Єдиний унікальний номер справи 235/4128/19
Номер провадження 2/235/41/20
17 лютого 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Клікунової А.С.,
за участю секретаря судового засідання: Ліпскіс О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
В червні 2019 року на розгляд суду пред'явлено вказану позовну заяву, в якій ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/07-151/373/1 від 05.12.2007 року у розмірі 60 780,57 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 64,9кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання товариству права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, за ціною, встановленою за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 11 грудня 2014 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором № 014/07-151/373/1 від 05.12.2007 року в сумі 60780,57 доларів США. Забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором виступає нотаріально посвідчений 07.12.2007 року договір іпотеки, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , предмет іпотеки - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 березня 2017 року замінено сторону виконавчого провадження з виконання вказаного рішення від 11.12.2014 року, а саме стягувачем визначено правонаступника АТ «Райффайзен Банк Аваль» - товариство з обмежено відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Позивач зазначає, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно. В зв'язку з тим, що погашення присудженої до стягнення заборгованості ОСОБА_1 не здійснюється, зобов'язання за кредитним договором залишається без будь-якого виконання, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на правах кредитора та іпотекодержателя, посилаючись на ст. ст. 525, 526, 530, 610, 611, 1050 ЦК України, ст. ст. 33, 38 Закону України «Про іпотеку майна», звертається до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне нерухоме майно.
Судом порушено справу за позовною заявою, між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення суду. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_1 правом надання відзиву на позову заяву в порядку та строки, передбачені ст. 191 ЦПК України не скористалася.
13 грудня 2019 року представником відповідача адвокатом Ільющенком Ю.А. на позовну заяву подано письмові пояснення з висловлення безпідставності вимог ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», в позові просить відмовити.
На виклик суду сторони не з'явилися.
Позивач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про дату, час проведення судового засідання повідомлений належним чином відповідно до ст. ст. 128, 130 ЦПК України, директором товариства Правник О.П. надано в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України заяву про розгляд справи у відсутність представника, позовні вимоги підтримано, не заперечує проти ухвалення по справі заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 , представник адвокат Ільющенко Ю.А. (діє на підставі ордеру, договору про надання правової допомоги) у судове засідання не з'явилися, в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України, подано заяви про розгляд справи в їх відсутність, просять ухвалити рішення про відмову в позовних вимогах з урахуванням долучених до матеріалів справи письмових пояснень (заперечень).
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.
Матеріалами справи встановлено такі факти та відповідні правовідносини.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.12.2014 року по справі № 235/2895/14-ц (НП 2/235/1268/14) з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/07-151/373/1 від 05.12.2007 року в сумі 60780,57 доларів США, що в перерахунку по курсу НБУ станом на 07.02.2014 року складає 529277,21 гривень (заборгованість за кредитом - 210975,60 гривень, заборгованість за відсотками - 107326,01 гривень, нарахована пеня - 210975,60 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3654,00 гривень; рішення набрало законної сили 23.12.2014 року (а.с. 9-11).
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.03.2017 року по справі № 235/2895/14-ц (НП 6/235/39/17) проведено заміну сторони виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в сумі 529277,21 гривень та судовий збір в сумі 3654,00 гривень, а саме стягувача на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (а.с. 12).
Зі змісту ухвали суду від 06.03.2017 року встановлено, що 17.06.2016 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» укладено договір про відступлення права вимоги № 114/21, за яким право грошової вимоги за кредитним договором № 014/07-151/373/1 від 06.12.2017 року перейшло до ПАТ «Вектор Банк». 17 червня 2016 між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір про відступлення права вимоги № 265/ФК-16, за яким право грошової вимоги за кредитним договором № 014/07-151/373/1 від 06.12.2017 року перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Зазначені договори про відступлення права вимоги № 114/21 та № 265/ФК-16 до матеріалів справи позивачем ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не долучено з посиланням на положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України (обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом).
Відповідно до договору іпотеки № 014/07-151/373/1, нотаріально посвідченого 07.12.2007 року, який укладено між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 - зобов'язання відповідача (позичальника) за кредитним договором № 014/07-151/373/1 забезпечено заставним об'єктом нерухомого майна - квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-6).
15.08.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено внесення запису (рішення) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30936639, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є іпотекодержателем у боргових зобов'язаннях з ОСОБА_1 відповідно до умов договору іпотеки, нотаріально посвідченого 07.12.2007 року, тип обтяження - заборона на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 67206165 від 02.09.2016 року - а.с. 7-8).
Заборгованість за кредитним договором № 014/07-151/373/1 від 05.12.2007 року, присуджена до стягнення рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.12.2014 року по справі № 235/2895/14-ц, - ОСОБА_1 не погашена (сторонами не оспорюється).
Згідно листа Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби № 14-18-931 від 20.02.2018 року (відповідь на запит ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») на примусове виконання відділу надходив виконавчий документ № 235/2895/14-ц, виданий 05.05.2015 року Красноармійським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суми боргу 529277,21 гривень, судовий збір 3654,00 гривень; 15.02.2016 року державним виконавцем була винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження згідно п. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-ХIV від 21 квітня 1999 року (пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання) - а.с. 13.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» висловлюється позиція, що наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором не звільняє відповідача (боржника) від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивача як правонаступника кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (узгоджується з Постановою Верховного суду України від 04.09.2013 року у справі № 6-73цс13).
Стороною відповідача заперечення проти позову, згідно долучених до матеріалів справи письмових пояснень, зведено до таких доводів:
- позивач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», в порушення ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», не надав достатніх даних та належних і допустимих доказів обставин, які підлягають обов'язковому зазначенню в рішенні суду у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, відсутні дані про вартість предмету іпотеки станом на час подачі позову або розгляду справи, що об'єктивно унеможливлює здійснення оцінки співмірності заявлених вимог та кредитної заборгованості;
- вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», - є неналежним способом судового захисту. Вказаний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя є виключно позасудовим, який самостійно визначили сторони в договорі № 014/07-151/373/1 від 07.12.2007 року при укладанні, при цьому позивачем не надається доказів наявності перешкод здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі на підставі п. 5.5.2 з обов'язковим дотриманням положення ст. 35 Закону № 898-IV від 05.06.2003 р. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення є однією з підстав для відмови в позові (ухвала Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 року (номер справи не зазначено), Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного суду України);
- предметом іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,9 квадратних метри, використовується як місце постійного проживання, при цьому у власності ОСОБА_1 відсутнє інше нерухоме житлове майно, - за сукупності таких обставин звернення стягнення прямо заборонено Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» - суд приймає до уваги наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2007 року укладено кредитний договір № 014/07-151/373/1, за умовами якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» на умовах строковості, платності надано ОСОБА_1 позикові (кредитні) кошти в сумі 31450 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування, кінцевим терміном повернення - до 05.12.2017 року (обставини встановлено з рішення суду - а.с. 9-11).
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Згідно статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Договором іпотеки № 014/07-151/373/1 від 07.12.2007 року забезпечено вимоги іпотекодержателя АТ «Райффайзен Банк Аваль», що витікають з зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 05.12.2007 року (а.с. 4-6).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Тобто, забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.12.2014 року по справі № 235/2895/14-ц з ОСОБА_1 стягнуто кредитну заборгованість, виниклу станом на 07.02.2014 року в суму 60780,57 доларів США, що еквівалентно 529277,21 гривень.
Право вимоги (права та обов'язки кредитора) за кредитним договором № 014/07-151/373/1 від 05.12.2007 року, договором іпотеки № 014/07-151/373/1 від 07.12.2007 року набуто ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», також позивача визначено стороною виконавчого провадження (стягувачем) за вказаним рішенням суду від 11.12.2014 року.
Виходячи з положень ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя також без судового рішення. Так, положенням ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно (примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку»). Звернення стягнення відбувається шляхом вилучення, арешту та примусовій реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів (ст. 52 Закону № ). В такому випадку у державного виконавця виникає право на звернення стягнення на предмет іпотеки тільки за умови відсутності у боржника будь-якого іншого майна, на яке першочергово можливо вернути стягнення та наявності заборгованості виключно перед іпотекодержателем (немає у виконавчому провадженні інших безспірних боргів).
Реалізація предмета іпотеки за судовим рішенням про стягнення заборгованості в спірних відносинах сторін не здійснюється. Під час розгляду справи, судом встановлено, що виконавче провадження з примусового виконання рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.12.2014 року по справі № 235/2895/14-ц щодо стягнення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 014/07-151/373/1 від 05.12.2007 року, у відділі ДВС відсутнє (а.с. 13).
Стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості, адже порядок задоволення вимог іпотекодержателя врегульовано спеціальною статтею 33 Закону України «Про іпотеку», а не загальними нормами ЦК України, які регулюють відносини пов'язані з основним зобов'язанням. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах № 3-71гс14 від 09.09.2014 року та № 6-1080цс15 від 03.02.2016 року).
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1); звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя (ч. 3).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», що за переконанням сторони відповідача вказує на необґрунтованість позовних вимог.
Такі доводи відповідача підлягають відхиленню.
Зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм Закону України «Про іпотеку» слідує висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, ціни предмета іпотеки. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовної відмови в задоволенні позовних вимог. Даний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено в Постанові від 21 березня 2018 року справа №14-11цс18.
Не заслуговують на увагу також доводи сторони відповідача щодо безпідставності позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює заборону на примусове відчуження житлових приміщень, які є предметом іпотеки та забезпечують виконання зобов'язань позичальниками за валютними кредитами.
Так, згідно п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Так, предметом іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 64,9 квадратних метрів, жилу площу - 39,1 квадратних метрів, тобто меншу, ніж зазначено в Законі України № 1304-VII від 03.06.2014 року. Квартира є постійним місцем проживання відповідача та членів її сім'ї (довідка сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ № 0208/21496 від 11.12.2019 року - а.с. 67). Відомостей про наявність у відповідача (іпотекодавця) ОСОБА_1 на праві власності іншого житла матеріали справи не містять.
Суд приймає до уваги, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України). Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Відповідні висновки містяться у Постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року у справі № 6-1309цс15, Постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 688/1383/15-ц та у ряді інших постанов суду касаційної інстанції.
Аналізуючи доводи сторони відповідача в частині заперечень проти позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в спосіб встановлення в рішенні права ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» від свого імені продати спірну квартиру будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» як таких, що є неналежним способом захисту, - суд зазначає наступне.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Способами звернення стягнення на предмет іпотеки є: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), що узгоджується з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Такий правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (касаційне провадження № 14-112цс19) для забезпечення передбачуваності правозастосовної практики й ефективного захисту прав сторін договору іпотеки (підлягає обов'язковому врахуванню в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Згідно прохальної (резолютивної) частини позовної заяви вбачається, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» висуває вимоги до ОСОБА_1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Умовами договору іпотеки № 014/07-151/373/1 від 07.12.2007 року (п. 5.4) передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: - за рішенням суду; - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; - шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому, в п. 5.5.1 договору іпотеки передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки може бути встановлена за вибором іпотекодержателя, або в розмірі заставної вартості предмета іпотеки, визначеної в договорі, або на підставі оцінки майна, що підготовлена незалежним суб'єктом оціночної діяльності.
При укладанні іпотечного договору № № 014/07-151/373/1 від 07.12.2007 року, обумовлено всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору. Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами
Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу будь-якій третій особі за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя. Суд зазначає, що судовий спосіб звернення стягнення застосовується у випадку, коли позасудове врегулювання не привело до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Відповідних доказів, які б підтверджували виникнення перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення - суду не подано. Отже, позивачем не обґрунтовано порушення, невизнання або оспорення права, за захистом якого звернувся до суду.
Суд, враховуючи викладене, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів наявності перешкод здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі на підставі п. 5.4 договору іпотеки (такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя є виключно позасудовим, який сторони самостійно визначили у договорі), - приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя.
Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають врахуванню під час ухвалення рішення, - приходить до висновку про відмову в позові ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» при пред'явлені позовної заяви сплачено в дохід місцевого бюджету судовий збір в сумі 1921,00 гривень (квитанція - а.с. 1), - підстави для присудження відшкодування таких судових витрат позивачу - відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.
На підставі ст. ст. 15, 16, 627, 629, ЦК України, ст. ст. 33, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", керуючись ст. ст. 5, 12, 81, 137, 141, 206, 263-265, 268, 354 ЦПК України суд, -
В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України відшкодуванню товариству з обмеженою відповідальністю не підлягають, - судовий збір, сплачений при подачі позову в сумі 1921,00 гривень - залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення суду - 17.02.2020 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», код ЄДРПОУ 38750239, юридична адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1
Суддя: