Провадження № 4-с/760/46/20
В справі № 760/33795/19
14 лютого 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря- Олех Ю.М.
представника скаржника- ОСОБА_1
заінтересованої особи- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції/ м. Київ /, заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії, суд
Заявник звернувся до суду зі скаргою і просить:
- визнати неправомірними дії Печерського районного ВДВС ГТУЮ у м. Києві щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 60793948;
- скасувати постанову Печерського районного ВДВС ГТУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження ВП № 60793948 від 4 грудня 2019 року про примусове виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на посаді;
- поновити пропущене право шляхом зобов'язання Печерського районного ВДВС ГТУЮ у м. Києві винести постанову про повернення виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року про примусове виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді стягувачу у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Посилається на те, що постановою Київського апеляційного суду від 4 листопада 2019 року було скасовано рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця» про визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньо місячного заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Виданий судом 19 листопада 2019 року виконавчий лист про примусове виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» пред'явлено до Печерського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві, яким 04 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 60793948.
Вважає такі дії протиправними, незаконними та вчиненими з порушенням норм закону з огляду на наступне.
Зазначає, що 20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».
Станом на 20 жовтня 2019 року АТ «Укрзалізниця» входило до вказаного вище переліку.
Пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто, вищевказаним нормативно-правовим актом чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі, і щодо виконання рішень судів немайнового характеру щодо поновлення осіб на роботі.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Вважає, що всі відкриті станом на 20 жовтня 2019 року виконавчі провадження, в тому числі і ВП № 60793948, де боржником є AT «Укрзалізниця», підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Виходячи з цього, просить задовольнити скаргу.
Представник скаржника в судовому засіданні скаргу підтримав.
Представник органу, дії якого оскаржуються, до суду не з'явився, належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності представника відділу.
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні проти скарги заперечував.
Посилається на те, що Київським апеляційним судом визнано його позовні вимоги доведеними та такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами.
14 листопада 2019 року він звернувся з письмовою заявою до Голови правління АТ «Укрзалізниця» Кравцова Є.П. про поновлення на посаді та виплату визначених рішенням суду коштів.
15 листопада 2019 року, прибувши на робоче місце, він був повідомлений директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Міняйло М.Б. про те, що наказ АТ «Укрзалізниця» про поновлення його на роботі відсутній, тому допустити до роботи він не може, про що був складений відповідний акт.
Оскільки рішення суду добровільно виконано не було, метою примусового виконання рішення суду він звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби, дії якого АТ'Укрзалізниця» оскаржує в різні судові інстанції.
Виходячи з цього, просить відмовити в задоволенні скарги.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 4 листопада 2019 року було скасовано рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця» про визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньо місячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
На виконання рішення суду 19 листопада 2019 року був виданий виконавчий лист, який був пред'явлений до виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у місті Києві.
Постановою державного виконавця від 04 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 60793948.
/ а.с. 7 - 8 /
За змістом п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Законом України № 847- XIV від 07 липня 1999 року «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» був затверджений перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.
20 жовтня 2019 року на підставі Закону України № 145-IX від 02 жовтня 2019 року « Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», вказаний Закон втратив чинність.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
11 грудня 2019 року на підставі даного закону заявник звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби з заявою про повернення виконавчого листа стягувачу.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що рішення про повернення виконавчого документа стягувачу за заявою АТ »Укрзалізниця» державним виконавцем не приймалося.
Відповідно до ч. 5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.
В пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Тобто, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення.
Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Судом встановлено та підтверджено сторонами, рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на роботі заявником добровільно виконано не було, перебуває в стадії примусового виконання.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї набули статусу частини національного законодавства.
Відповідно, практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні та має пріоритет у застосуванні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд.
Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення права.
Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Закон прямо визначає, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787/2011 від 02 січня 2011 року зазначено,що виконання рішень Європейського суду з прав людини відзначається існуванням основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що серйозно підривають верховенство права.
Щодо України ці проблеми пов'язані, зокрема, з хронічним невиконанням рішень національних судів.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Крім того, виконання рішення суду - є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З точки зору ст. 2 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30 червня 2009 року обов'язковість рішення суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.
На це ж посилається і Європейський Суд з прав людини в рішеннях «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року та «Іммобільяре Саффі проти Італії».
Виходячи з викладеного вище, ухилення заявника, як боржника в виконавчому провадженні, від виконання рішення суду, суд вважає, що дії державного виконавця, направлені на його виконання, забезпечення прав стягувача при вчиненні виконавчих дій, відповідають вимогам закону, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 14, 19, 30, 129 Конституції України, ст.ст.1,2,11, 18,37 Закону України « про виконавче провадження», ст.ст.2,10,12, 76-81,258,259,260, 261, 447-451 ЦПК України, суд
В задоволенні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції / м. Київ /, заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 17 лютого 2020 року.
Суддя Л. А. Шереметьєва