18 лютого 2020 року м. Чернігів Справа № 620/28/20
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання про застосування заходів процесуального примусу у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 23.12.2019 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача в частині невиплати йому індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 06.06.2016;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 06.06.2016.
Ухвалою судді від 08.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що позивачем до Чернігівського окружного адміністративного суду вже подавався позов про стягнення із Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 06.06.2016.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №620/2473/19, яке набрало законної сили 09.10.2019, позов ОСОБА_1 було задоволено та, у тому числі, зобов'язано Чернігівський прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 06.06.2016 включно (а.с. 27-30). Станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з позовом (23.12.2019) вказане рішення суду виконано.
Тобто, спір між сторонами щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення вирішений по суті.
Згідно інформації, відображеної у системі «Діловодство спеціалізованого суду», копію рішення у справі №620/2473/19 ОСОБА_1 отримав 19.09.2019.
Відповідно до приписів частини першої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
У статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено заборону зловживання правами, передбаченими в конвенції.
Поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35 §3 (a) (зловживання правом на індивідуальне звернення). Вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме - шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене (Miroпubovs і інші проти Латвії, §§62 та 65; S.A.S. проти Франції [ВП], §66).
У параграфі 68 рішення в справі Європейського суду з прав людини «Birsan проти Румунії» вказано, що ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямована на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права та свободи незалежно від того, чи дії або діяльність здійснюються «державою», «групою» або «особою».
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що дії позивача щодо повторного звернення до суду з позовом між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за умови вирішеного між сторонами спору по суті, можна кваліфікувати як зловживання процесуальними правами на підставі пункту 3 частини другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме подання завідомо безпідставного позову, подання позову за відсутності предмета спору.
Крім того, суд звертає увагу, що подаючи 23.12.2019 до суду позов ОСОБА_1 , на виконання вимог частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, надав власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Тобто, звертаючись до суду позивач зазначив завідомо неправдиву інформацію.
Європейський суд з прав людини наголошував, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії від 07 липня 1989 року).
У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява №19164/04 Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм.
Частиною четвертою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
У відповідності до статті 144 Кодексу адміністративного судочинства України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Заходи процесуального примусу застосовуються судом, як правило, негайно після вчинення порушення. Про застосування заходів процесуального примусу суд постановляє ухвалу.
Враховуючи вищенаведені приписи норм процесуального законодавства, вчинення порушення позивачем, суд приходить до висновку про необхідність розгляду питання щодо застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у порядку письмового провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 145 Кодексу адміністративного судочинства, одним із заходів процесуального примусу є штраф.
Пунктом 2 частини першої статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України (частина п'ята статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Враховуючи вищенаведене та те, що ОСОБА_1 допущено зловживання процесуальними правами, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до позивача заходу процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 630,60 грн.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 149, 241, 242, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу шляхом стягнення штрафу у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 630 (шістсот тридцять) грн. 60 коп. у дохід Державного бюджету України.
2. Копію ухвали направити ОСОБА_1 та Державній судовій адміністрації України, у порядку, визначеному статтями 149, 373 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до виконання.
3. Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом.
4. Строк пред'явлення даної ухвали суду до виконання становить три місяці з дня набрання нею законної сили.
5. Попередити ОСОБА_1 , що повторне чи систематичне зловживання процесуальними правами тягне за собою накладення нового штрафу від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Оскарження ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, щодо якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов'язків.
Повний текст ухвали складено 18.02.2020.
Стягувач: Державна судова адміністрація України (отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, код отримувача: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, код класифікації доходів бюджету: 21081100).
Боржник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Суддя С.В. Бородавкіна