Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/152/20
Номер провадження № 1-кс/376/37/2020
"23" січня 2020 р. Слідчий суддя Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 , розглянувши клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 по кримінальному провадженню № 42016111030000255, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України про арешт майна,
21.01.2020 року прокурор Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на майно.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається те, що Слідчим відділенням Сквирського ВП ГУНП в Київській області проводиться досудове слідство у кримінальному провадженні № 42016111030000255 від 19.09.2019 року, щодо заволодіння грошовими коштами потерпілими шляхом зловживання довірою, вчинене в особливо великих розмірах.
Досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зловживаючи довірою заволоділи грошовими коштами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Обставини вказаного кримінального правопорушення підтверджується показами потерпілих та борговими розписками.
В ході досудового розслідування була встановлено, що ОСОБА_4 помер. Покійному ОСОБА_4 у статутному капіталі ТОВ «Калина» належить 33,334 %, у зв'язку з цим з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину потерпілому у кримінальному провадженні (цивільний позов), конфіскації майна просить накласти арешт на корпоративні права ТОВ «Калина».
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про накладення арешту на вищезазначене майно та просив його задовольнити в повному обсязі з наведених підстав.
При цьому, на підставі ч. 1 ст. 172 КПК України, просив розгляд даного клопотання здійснити за відсутністю власника корпоративних прав, так як існує загроза їх подальшого переоформлення, продажу, відчуження.
Власник майна в судове засідання не викликався у зв'язку з заявленим прокурором клопотанням та у зв'язку з тим, що прокурором до клопотання не було додано відомостей про місце проживання, перебування власника майна.
Розглянувши клопотання, вивчивши надані матеріали, заслухавши прокурора, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню.
Суд, дослідивши надані матеріали, встановив.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Обов'язок доведення необхідності застосування цього засобу забезпечення та цілі накладення арешту на майно перед слідчим суддею покладено на прокурора, слідчого.
Застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна повинно мати законні підстави та мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 р.)
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
В ч.5 ст.170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Окремо слідчий суддя, звертає увагу, що відповідно до ст. 149 Цивільного кодексу України Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.
За загальним правилом звернення стягнення на частину майна товариства, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства, за боргами цього учасника, не допускається.
Однак, за змістом наведеної ст. 149 Цивільного кодексу України викладене можливо, але лише у разі недостатності іншого майна учасника товариства, що є боржником. В цьому разі кредитори учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частки майна, що відповідає частці учасника-боржника в статутному капіталі товариства з метою погашення боргу.
З урахуванням наведеного та враховуючи те, що кримінальне провадження порушено за фактом шахрайства відносно фізичних осіб, а прокурор вимагає накласти арешт на корпоративні права юридичної особи, цивільні позови у кримінальному провадженні не заявлені то суд вважає, що клопотання прокурора є передчасним та необґрунтованим.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 168, 170-173, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
У задоволенні клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 по кримінальному провадженні № 42016111030000255, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України про арешт майна - відмовити в повному обсязі.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду Київської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя