17.02.2020 Справа № 756/11307/19
Унікальний 756/11307/19
Провадження №2/756/1746/20
11 лютого 2020 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.
за участю секретаря Табачука Д.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача адвоката Міщенко М.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» про стягнення компенсації за невикористану соціальну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
Позивач звернулась до суду з позовом до ТОВ «Віта Верітас» про стягнення компенсації за невикористану соціальну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що у період з 04.12.2017 по 03.10.2018 вона працювала на посаді заступника директора ТОВ «Віта Верітас».
03.10.2018 позивача було звільнено з посади за угодою сторін.
Позивач вказує, що станом на сьогоднішній день грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку їй не виплачена.
Враховуючи викладене, позивач просила стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку за період 2017-2018 роки в розмірі 3658 грн. та 4998 грн. відповідно, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 136987,20 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що заявлені вимоги необґрунтовані, а твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки за весь період роботи включно до звільнення позивач не повідомляла відповідача про наявність у неї статусу одинокої матері, з вимогою про надання їй додаткової відпустки як одинокій матері не зверталась, будь-яких підтверджуючих документів не надавала, тому у відповідача не виникало ні обов'язків надавати таку відпустку, ні обов'язку виплати компенсації за неї. Вказав, що похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є також необґрунтованими, оскільки повний розрахунок з позивачем було проведено при її звільненні з роботи.
Заслухавши пояснення учасників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Наказом ТОВ «Віта Верітас» №01/2-12.17к від 01.12.2017 позивача прийнято на посаду заступника директора з адміністративної діяльності адміністративного відділу за основним місцем роботи з 04.12.2017 року з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а.с.64).
З матеріалів справи убачається, що позивач використала частину основної щорічної відпустки в загальній кількості 11 днів в період з 13.08.2018 по 23.08.2018, що підтверджується її заявою та відповідним наказом ТОВ «Віта Верітас» №10/1-08.18к від 10.08.2018 (а.с.65, 68).
Згідно із наказом ТОВ «Віта Верітас» №03-10.18к від 03.10.2018 позивача звільнено з займаної посади з 03.10.2018 за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.66,69).
Як убачається з особової картки позивача (а.с.70), у графі «Родинний стан» нею зазначено, що вона розлучена та має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 Жодних відомостей, які б стосувалися наявності у позивача статусу одинокої матері, особова картка не містить. Згідно графи «Відпустки» позивачу, в період перебування з відповідачем у трудових відносинах, не надавалася відпустка як одинокій матері.
Згідно наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, свідоцтва про розірвання шлюбу та свідоцтва про народження дитини позивача, позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі, у якому народилася дитина - донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком дитини записаний колишній чоловік позивача ОСОБА_3 , що підтверджує факт наявності у дитини батька.
Визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки.
Так, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) значення не має.
Відповідно до роз'яснень наданих в листах Мінсоцполітики №76/13/116-15 від 25.02.2015, №193/13/123-14 від 30.05.2014 та №235/0/15-08/13 від 14.04.2008, під визначення «одинока мати» підпадає розлучена жінка, яка виховує дитину без батька. Для цілей виникнення права на соцвідпустку на дитину головною умовою є відсутність участі батька у вихованні дитини. Факт виплати при цьому батьком аліментів для надання соцвідпустки на дітей значення не має.
Таким чином для визнання жінки одинокою матір'ю необхідна наявність обов'язкової ознаки: жінка виховує дитину сама - без участі батька.
Для отримання права на соцвідпустку на дітей працівниця повинна надати за місцем роботи копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу з батьком дитини та документи, що підтверджують факт відсутності участі батька у вихованні дитини. Такими документами можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі про стягнення аліментів, акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною в установі, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини, довідка зі школи (садочка) про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вихователями/вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Твердження позивача про те, що при звільненні вона мала право на компенсацію за невикористану соціальну відпустку як одинока мати, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки позивачем не надано належних доказів ні відповідачу за час роботи, ні суду в ході розгляду справи, які підтвердили б те, що позивач є одинокою матір'ю.
Надана позивачем довідка про заборгованість по аліментам батька дитини № АСВП-57945156 /1179, видана 19.01.2019, не має значення для виникнення у позивача права на соцвідпустку як одинокої матері.
Крім того, як убачається з листа Головного управління держпраці у Київській області №4.3/2-3-1567-1976 від 25.04.2019 наданого позивачу з приводу її заяви про невиплату компенсації за невикористану соціальну відпустку при звільненні, виконавче провадження за несплату аліментів батьком дитини ОСОБА_1 , зазначене в довідці №АСВП-57945156/1179 від 19.01.2019, відкрите 21.12.2018, тобто лише через 2 місяці після припинення трудових відносин між ТОВ «Віта Верітас» та позивачем (а.с.21-22).
Як убачається з довідки ТОВ «Віта Верітас» №40 від 18.11.2019, заробітна плата позивача за період з 01.10.2018 по 03.10.2018, а також лікарняні за рахунок підприємства та за рахунок Фонду соцстрахування і компенсація за щорічну невикористану відпустку при звільненні за період з 04.12.2017 по 03.10.2018 склали 5567,54 грн., розрахунок з позивачем проведено в повному обсязі (а.с.91).
Згідно довідки АТ «Державний ощадний банк» №2425 від 20.11.2019 банк підтвердив зарахування коштів, визначених довідкою про нараховану заробітну плату позивача, на зазначений у листі відповідача рахунок, належний позивачу (а.с.92).
З пояснень представника відповідача убачається, що на момент звільнення позивач підписала розрахункову відомість та не мала жодних претензій щодо проведеного з нею розрахунку.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану соціальну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенню не підлягають.
Надані сторонами докази висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 1-Б, код ЄДРПОУ 33346854) про стягнення компенсації за невикористану соціальну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку - залишити без задоволення;
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Повний текст рішення складено 17.02.2020
Суддя О.В.Диба