Справа № 758/14822/15-ц
Категорія 52
22 січня 2020 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Гальчинській А.О., Волошиній А.М.,
за участю: представника позивача - адвоката Волкова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Притулок для тварин», правонаступником якого є Комунальне підприємство «Київська міська лікарня ветеринарної медицини», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В грудні 2015 року позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом до КП «Притулок для тварин», прванонаступником якого є КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини», згідно якого просить суд поновити її на раніше займаній посаді та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 44 429,90 грн. та середнього заробітку за 4 дні в сумі 1070,60 грн. за час затримки належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування вказаного позову зазначала, що з 01.02.2011 року позивач працювала в КП «Притулок для тварин» на посаді головного фахівця служби моніторингу та врегулювання чисельності тварин, з якої була звільнена наказом № 132-К від 13.11.2015 року за п.1 ст.40 КЗпП України. Вказує, що в червні 2015 року вона отримала попередження про звільнення, яке ґрунтувалося на тому, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності та штату працівників концерну його посаду було скорочено, а він попереджався про наступне звільнення. Однак на момент попередження, як і на момент її звільнення у відповідача існували вакантні посади, які їй не були запропоновані, а його звернення про переведення були проігноровані. Вважає таке звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 05.02.2016 р. (суддя Зарицька Ю.Л.).
В липні 2017 р. представником відповідача були подані заперечення, в яких сторона відповідача посилається на те, що звільнення позивача відбулось в рамках змін в організації виробництва і праці - скорочення штату, про що позивачка була попереджена відповідно до закону, жодних вакантних (вільних) посад, як за професією і спеціальністю позивача, так і будь-якої іншої роботи, яку можливо було б їй запропонувати не було, переважного права на залишення на роботі позивач не мала.
На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу від 08.11.2017 року матеріали вищевказаної справи передані в провадження судді Ларіонової Н.М.
Позивач неодноразово збільшувала розмір позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за останньою заявою (в редакції від 25.07.2016 р.) просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 44 429,90 грн.
Представником відповідача поданий відзив (заперечення) проти позову, в яких сторона відповідача зазнчає про те, що рішенням Київської міської ради № 194/1059 від 04.03.2015 року «Про діяльність комунального підприємства «Центр ідентифікації тварин» та КП «Притулок для тварин», Київська міська рада вирішила припинити діяльність комунального підприємства «Притулок для тварин» шляхом приєднання до КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини». 08.12.2015 року виконавчим органом Київської міської ради прийнято розпорядження № 1193 «Про затвердження змін до складу комісії з припинення комунального підприємства «Притулок для тварин» шляхом приєднання до комунального підприємства «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» на чолі з головою комісії з припинення - директором комунального підприємства «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» Макаріною І.М. Наказом КП «Притулок для тварин» від 25.06.2015 року № 51-ОП «Про вивільнення працівників», визначено в установленому порядку повідомити працівників про подальше звільнення у зв'язку з припиненням комунального підприємства «притулок для тварин» шляхом приєднання до комунального підприємства «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» у термін до 30.06.2015 року. Вказує, що позивачка працювала в КП «Притулок для тварин» на посаді головного фахівця служби моніторингу та врегулювання чисельності тварин з 01.02.2011 року по 13.11.2015 року. Згідно із наказом про припинення договору № 132-К; від 12.11.2015 року позивач, як головний фахівець служби моніторингу та регулювання чисельності тварин була звільнена у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Однак, 30.06.2015 р. позивачу було надано персональне попередження про подальше вивільнення з 31.08.2015 р., яке вона отримала під особистий підпис. Вакантні посади, які могли би бути запропоновані позивачу були відсутні. На момент скорочення в службі моніторингу та регулювання чисельності тварин КП «Притулок для тварин» працювало 4 головних фахівця: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , перевагу на залишення на роботі було віддано головному фахівцю ОСОБА_5 , яка мала тривалий стаж роботи в службі моніторингу та регулювання чисельності тварин, мала високі показники ефективності виконуваної роботи. Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів членів первинної профспілкової організації та трудового колективу комунального підприємства «Притулок для тварин» від 26.04.2016 р. та п. 6 даного протоколу, під час голосування одностайно було вирішено «Погодити скороченя за п.1 ст. 40 КЗпП України, голови ППО КП «Притулок для тварин» ОСОБА_1 з посади головного фахівця служби моніторингу та регулювання чисельності безпритульних тварин КП «Притулок для тварин».
Відповідно п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.). Справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та надала пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причну неявки до суд не повідомив.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причну неявки до суд не повідомив, справі міститься заява про розгляд справи без її участі.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст.81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що наказом КП «Притулок для тварин» № 10-к від 01.02.2011 р. ОСОБА_1 була прийнята на посаду диспетчера відділу моніторингу та регулювання чисельності тварин.
25.06.2015 року наказом комісії з припинення КП «Притулок для тварин» № 51-ОП було скорочено посаду, яку обіймала ОСОБА_1
30.10.2016 р. ОСОБА_1 було надано персональне попередження про подальше вивільнення з 31.08.2015 року, яке позивач отримала під особистий підпис.
Наказом № 132-К від 13.11.2015 р. ОСОБА_1 була звільнена з посади головного фахівця служби моніторингу та регулювання чисельності тварин у зв'язку зі скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.
Дані обставини підтверджені наданими письмовими документами та не оспорюється сторонами.
Пунктом 1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій, тощо.
Зі змісту норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника: ліквідація; реорганізація; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо.
Скорочення чисельності та скорочення штату - це різні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися.
Відповідно до норм чинного законодавства суд не може аналізувати причин звільнення чи доцільність скорочення штату, він управі лише визначити, чи відбулася процедура відповідно до закону.
За приписами ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У зв'язку зі змінами у штатному розписі КП «Притулок для тварин» ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення 30.06.2015 року, що засвідчено її особистим підписом 30.06.2015 року. Дану обставину позивач підтвердив в судовому засіданні.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Верховний Суд України, розглянувши цивільну справу №6-40цс15, сформулював правову позицію, згідно з якою власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Вжиття роботодавцем заходів щодо працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.
Аналізуючи наведені законодавчі норми та правовий висновок Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що роботодавець зобов'язаний вжити заходів з недопущення вивільнення працівника та запропонувати йому будь-які вакантні посади, які б відповідали його фаху та спеціалізації.
У судовому засіданні було встановлено, що зі змісту наказу КП «Притулок для тварин» № 51-ОП «Про вивільнення працівників» вбачається, що подальше звільнення працівників відбулося у зв'язку з припиненням комунального підприємства «Притулок для тварин» шляхом приєднання до комунального підприємства «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» у термін до 30.06.2015 року.
На підтвердження зазначеної обставини представником відповідача надано довідку Комісії з припинення КП «Притулок для тварин» № 38 від 31.03.2017 року, в якій зазначено, Що у період з 12.11.2015 р. по 31.12.2015 р. у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці обумовленими припиненням комунального підприємства «Притулок для тварин» за п.1 ст 40 КЗпП України було скорочено 28 штатних одиниць, серед яких зокрема в службі моніторингу та регулювання чисельності тварин 3 штатних одиниці головних фахівців, а тому в штатному розписі КП «Притулок для тварин» не було жодної вакантної посади, які могли бути запропоновані позивачу.
За таких обставин, вбачається, що в КП «Притулок для тварин» мали місце зміни в організації виробництва і праці, що згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є самостійною підставою для розірвання трудового договору.
Преревіряючи доводи позивача про переважне право на залишення на роботі в зв'язку з тим, що позивачка незаміжня, сама виховує неповнолітню дитину та працює на даному підприємстві з 2011 року.
За приписами ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України.
За змістом ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловлені Верховним Судом у постанові від 22 січня 2018 року у справі № 519/161/16-ц.
Судом встановлено, що стаж роботи позивача у відповідача до звільнення становив 4 роки 9 місяці (01.02.2011 р. - 13.11.2015 р.), що не може вважатись тривалим часом, а тому позивач не підпадає під категорію осіб, передбачених ст.42 ч.2 п.3 КЗпП України.
Доказів про те, що ОСОБА_1 є особою, яка підпадає під інщі категорії осіб, перелічених у ч.2 ст.42 КЗпП України, позивачем суду не надано.
Тим самим, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що вона має переважне право на залишення на роботі, оскільки такі твердження не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КзпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
В той же час, відповідно до ч.9 ст.43 КЗпП україни, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первінної профспілкової організації, суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови такого органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. При цьому в пункті 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено на те, що не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу № 1 загальних зборів членів первинної профспілкової організації та трудового колективу комунального підприємства «Притулок для тварин» від 26.04.2016 року, одностайно було вирішено «Погодити скорочення за п.1 ст. 40 КЗпП України, голови ППО КП «Притулок для тварин» ОСОБА_1 з посади головного фахівця служби моніторингу та регулювання чисельності безпритульних тварин КП «Притулок для тварин».
Тим самим, відповідачем виконані передбачений законом обов'язок на отримання згоди профсоюзної організації на звільнення позивача. При цьому, позивачем суду не надано документів про те, що профспілкова організація не надавала згоду на її звільнення.
Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що належними та допустимим, достатніми та достовірними доказами відповідачем доведено те, що КП «Притулок для тварин» були дотримані вимоги трудового законодавства при звільненні позивача, порушення трудових прав позивача при її звільненні немає, а тому підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні і в задоволенні цих вимог слід відмовити.
Оскільки вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, тому суд вважає за необхідне відмовити і в задоволенні вимог в цій частині також.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду у встановлений статтею 233 ч.1 КЗпП України місячний строк.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки є безпадставиними, не засновані на законі та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, а позивач є особою, що звільнена від сплати судового збору при подачі позовів даної категорії, при цьому стороною відповідача у встановленому законом порядку не заявлялось про понесені судові витрати, то судом не вирішується питання про судові витрати про постановленні даного судового рішення.
На підставі викладеного, ст.ст.40 ч.1 п.1, 43, 232, 233 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.9, 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), -
В позові ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства «Притулок для тварин», правонаступником якого є Комунальне підприємство «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» (місцезнаходження за адресою: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.13-А; код ЄДРПОУ 32828319), третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. М. Ларіонова