Справа № 263/463/20
Провадження № 2/263/1055/2020
14 лютого 2020 року місто Маріуполь
Суддя Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області Музика О.М., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 14 січня 2020 року надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка відправлена поштовим зв'язком 10 січня 2020 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 17 січня 2020 року указану позовну заяву залишено без руху, оскільки в позовній заяві зазначена ціна позову 212 500 грн. та до позову надана квитанція про сплату судового збору у розмірі 3 187,50 грн. Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимога про звернення стягнення на предмет застави пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, а заборгованість відповідача за кредитним договором, на забезпечення зобов'язань за яким укладений договір іпотеки, становить 57 412,72 доларів США, що є розміром виконання, на яке претендує позивач (заставодержатель) за рахунок заставленого майна. Тобто ціною указаного позову є розмір виконання за кредитним договором у сумі 57 412,72 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день звернення до суду з таким позовом (10 січня 2020 року) становить 1 384 737,39 грн.
Копія указаної ухвали отримана позивачем 23 січня 2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням наявним у матеріалах справи.
Від ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» надійшла заява із посиланням на те, що розмір судового збору за подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно обраховувати відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» виходячи із вартості заставного майна, а не суми боргу, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 жовтня 2019 року № 307/23/18.
Перевіряючи доводи позивача, суддя враховує наступне.
Згідно з частиною першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Із матеріалів справи вбачається, що банк та відповідач уклали кредитний договір. Кредит забезпечено іпотекою. Позичальник не виконує узятих на себе зобов'язань з повернення кредиту і плати відсотків за користування кредитними коштами, тому позивач з метою захисту прав і законних інтересів звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог і виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Таким чином, наявність вартісного, грошового, вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17.
Постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 307/23/18 містить висновки про те, що розмір судового збору за подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно обраховувати відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» виходячи із вартості заставного майна.
Разом із тим, судом не приймається посилання позивача на вказану позицію Верховного Суду, оскільки вимоги у такій є відмінними від вимог у даному спорі, зокрема у цій справі фінансова установа порушувала питання про визнання права на іпотечне майно, а у справі, яка є предметом розгляду, вимоги заявлені про звернення стягнення у спосіб продажу предмета застави на публічних торгах.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем не усунені недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки вважається неподаною та підлягає поверненню позивачу.
Разом з тим, відповідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись ст. ст. 3, 185 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання повного тексту ухвали суду, шляхом подачі її безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області.
Суддя О.М. Музика