну заяву(а.с.16).
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про розгляд справи без його участі та відзиву на позовну заяву суду не надав(а.с.39).
Представника відповідача Лиманської державної нотаріальної контори, було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи судом; відповідачем не направлено свого представника для участі в судовому засіданні, заперечень проти задоволення заяви представником Лиманської державної нотаріальної контори висловлено не було.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та у відповідності до ст.ст.280, 281 ЦПК України, була постановлена ухвала від 18.02.2020 про заочний розгляд справи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.08.2005 реєстратором Лиманською державною нотаріальною конторою було зареєстровано обтяження за №2321359, у вигляді арешту на майно позивача ОСОБА_1 , яке складається з нежитлової будівлі «Будинок сімейного відпочинку», загальною площею 392,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 01.10.2004 державним нотаріусом Краснолимаснької державної нотаріальної контори Семеновою І.М. за реєстровим № 4049, зареєстрованого в КП «БТІ» м. Слов'янська, 06.10.2004 за реєстровим № 14,- на підставі договору застави № 1157 від 30.07.2003(а.с.10-15).
На підставі викладеного судом встановлено, що оспорюване обтяження стосується ОСОБА_1 та було накладено після того, як попереднім власником - ОСОБА_2 , було передано об'єкт обтяження - нежитлову будівлю «Будинок сімейного відпочинку», у власність ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 01.10.2004.
Позивач вважаючи вказаний арешт, такими, що порушує його права як власника майна, звернувся до суду з цим позовом.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
При цьому дослідження факту наявності охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду з відповідним позовом повинно здійснюватися у взаємозв'язку з визначенням, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного інтересу тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного охоронюваного законом інтересу позивача, який, в свою чергу, не повинен суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частиною 1 ст. 318 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 зазначеного Кодексу, учасниками цивільних відносин є фізичні і юридичні особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У відповідності до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року
№ 1952-IVдержавна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.
При цьому відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності.
До зазначеного правового висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 24.10.2017 року під час розгляду справи № 916/2876/16.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який був чинним на час укладення вказаного договору дарування, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
На підставі вищевикладеного, суд доходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 є належним власником нерухомого майна - нежитлової будівлі «Будинок сімейного відпочинку», загальною площею 392,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, 01.10.2004 державним нотаріусом Краснолимаснької державної нотаріальної контори Семеновою І.М. за реєстровим № 4049, зареєстрованого в КП «БТІ» м. Слов'янська, 06.10.2004 за реєстровим № 14, право власності на яку набув саме з дати посвідчення вказаного договору - 01.10.2004.
На підставі зазначеного вбачається, що оспорюваний арешт стосовно нежитлової будівлі «Будинок сімейного відпочинку», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі договору застави № 1157 від 30.07.2003, як на власність ОСОБА_2 , вжиті та зареєстровані після того, як останній втратив право власності на це майно, та новим власником якого вже була позивач ОСОБА_1 .
Доказів стосовно того, що оскаржуваний договір застави жодним чином стосуються невиконаних зобов'язань ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, до суду не надано, з урахуванням того, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна конкретизовано, що оспорюванні обтяження стосуються саме ОСОБА_2 .
Наявність заборон на нерухоме майно, є порушенням наведених вище прав власника нерухомого майна - ОСОБА_1 , гарантованих їй державою Україна.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне для захисту порушеного права ОСОБА_1 , на вільне здійснення своїх прав щодо користування, володіння і розпорядження належним йому на праві власності майном, скасувати арешт на належну останньому на праві власності нежитлову будівлю «Будинок сімейного відпочинку», загальною площею 392,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі договору застави № 1157 від 30.07.2003, тип обтяження: заборона, реєстраційний номер обтяження: 2321359, зареєстровано: 25.08.2005 12:01:57 за № 2321359, реєстратором Лиманська державна нотаріальна контора, у зв'язку з чим позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Позивач не вимагає повернення судових витрат.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 13, 76-81, 82, 84, 89, 263-265, 267, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, п.п. 15.5 п.15 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лиманської державної нотаріальної контори, про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.
Звільнити з-під арешту нежитлову будівлю «Будинок сімейного відпочинку», загальною площею 392,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі договору застави № 1157 від 30.07.2003, тип обтяження: заборона, реєстраційний номер обтяження: 2321359, зареєстровано: 25.08.2005 12:01:57 за № 2321359, реєстратором Лиманська державна нотаріальна контора.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення повинно бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 18.02.2020.
Суддя -