Справа № 235/5260/19
Провадження № 2/234/332/20
07 лютого 2020 року місто Краматорськ
Краматорський міський суд Донецької області у складі
головуючого судді Чернобай А.О.,
секретар судового засідання Ястребов А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Краматорську Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 235/5260/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ опіки та піклування Покровської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька.
В обґрунтування позову зазначила, що позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 29.10.2008 року по 05.09.2013 року. Шлюб розірвано на підставі рішення Гірницького районного суду м. Макіївка Донецької області від 05.09.2013 року. У період шлюбу у сторін народилася донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через проведення антитерористичної операції ум. Макіївка і загрозою життя, позивачка у вересні 2014 року вимушена була переїхати разом із донькою із тимчасово окупованої території району проведення антитерористичної операції на проживання до м. Родинське, де вони були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. 23 травня 2018 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та з сімейних обставин повернулася додому за місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 . Де народила сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На теперішній час позивачка проживає з дітьми у м. Макіївка, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, та не має можливості сплачувати орендовану квартиру, а в м. Макіївка у неї будинок, за яким необхідно доглядати. Але на території України також проживають родичі позивачки, рідна сестра, чоловік, який працює у м. Києві, але забезпечити повноцінним життям її з дітьми у м. Києві чоловік не має можливості. Відповідач, маючи реальну можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні дитини, але з власної ініціативи самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. Через ці обставини донька позивачки не може перетинати лінію розмежування, оскільки її батько відмовляється надати дозвіл на перетин кордону та нотаріально посвідчити його. Така позиція відповідача шкодить інтересам неповнолітньої дитини.
Просить суд надати тимчасовий дозвіл на в'їзд на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції та виїзд з цієї території малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_1 , без згоди та супроводу батька, ОСОБА_2 , на період до досягнення ОСОБА_3 , шістнадцятирічного віку.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, на адресу суду надіслала заяву, в якій просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог процесуального закону, шляхом направлення судової повістки рекомендованим повідомленням, а також через оголошення на офіційному веб-сайті Судова влада України. Заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутність суду не надав. Відзив на позовну заяву не надав.
Оскільки відповідачем не було надано відзиву на позов, тому суд приймає до уваги лише надані докази позивачем.
Представник третьої особи Відділу опіки та піклування Покровської міської ради у судове засідання не з' явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 2008 року та згідно рішення Гірницького районного суду м. Макіївка від 05.09.2013 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 12).
У шлюбі народилася донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
Згідно довідки від 26 вересня 2018 року № 0000474555, ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 7)
Згідно судового наказу Красноарміського міськрайонного суду Донецької області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частки від всіх видів доходів щомісячно до повноліття дитини. (а.с. 13)
Як вбачається з довідки виданої Ладижинським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, станом на 18.07.2019 року наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання та становить 74378,91 грн. (а.с. 14)
23 травня 2918 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. (а.с. 15).
Згідно листа в.о. міського голови Родинської міської ради Донецької області питання про надання дозволу на виїзд дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без згоди батька через лінію зіткнення розглянуто на комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Родинської міської ради розглянуто не було. З'ясовано, що ОСОБА_1 на даний час разом з малолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживають у АДРЕСА_3 . (а.с. 51)
Згідно довідки від 19.08.2019 року № 3010-5000178432 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с. 53)
Згідно довідки від 19.08.2019 року № 3010-5000178444 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с. 54)
Позивач в позові зазначила, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у м. Макіївка Донецької області, що підтверджується ксерокопією паспорта відповідача (а.с. 8).
У зв'язку з неможливістю отримати згоду батька дитини на виїзд малолітньої доньки до підконтрольної території України та в'їзд на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції і виїзд з цієї території, позивач просить надати такий дозвіл в судовому поряду.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.
Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду
Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила), передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Крім того, суд враховує, що пунктом 5.1.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 14.04.2017 № 222 - ог в'їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.
Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Враховуючи наведене, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон, спір вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду.
Дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька не позбавленого батьківських прав надається кожного разу окремо (тобто на кожен виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитини буде знаходитись за кордоном.
Суд зазначає, що надання дозволу на виїзд дитини на тимчасово окуповану територію України строком до її повноліття суперечить нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дітей, фактично позбавляє батька можливості брати участь у вихованні дитини і навпаки спілкування дитини з батьком, що може зашкодити інтересам дитини.
Також судом береться до уваги, що м. Макіївка є тимчасово окупованою територією України і виїзд дитини на окуповану територію не може гарантувати безпеку дитині, яка не перебуває під захистом держави.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року №638-IV (із змінами ) антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII (із змінами) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.
Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, до цього переліку включено в тому числі місто Макіївка.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» 07 листопада 2015 року №1085-р місто Макіївка належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
З матеріалів справи встановлено, що постійним зареєстрованим місцем проживання позивачки є АДРЕСА_1 .
З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту позивачка залишила своє місце проживання у м. Макіївка та як внутрішньо переміщена особа була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на теперішній час фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_3 .
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України). Тобто Конституція України допускає обмеження права громадян на свободу пересування у випадках, встановлених законом.
Вказане положення Конституції України узгоджується із статтею 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права на вільне пересування і обрання місця проживання також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Так само, частинами 1 та 3 статті 12 Міжнародного пакту про громадські та політичні права встановлено, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання.
Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Тобто Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та Міжнародним пактом про громадські та політичні права також передбачена можливість запровадження обмежень вільного пересування на території держави, але виключно законами.
Такі обмеження щодо неповнолітньої (малолітньої) особи встановлені статтею 313 ЦК України. Відповідно до частини 2 статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом (статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено, зокрема, у прикордонній смузі; на тимчасово окупованих територіях (стаття 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»: тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; режим у районі проведення антитерористичної операції - особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок, зокрема організовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення. У районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Законні вимоги учасників антитерористичної операції є обов'язковими для громадян і посадових осіб.
Згідно із пунктом 5.1.1 «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей» від 14 квітня 2017 року N 222ог в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.
Пунктом 5.1.2 вказаного Тимчасового порядку передбачено, що виїзд з неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи. Тобто виїзд з неконтрольованої території на територію України не вимагає дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та порядок розв'язання спорів у цій сфері визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-XII.
Згідно із статтею 3 «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Зазначені правила затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.
Згідно із п.п. 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, зокрема: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони (частина 1).
Отже, оцінюючи наведені норми у сукупності, слід зробити висновок, що законом встановлені у таких випадках певні обмеження та порядок для в'їзду на окуповану територію з метою захисту інтересів неповнолітніх (малолітніх) дітей.
За частинами 1, 3 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною 1 статті 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини.
Частиною 3 статті 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність, за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Статтею 11 передбачено, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини також передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З 07 квітня 2014 року на території Донецької області проводиться антитерористична операція, саме ця обставина змусила позивачку з метою уникнення негативних наслідків покинути місце свого постійного проживання. На теперішній час антитерористична операція не закінчена і до тепер на території, до якої позивачка просить надати дозвіл на виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька, існує реальна загроза безпеки для життя та здоров'я дитини (внаслідок переміщення терористичних груп, використання зброї, вибухівки тощо), а тому виїзд дитини до м. Макіївка, що знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не забезпечує її інтересів, наражає її на небезпеку, що є неприпустимим.
Доводи позивачки у позовній заяві про необхідність поїздки до непідконтрольної території для спілкування малолітньої дитини з родичами позивачки суд не приймає, оскільки позивачка не враховує наявну небезпеку такого в'їзду для дитини, яка обумовлена збройним протистоянням на цій території, нестабільною ситуацією, яку неможливо прогнозувати та за якої неможливо уникнути ризиків небезпеки для життя та здоров'я дитини.
На території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, держава Україна не може забезпечити інтереси та права дітей у цій справі, які є громадянами України, а також їх повернення на територію, яка контролюється органами державної влади.
Крім того, на думку суду, позивачка не довела нагальність потреби в'їзду дитини на територію, на якій існують високі ризики небезпеки для життя та здоров'я дитини.
Згідно із статтею 16 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
Проте при цьому має забезпечуватись перш за все безпека дитини, а тому доводи позивачки у позовній заяві про те, що, не надаючи згоди в'їзду на окуповану територію, відповідач порушив права дитини на відвідання родичів, відвідання житла позивачки, є необґрунтованими. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Між тим, позивач не довела, що її права порушені, оскільки матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача до ОСОБА_2 із спірного питання та відмови останнього у наданні згоди на виїзд дитини на тимчасово неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції та виїзд з цієї території.
Крім того, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення, разом з цим позивачка просить надати дозвіл на виїзд малолітньої дитини в будь - який час строком до досягнення дитини повноліття.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Таким чином, суд вважає що у задоволенні позову належить відмовити за необґрунтованістю вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 7, 10, 57, 60, 88, 209, 212-215, 280-283 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ опіки та піклування Покровської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд.
Суддя А.О. Чернобай