17 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/12285/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
13 грудня 2019 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, у якому просить:
- визнати протиправними дії Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, щодо відмови здійснити перерахунок (донарахування) вихідної допомоги при звільненні згідно з наказом начальника Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова за №336 від 15 грудня 2017 року, виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення, з урахуванням усіх виплат та доплат, які позивач отримав після звільнення за період проходження військової служби до 15 грудня 2017 року, за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення для обрахунку суми щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова провести перерахунок (донарахування) та виплатити різницю розміру вихідної допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди згідно довідки за вих. №499 від 9 січня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач розрахував одноразову грошову допомогу при звільненні без врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
14 січня 2020 року відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.28-31), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування заперечень зазначив, що пунктом 8 Інструкції №550 наголошено, що додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема одноразової допомоги у разі звільнення.
Відповідач, у порушення вимог частини 3 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України копії відзиву з додатками на адресу позивача не надіслав.
21 січня 2020 року позивачем подано заяву про неврахування судом відзиву на позовну заяву, оскільки відповідач на адресу позивача відзив не надіслав (а.с.33).
Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 1 грудня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до наказу Міністра Оборони України (по особовому складу) №876 було звільнено з військової служби у запас та наказом начальника Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова (по стройовій частині) №336 від 15 грудня 2017 року виключено із списків особового складу (а.с.12-13).
У грудні 2017 року позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення з кожний повний календарний рік служби.
З листопада 2019 року позивачу стало відомо, що його права при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі звільнення, відповідачем порушено, оскільки постановою Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі №813/2154/15 встановлено, що щомісячна додаткова грошова винагорода повинна враховуватись у розмірі грошового забезпечення, з якого проводиться нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні.
5 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою провести донарахування розміру одноразової грошової допомоги при звільненні за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого вона нараховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату суми перерахунку (а.с.23).
3 грудня 2019 року за вих. №519/43013/1 позивачем було отримано відмову відповідача у задоволенні вимог щодо проведення донарахування розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та пояснено, що у повному обсязі виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення без урахування додаткової грошової винагороди за 29 повних календарних років служби і підстав для донарахування не вбачається (а.с.24-25).
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Суд вказує, що відповідно до преамбули Закону №2011 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд наголошує, що пунктом 1 постанови КМУ №1294 від 7 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою КМУ від 13 березня 2013 року №161 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889" (Постанова КМУ №161) для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
З матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем, що позивачу виплачувалась щомісячна додаткова винагорода: із січня 2016 року до грудня 2017 року.
Вказані обставини підтверджуються копією довідки Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова від 9 січня 2018 року №499 (а.с.20).
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода була встановлена рішенням Уряду України, виплачувалася позивачу протягом 24 місяців до звільнення його з військової служби, тобто мала постійний характер.
Суд зазначає, Верховний Суд України у постанові від 20 жовтня 2015 року у справі №21-2942а15 вказав, що щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, з якої нараховані і сплачені страхові внески, має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії.
Отже, чинним законодавством передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.
Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що в силу положень статті 9 Закону №2011-XII щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №240/445/19.
Враховуючи наведені обставини та норми законодавства, які їх регулюють, суд дійшов висновку про наявність права позивача на включення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, до складу грошового забезпечення.
Суд відмічає, що відповідачем не заперечувалось, що щомісячну додаткову грошову винагороду не було включено до складу грошового забезпечення з якого вираховувалась одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наведене позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та їх слід задовольнити.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова (проспект Миру, 22, корпус ЖВІ, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08183359) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова у здійсненні перерахунку (донарахування) ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
Зобов'язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова здійснити ОСОБА_1 перерахунок (донарахування) та виплатити різницю розміру вихідної допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди згідно довідки за вих. №499 від 9 січня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.М. Гурін