Справа № 132/3944/19
Провадження № 2/132/92/20
Іменем України
04.02.2020 Калинівський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого Павленко І.В.
за участю секретаря Олійник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Калинівка за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Редакції Калинівської районної газети «Прапор Перемоги» в особі редактора ОСОБА_5, Редакції обласної щотижневої газети «13 Округ» в особі кореспондента по Калинівському районі ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання спростувати вказану інформацію,-
Позиивач звернувся в суд з позовом до Редакції Калинівської районної газети «Прапор Перемоги» в особі редактора ОСОБА_5, Редакції обласної щотижневої газети «13 Округ» в особі кореспондента по Калинівському районі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання спростувати вказану інформацію.
В обґрунтування позову позивач послався на те, що 19.10.2019 року Калинівська районна газета «Прапор перемоги» (редактор ОСОБА_5 ) передрукувала із книжки «ІНФОРМАЦІЯ_1» (автор ОСОБА_3 ) розділ «ІНФОРМАЦІЯ_3» на ст.ст.135-136 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» із коментарями до неї редакції газети і автора книжки.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 в обласній газеті «13 Округ» було також передрукувано із книжки «ІНФОРМАЦІЯ_1» розділ «ІНФОРМАЦІЯ_3» у газетну статтю під назвою «Людська честь-дорога і її відстоювати треба» з коментарями і висновками журналіста ОСОБА_2 .
Також вважає, що редактор газети «Прапор перемоги» ОСОБА_5 не мав права без його згоди розміщувати у статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» його фотокартку поряд із фотокарткою ОСОБА_3 .
Крім того, зазначає, що ознайомившись із книгою позивач виявив допущену автором велику кількість недостовірної інформації та наклеп на нього.
З огляду на зазначене, позивач просить суд: визнати опубліковану відповідачем ОСОБА_3 у написаній ним книжці «ІНФОРМАЦІЯ_1» у розділі «ІНФОРМАЦІЯ_3» інформацію, що стосується ОСОБА_1 , і передрук із даного розділу у Калинівську районну газету «Прапор Перемоги» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», а також передрук із розділу «ІНФОРМАЦІЯ_3» у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1», статтю «Людська честь-дорога і її відстоювати треба» під редакцією журналіста ОСОБА_2-недостовірною, і зобов'язати ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і ОСОБА_2 спростувати вказану інформацію у Калинівській районній газеті «Прапор Перемоги» і обласній газеті «13 Округ».
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з мотивів наведених у позові.
Відповідач ОСОБА_5 проти позову заперечував, мотивуючи його безпідставністю.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з мотивів, наведених у відзиві. Крім того, зазначив що він, як журналіст, має право констатувати факти.
Відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що у травні 2018 року ОСОБА_1 уже звертався до Калинівського районного суду із позовом до нього про вчинення певних дій, пов'язаних із захистом честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Рішенням Калинівського районного суду позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Однак, відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 13.03.2019 року його апеляційну скаргу було задоволено. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 08.01.2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Згодом ухвалою Великої Палати Верховного Суду у прийнятті клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи було відмовлено. Тому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та в їх задоволенні просить відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін у справі, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що спір між сторонами виник внаслідок розповсюдження відповідачем ОСОБА_3 у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1» відомостей, які, на думку позивача, містять велику кількість помилок, неточностей, перекручення ним фактів стосовно самого позивача, що, як вважає ОСОБА_1 , є недостовірною інформацією.
Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована п.1 ст.10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п.2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено, що кожному громадянину гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, між іншим, щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст.ст.275, 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, які є недоторканими, фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності. Статтею 277 ЦК України передбачено, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, слід визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема п.46 рішення по справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986, вказано, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження, оскільки останні на відміну від фактів є висновками, отриманими в результаті інтелектуальної логічної обробки і узагальнення конкретною людиною фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкових зв'язків між зазначеними джерелами інформації. Тому такі висновки (оціночні судження) будь-яким чином не можливо оцінити (довести) на предмет правдивості чи правильності.
У свою чергу фактичне твердження-це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт-це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Дана правова позиція також висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Таким чином, спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного позивачем допису, суд дійшов висновку, що спірна інформація автора книги за своїм характером подана у формі оціночних суджень, оскільки в них міститься критика та оцінка дій ОСОБА_1 як сільського голови. Інформація, що є предметом спору, не містить конкретних обставин.
Пи цьому суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 тричі обирався на посаду голови Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області, та не заперечував своєї громадсько-політичної позиції.
В свою чергу позивачем як в позовній заяві, так і в судовому засіданні не було зазначено, яким чином поширена у книзі інформація щодо нього завдає шкоди його законним інтересам.
Крім того, позивач, обгрунтовуючи свої вимоги, керується положеннями ч.3 ст.277 ЦК України, яку виключено на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014.
Також слід зазначити, що за змістом статтей 33, 119 ЦПК України , обов'язок визначати відповідача у справі покладається на позивача.
Однак, позивачем не пред'явлено позовних вимог до товариства, яке здійснило друк книжки, чкерез яку було поширено вказану інформацію, та яке в разі доведення обгрунтованості позовних вимог зобов'язана її спростувати у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення.
Натомість позивач зазначив, що на його думку ТОВ «Нілан -ЛТД», яке здійснило друк книжки, не має нести відповідальності за поширення інформації.
З огляду на викладене, а також враховуючи, що інформація опублікована ОСОБА_3 у написаній ним книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1» у розділі «ІНФОРМАЦІЯ_3», що стосується позивача ОСОБА_8 , є оціночним судженням, відтак вимоги позивача про передрук із даного розділу у Калинівську районну газету «Прапор Перемоги» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», а також передрук із розділу «ІНФОРМАЦІЯ_3» у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1», статтю «Людська честь-дорога, і її відстоювати треба» під редакцією журналіста ОСОБА_2-недостовірною, і зобов'язати ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і ОСОБА_2 спростувати вказану інформацію у Калинівській районній газеті «Прапор Перемоги» і обласній газеті «13 округ», є безпідставними.
Щодо статті ОСОБА_2 «Людська честь-дорога, і її відстоювати треба», розміщеної в газеті «13 Округ» від ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 та статті ОСОБА_9 , розміщеної в газеті «Прапор Перемоги» від ІНФОРМАЦІЯ_5, слід зазначити, що вони містять відомості про факти, які існували, і відомості про них відповідають дійсності. Дана інформація є істинною і підтверджується матеріалами справи, зокрема постановою Вінницького апеляційного суду від 13.03.2019 року по справі №132/1861/18, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 08.01.2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вчинення певних дій, пов'язаних із захистом честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди відмовлено. Відтак, у згаданих статтях були висвітлені факти, які відповідають дійсності.
Також слід звернути увагу на ту обставину, що Агропромислове науково-виробниче підприємство «Візит» є засновником газети «13 Округ» з 21 грудня 2018 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серії ВЦ №1036-394ПР, виданим начальником Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Ю.В. Круголь 21.12.2018 р.
Надані позивачем документи свідчать про те, що публікація інформації, стосовно якої рзглядається справа, в газеті «13 Округ» відбулась 26.10.2018 р. Отже, на той період засновником газети була інша особа.
Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.
У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем (п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 12.06.2014 р. №01-06/770/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про чформацію (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)», п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 р. №1 «Про судову практику у с.правах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Відповідно до частини четвертої статті 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила цю інформацію.
Частиною шостою статті 277 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, собисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.
Газета «13 Округ» зареєстрована 21 грудня 2018 року, отже не може бути тим засобом масової інформації, який розмістив інформацію 26 жовтня 2018 року.
Агропромислове науково-виробниче підприємство «Візит» не є особою, яка поширила інформацію в газеті «13 Округ» 26 жовтня 2018 року, оскільки є засновником зазначеної газети лише з 21 грудня 2018 року. Відтак, є неналежним відповідачем по даній справі.
Крім того, в газеті «13 Округ» зазначено, що «Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій і не несе відповідальності за достовірність фактів, викладених у авторських матеріалах».
Позивач своїх вимог в частині роміщення портрета без його згоди в газеті «Прапор Перемоги» не виклав. Відтак, з урахуванням ст.ст.12,13,81 ЦПК України, суд не може розглянути справу поза межами заявлених позивачем вимог.
Встановлені судом обставини в контексті вказаних правових норм та підтверджених доказами, які містяться в матеріалах цивільної справи, вказують на те, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Враховуючи прийняте судом рішення та на підставів ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем.
Заява про збільшення позовних вимог від 08.01.2020 року підлягає поверненню ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Згідно п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження
Частиною 5 статті 49 цього Кодексу передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.
Позивач збільшив позовні вимоги в судовому засіданні у справі, що розглядається в порядку загального позовного провадження та не надав доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Відтак, зазначена заява підлягає поверненню заявнику.
На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.ст. 275, 277, 297 ЦК України, ст.ст.12, 13, 15, 49, 51, 141, 175, 259, 268, 354 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Редакції Калинівської районної газети «Прапор Перемоги» в особі редактора ОСОБА_5, Редакції обласної щотижневої газети «13 Округ» в особі кореспондента по Калинівському районі ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання спростувати вказану інформацію-відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Заяву про збільшення позовних вимог від 08.01.2020 року повернути заявнику разом з доданими до неї документами.
Повний текст рішення складено 13 лютого 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, передбаченому ст.354 ЦПК України.
Суддя: