Дата документу 11.02.2020
Справа № 334/7341/19
Провадження № 2/334/1378/20
11 лютого 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Козлової Н.Ю.
при секретарі Манюхіні О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про встановлення факту спільного проживання та визнання права користування житловим приміщенням
Позивач звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до Запорізької міської ради про встановлення факту спільного проживання та визнання права користування жилим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.04.1961 року родині позивача у складі: ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 .Позивач була зареєстрована та проживала у цій квартирі до 1976 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , мама - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла сестра ОСОБА_5 . З цього часу у спірній квартирі проживав син позивача ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , який був зареєстрований та проживав у квартирі АДРЕСА_1 .
З січня 2019 року позивач проживала разом з ним у цій квартирі без реєстрації, так як син захворів, потребував лікування та догляду, вона вселилася у цю квартиру до свого сина у якості члена його сім'ї і проживала разом з ним до часу його смерті. У серпні позивачка зверталася до КП «Наше місто» з заявою про реєстрацію, але їй було відмовлено, так як був відсутній оригінал ордера на квартиру та була велика заборгованість, у зв'язку з чим позивачка не мала можливості зареєструватися у ній та вимушена звернутися до суду з відповідним позовом.
17.10.2019 року провадження по справі відкрито, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання на 29.01.2020 року.
Ухвалою суду від 29.01.2020 року закрите підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про встановлення факту спільного проживання та визнання права користування жилим приміщенням, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11.02.2020 року.
29 січня 2020 року представник відповідача надала до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні її позову, посилаючись на те, що визнання факту у позовному провадженні неможливе, лише у окремому, вселення до комунального житлового фонду проводиться лише на підставі ордера, за життя її сина звернень до Запорізької міської ради з приводу її реєстрації не надходило, договір найму житлового приміщення укладається на підставі ордеру або іншого документу, що дає право наймачу на вселення як це передбачено ст. 61 ЖК Української PCP. Позивач до відповідача з заявою про вселення не зверталася, не отримувала ордер на вселення, не перебуває на обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов з заявою про зміну договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду не зверталася, попередній договір найму, що був укладений з її сином закінчився у момент його смерті.
Позивач у судове засідання не з'явилася, у зв'язку з похилим віком та станом здоров'я, її представник підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому позовні вимоги не визнала.
Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні правовідносини.
13.04.1961 року Запорізькою міською радою на підставі рішення виконкому № 157 ОСОБА_2 було видано ордер № 1693-А на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на родину у складі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
30 грудня 1962 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
30 жовтня 2001 року ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
16 липня 1987 року ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується
свідоцтвом про смерть серії № ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії № НОМЕР_5 ., у довідці про причину смерті зазначено: дванадцятипалої кишки з перфорацією.
Відповідно до довідки № 00-26/13796 від 30.09.2019 року ОСОБА_1 , 1944 року народження з 14.07.1971року по 16.07.1976 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки № 295 від 30.09.2019 року ОСОБА_1 , 1944 року народження з 30.07.1996 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 належить 1/6 частина двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою 03.02.2015 року.
В ході судового розгляду було доведено та підтверджено письмово, що 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Начальника відділу реєстрації фізичних осіб по Дніпровському району управління державної реєстрації фізичних осіб департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради з заявою № 1233-3/04-16 про реєстрацію у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , пункт 2 цієї заяви містить письмову згоду ОСОБА_8 , особа якого була встановлена за паспортом серії НОМЕР_6 виданим Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 27.04.1999 року, але у реєстрації місця проживання їй було відмовлено через ненадання оригіналу ордеру.
У судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_14 , яка проживає у АДРЕСА_4 пояснила суду, що є сусідкою ОСОБА_1 , проживає за цією адресою з 1983 року, а родина позивача проживала у цьому ж під'їзді у 3 квартирі, набагато раніше ніж вона. Свідок особисто знала маму позивача ОСОБА_3 та сестру ОСОБА_5 , яка померла приблизно 8-9 років тому, разом з нею проживав її племінник ОСОБА_8 , так як її син ОСОБА_17 трагічно загинув, а після її смерті у цій квартирі проживав лише ОСОБА_18 , який зловживав алкоголем, занедбав квартиру, до нього постійно проходили різні компанії, та як наслідок він захворів, по квартирі виникли значні борги з комунальних послуг, тому у квартирі було відключено газ, гаряче водопостачання. Після цього, з метою врятувати та вилікувати сина, приблизно у січні 2019 року до ОСОБА_8 переїхала його мама, ОСОБА_1 , яка купувала продукти, лікувала сина, навела лад у квартирі, вони проживали разом як одна сім'я, лише періодично у квартиру приходила донька ОСОБА_8 , якій приблизно 30 років, приносила ліки і продукти. ОСОБА_8 за декілька місяців до смерті майже не виходив на вулицю, але свідку відомо, що за його життя він з мамою звертався до паспортної служби з приводу її реєстрації у цій квартирі, але їм було відмовлено, через наявність великих боргів з комунальних послуг та квартирної плати, які вони не змогли погасити, бо ОСОБА_8 не працював, вони жили на одну пенсію та допомогу його доньки.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику по справам про встановлення фактів, що мають юридичне значення», справи про встановлення факту, пов'язаного з вирішенням спору про право, повинні розглядатися в позовному провадженні.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно із частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача. Особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його родини, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позивач вселилася до спірної квартири з дозволу та за наявності письмової згоди свого сина, ОСОБА_8 , при вселенні між ними не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням, це приміщення було постійним місцем її проживання, вона з наймачем вела спільне господарство, та тривалий час, з січня 2019 року по час смерті сина, ІНФОРМАЦІЯ_4 проживала з ним разом.
Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів.
Згідно вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, статті 16 ЦК України позивач має право самостійно визначати ефективний для себе спосіб захисту свого порушеного права, якщо такий спосіб захисту передбачено законом.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Враховуючи вищевикладене, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі у сукупності, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог позивача, яка не змогла через незаконну відмову у реєстрації місця проживання зареєструватися у спірній квартирі за життя свого сина, ОСОБА_8 , позов ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права користування житловим приміщенням, слід задовольнити у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,13,141,263-265, 430 ЦПК України, ст..2, 9, 64, 65, 103 ЖК України, суд
Позов ОСОБА_1 ПетрівнидоЗапорізької міської ради про встановлення факту спільного проживання та визнання права користування жилим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_8 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у період з 02 січня 2019 року по 27 серпня 2019 року.
Визнати ОСОБА_1 право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення проголошено 17 лютого 2020 року о 14-50 годин.
Суддя Н.Ю.Козлова