18 лютого 2020 року м. Чернігів Справа № 620/3912/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Менської міської ради Менського району Чернігівської області (надалі також - Менська міська рада, відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0218 для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення; зобов'язати відповідача затвердити поданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0218 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та передати зазначену земельну ділянку безоплатно у власність; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він неодноразово подавав до відповідача заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з необхідним пакетом документом, однак Менська міська рада систематично ухиляється від виконання імперативного обов'язку, визначеного статтею 118 Земельного кодексу України щодо прийняття відповідного рішення. Стосовно відшкодування моральної шкоди зазначив, що тривала боротьба із суб'єктом владних повноважень щодо захисту прав (з 18.01.2019) емоційно його виснажує, викликає нервове напруження та розчарування у бездіяльності народних обранців громади. Крім того, вважає, що відповідач своєю бездіяльністю створює перешкоди у набутті саме ним права власності на земельну ділянку, оскільки переглядаючи на сайті рішення, які приймала Менська міськрада протягом 2019 року, позивач помітив, що сотням інших громадян надаються аналогічні дозволи та затверджуються відповідні проекти землеустрою.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Також установлено сторонам термін для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
У встановлений судом строк представник відповідача подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що Менська міська рада зобов'язана здійснювати розгляд клопотань про надання земельних ділянок у власність. Однак, позивач звертався до відповідача у формі "заяви", а не "клопотання", як того вимагає диспозиція статті 118 Земельного кодексу України. Крім того, відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, спірна земельна ділянка у власність Менської міської об'єднаної територіальної громади не передавалася. Також зазначив, що вимоги позивача є втручанням у внутрішню компетенцію Менської міськради, що суперечить вимогам законодавства.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди вважає, що відсутній склад протиправності дій відповідача, за які настає юридична відповідальність, у зв'язку із чим відсутні підстави для відшкодування вказаної шкоди.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Менська міська рада подала заперечення, у яких підтримала наведену у відзиві позицію та просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Також відповідач наголосив на неспіврозмірності заявлених витрат на правничу допомогу, у зв'язку із чим просив зменшити їх розмір.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 представнику відповідача відмовлено у задоволенні клопотання про об'єднання справ в одне провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що 18.01.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою від 15.01.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Стольненської сільської ради Менського району (за межами населених пунктів), до якої додав графічний матеріал із бажаним місцем розташування земельної ділянки (а.с.25 на звороті).
У зв'язку із тим, що протягом терміну, визначеного статтею 118 Земельного кодексу України, відповідач не прийняв жодного із рішень щодо поданої заяви, 15.03.2019 позивачем із ФОП ОСОБА_2 було укладено договір №23/03-19, яким виконавець прийняв на себе зобов'язання з виконання землевпорядних робіт по виготовленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області (а.с.27).
Листом від 15.03.2019 позивач повідомив Менську міськраду про замовлення розроблення проекту землевпорядної документації (а.с.26).
На виконання умов договору ФОП ОСОБА_2 було розроблено відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 24.05.2019 №5506/82-19, у якому зазначено, що проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий відповідно до нього нормативно-правовим актам (а.с.37).
На виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр" земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номеру 7423088500:07:000:0218, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7414486932019 від 17.09.2019 (а.с.19-21).
25.09.2019 позивач подав до Менської міської ради заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0218 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення та передачу зазначеної земельної ділянки у власність. До заяви позивачем додано відповідний пакет документів (а.с.17).
На пленарному засіданні тридцять п'ятої сесії Менської міської ради, яке відбулося 26.11.2019 розглядалося питання «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне», у тому числі, щодо позивача, однак рішення не прийнято (а.с.47-52, 59).
Позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:08:000:0218 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради Чернігівської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) комунальної власності (за межами населених пунктів) та передачу зазначеної земельної ділянки у власність (а.с.18).
04.12.2019 на засідання тридцять шостої сесії Менської міської ради повторно винесено проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне» в ході якого розглядалася і заява позивача, однак рішення не прийнято (а.с.53-58, 60-61).
Вважаючи вказану бездіяльність Менської міської ради протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україна визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, згідно частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).
За правилами частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Вимогами частини другої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що затвердження проекту землеустрою або відмова у такому затвердженні здійснюється виключно на пленарних засіданнях ради та оформлюється відповідним рішенням.
Водночас, Менська міська рада у законодавчо визначений строк заяву позивача про затвердження проекту землеустрою не розглянула, рішення про затвердження наданого позивачем проекту або про відмову - не прийняла.
Отже, відсутність належним чином оформленого рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у такому затвердженні, після спливу встановленого законом двотижневого строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, що суперечать вимогам статей 20 та 186-1 Земельного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0218 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення, є обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити поданий позивачем проект землеустрою, суд зазначає таке.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.
Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється Чернігівським окружним адміністративним судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
У свою чергу, частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи наведене, встановлені в ході судового розгляду обставини справи та те, що Менською міською радою наданий позивачем на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки фактично не досліджувався на відповідність вимогам земельного законодавства, суд вважає за можливе задовольнити зазначену вимогу ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Менської міської ради прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0218, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та надання її у власність позивачу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, доводи відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом суд вважає необґрунтованими, оскільки як слідує з матеріалів справи, предметом позовних вимог є бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішень по суті під час розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження вже розробленого проекту землеустрою, який розглядався 26.11.2019 та 04.12.2019. За наведених обставин, позов подано в межах встановлених строків звернення до суду.
Щодо позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20 000 грн, суд зазначає таке.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У свою чергу, відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Водночас, у позові ОСОБА_1 не зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.
Також позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження факту завдання йому відповідачем моральної шкоди.
При цьому сам лише факт неприйняття рішення за заявою позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральних збитків.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині відшкодування моральних збитків та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У відзиві на позов представник відповідача заперечив проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу та просив про їх зменшення у зв'язку із неспівмірністю.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 12.12.2019; акт наданих послуг №1 від 21.12.2019 на загальну суму 7 000,00 грн; акт наданих послуг №2 від 22.01.2020 на загальну суму 9 000,00 грн; рахунок на оплату №4 від 23.01.2020 на суму 9 000,00 грн та квитанцію №12ЕF0C1EED від 24.01.2020 про здійснення касової операції на суму 9 000,00 грн. При цьому, відповідно до наданих суду документів, година роботи адвоката та помічника адвоката складає 1000,00 грн (а.с. 64-67, 128-130).
Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач зазначає про несорозмірність витрат на правничу допомогу та вказує, що наразі до Менської міської ради подано близько 20 позовів з ідентичними позовними вимогами, що підтверджується реєстром справ по яких відкриті провадження Чернігівським окружним адміністративним судом. За всіма справами позивачі уклали договори про надання правової допомоги з Адвокатським об'єднанням «Бізнес Проект». Всі позовні заяви за змістом є ідентичними, направлені до суду в однакові проміжки часу, фактично надані адвокатські послуги полягали у зміні тексту позовної заяви ПІБ позивача, його дані та адреса реєстрації, а також кадастровий номер спірної земельної ділянки, а тому час витрачений на складення позовної заяви не може становити 5 годин.
Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Таким чином, суд уважає, що обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 2 500,00 грн.
Також, як слідує з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 1536,80 грн, а тому, з урахуванням часткового задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради на користь ОСОБА_1 має бути стягнутий судовий збір в розмірі 384,20 грн.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Менської міської ради Менського району Чернігівської області щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0218, для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
Зобов'язати Менську міську раду Менського району Чернігівської області прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0218, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та надання її у власність ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради Менського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради Менського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Менська місьська рада Менського району Чернігівської області (вул. Титаренка Сергія, 7, м. Мена, Чернігівська область, 15600, код ЄДРПОУ 04061777).
Повний текст рішення суду складено 18.02.2020.
Суддя О.М. Тихоненко