11 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/10140/19
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
секретар судового засідання Бондаренко Д.А.
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача - Погорлецького Є.А., Куц В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковського Івана Адамовича, заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєвої Наталії Володимирівни про зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковського Івана Адамовича, заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєвої Наталії Володимирівни, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 19.11.2019 (а.с.149-155 т.1) просить:
- зобов'язати відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковського І.А., заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєву Н.В. надати позивачу і суду протоколи нарахування соціальної виплати, розрахунки коефіцієнтів стажу, заробітної плати (доходу), виконати вимоги ст. ст.1, 3, 8, 19, 22, 48 Конституції України;
- надати позивачу і суду обов'язковий розрахунок коефіцієнта заробітної плати (доходу) за період з 01.07.2000 по 20.01.2009 по о/р 171122/0629 ОСОБА_1 ;
- врахувати його трудовий стаж за період з 01.10.1993 по 25.07.1994, врахувати при нарахуванні соціальної виплати реальний дохід за період 01.01.1999 по 31.03.2005, відповідно довідок ДФС ГУ ДФС в Житомирській області від 02.03.2018 та від 30.09.2019 №987/14/06-30-51-64-03;
- стягнути нанесену матеріальну шкоду з ГУ ПФУ в Житомирській області в розмірі 500000 грн;
- стягнути нанесену моральну шкоду з ГУ ПФУ в Житомирській області в розмірі 500000 грн.
В обґрунтування позову вказано, що позивач з січня 2000 року отримував пенсію по інвалідності 3 групи, а з 2016 року отримує пенсію по інвалідності 2 групи. Він неодноразово звертався до об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Житомира з проханням провести перерахунок пенсії, визначити найвигідніший розмір соціальної виплати, що відповідно до ст. ст.1, 3, 46, 48 Конституції України має бути за рахунок його страхових внесків, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Оскільки розмір призначеної пенсійної виплати не забезпечує достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. До моменту звернення до суду його конституційні гарантії не виконані працівниками об'єднаного управління Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які визначили не найвигідніший варіант соціальної виплати, довготривало, свідомо, умисно не надають зрозумілої, законної, повної, всебічної і об'єктивної інформації про враховані: стаж та доцільний період заробітної плати (доходу). Крім того, позивач зазначає, що такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області йому завдано істотної матеріальної та моральної шкоди, а тому просив позов задовольнити.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 відкрито провадження у справі без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 відбувся перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
18 грудня 2019 року позивачем до суду було подано доповнення до позовної заяви.
Крім, зазначених вище вимог позивач у доповненнях від 18.12.2019 просив, зважаючи на недотримання вимог ст. ст.1, 3, 8, 9, 22, 40, 46, 48 Конституції України, відсутності поваги і захисту його прав і свобод на вживання, відповідно до ст.19 КАС України заборонити відповідачам займати посади в органах державної влади - за порушення присяги державного службовця (а.с.1-3 т.3).
13 січня 2020 року, під час розгляду справи по суті, позивач подав до суду промову, в якій зазначив наступні вимоги:
- визнати дії відповідачів по ненаданню йому належної пенсії, протоколів розрахунку пенсії, розрахунку коефіцієнтів заробітної плати (доходу) і стажу, свідоме заниження належної соціальної виплати: незаконними та протиправними. Прийняти рішення про заборону посадовцям Заїнчковському І.А. та Макшаєвій Н.В , займати посади в органах державної влади через порушення присяги держслужбовця, недотримання гідності, прав і свобод позивача;
- зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати погоджений з позивачем найвигідніший розмір соціальної виплати, з належною індексацією, наданням обов'язкового розрахунку коефіцієнта з/п (доходу) за період з 01.07.2000, врахувати найвигідніший період доходу за 1999-2004 р.р. Соціальна виплата не може бути інваліду 2 групи, менше реального прожиткового мінімуму, має бути враховано найвигідніші показники і належно проіндексовані. Дотриматися норми ООН - межа виживання людини від 151,05 дол. США;
- дотриматись вимог Конституції, права позивача на життя і належне забезпечення суд має захистити, за необхідності - має за власною ініціативою залучити експертів;
- за довготривале, свідоме, самоуправне нанесення істотної матеріальної шкоди стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 500000 гривень;
- за довготривале, свідоме нанесення невимірної моральної шкоди інваліду 2 групи стягнути на його користь з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області моральну шкоду в розмірі 500000 грн;
- всі податки, які можуть бути нараховані на призначені судом суми на користь позивача, має сплатити Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області;
- зобов'язати відповідачів виконати рішення суду за 14 діб, з дня набрання ним законної сили. Відповідно до ст.14 КАС України взяти на контроль виконання рішення суду по справі № 240/10140/19 (а.с.32-35 т.3).
Частиною 1 статті 47 КАС України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною 1 статті 47 КАС України до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Як видно з матеріалів справи, підготовче засідання у даній справі закінчено 26.12.2019, отже вимоги позивача, зазначені в промові до суду від 13.01.2020, судом не розглядаються, оскільки відповідна заява в порядку ст.47 КАС України до закінчення підготовчого засіданння не надходила (а.с.27-28, 32-35 т.3).
Позивач в судових засіданнях позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
Представники відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву та на доповнення до позовної заяви (а.с.43-47 т.1, 15-22 т.3).
20 січня 2020 року відповідачі - начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковський І.А. та заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєва Н.В. в судове засідання не з'явились з поважних причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені надлежним чином та вчасно (а.с.44, 46-47). Судом ухвалено про продовження розгляду справи у відсутності вказаних відповідачів, оскільки їх неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковського І.А., заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєву Н.В. надати позивачу і суду протоколи нарахування соціальної виплати, розрахунки коефіцієнтів стажу, заробітної плати (доходу), виконати вимоги ст. ст.1, 3, 8, 19, 22, 48 Конституції України суд зазначає наступне.
Як видно з матеріалів справи, позивач багаторазово звертався до відповідача зі зверненнями.
12.07.2019 ОСОБА_1 в черговий раз звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою в порядку Закону України "Про звернення громадян", в якій просив надати пояснення про незарахування стажу за період з 01.10.1993 по 25.07.1994; розрахунок коефіцієнта з/п прийнятий для нарахування пенсійної виплати та пояснити, чому не враховано реальний дохід за період з 01.01.1999 по 01.04.2005 на підставі довідки ДПІ м.Житомир. До даного звернення позивачем долучено довідки ДФС ДПІ від 02.03.2018 (а.с.6 т.1).
Листом від 26.07.2019 №К-2982 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за підписом заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєвої Н.В. надало позивачу роз'яснення по суті поставлених в листі від 12.07.2019 питань. Повідомлено, що з питання правильності обчислення розміру пенсії, її перерахунку та виплати ОСОБА_1 надані детальні роз'яснення в листах від 07.04.2016 № 387/К-11, від 16.05.2016 № 652/К-11, від 08.07.2016 № 1065/К-11, від 04.06.2018 № К-2748, від 15.06.2018 № К-2986, від 24.07.2018 № К-3310, від 10.08.2018 № К-3685, від 21.08.2018 № К-3681, від 21.09.2018 № К-3998, від 18.10.2018 № К-4353, від 19.11.2018 № К-4685, від 06.12.2018 №К-4984, які залишаються в силі. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 №543 передбачено, що з 1 липня 2019 в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії (крім пенсії за особливі заслуги перед Україною) в осіб, які отримують пенсію, призначену відповідно до Закону з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1статті 28 Закону (чоловікам - 35 років), не досягає 2000 гривень, таким особам надається доплата до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру. Повідомлено позивачу, що за матеріалами пенсійної справи його страховий стаж становить 41 рік 3 місяці 26 днів, в тому числі додатковий стаж 11 років 4 місяці 6 днів, коефіцієнт страхового стажу - 0,41250. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становить 0,85464. Розмір пенсії за віком для обчислення пенсії по інвалідності становить 1812,43 грн, де:
- 1552,70 грн - основний розмір пенсії (4404,35 грн х 0,85464 х 0,41250);
- 11,30 грн - доплата до мінімального розміру пенсії 1564,00 грн;
- 248,43 грн - доплата за 16 років стажу понад необхідних 25 років для чоловіків в розмірі 16 % від основного розміру пенсії (1552,70 грн х 16%).
З 01.07.2019 розмір пенсії по інвалідності становить 2000,00 грн, де:
- 1631,19 грн - основний розмір пенсії (1812,43 грн. х 90%);
- 7,22 грн - доплата до 100,00 грн підвищення з 01.03.2019 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124;
- 361,59 грн - доплата до 2000,00 грн з 01.07.2019.
Вказано, що пенсія обчислена відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.18 т.1).
Вважаючи, що лист управління від 26.07.2019 №К-2982 не містить відповідей на поставлені питання, позивач ОСОБА_1 01.08.2019 звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковського І.А. зі скаргою в порядку Закону України "Про звернення громадян", в якій зазначив, що ясних, чітких, повних та зрозумілих відповідей на поставлені питання і розрахунків вказаний лист не містить. Позивач посилався на те, що йому не роз'яснено період з 01.10.1993 по 25.07.1994, чи входить в загальний страховий стаж 41 рік 3 місяці 26 днів, не роз'яснено, чому в порушення вимог ст. ст.3, 22 Конституції України коефіцієнт страхового стажу з 0,5425 в 2015 році - стає 0,41250. ОСОБА_1 просив невідкладно забезпечити надання відповідних пояснень і розрахунків, для запобігання звернення до суду з метою поновлення конституційного права, яке порушено з жовтня 2015 року та притягнення недбалих посадових осіб до відповідальності (а.с.17 т.1).
Листом від 15.08.2019 №К-3427 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивачу, що повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання не розглядаються, якщо перше вирішено по суті. Детальні роз'яснення з питання правильності обчислення розміру його пенсії, її перерахунку та виплати, періодів, які враховано до страхового стажу, заробітної плати, яку враховано для обчислення розміру пенсії надані в листах від 07.04.2016 № 387/К-11, від 16.05.2016 № 652/К-11, від 08.07.2016 № 1065/К-11, від 04.06.2018 № К-2748, від 15.06.2018 № К-2986, від 24.07.2018 № К-3310, від 10.08.2018 № К-3685, від 21.08.2018 № К-3681, від 21.09.2018 № К-3998, від 18.10.2018 № К-4353, від 19.11.2018 № К-4685, від 06.12.2018 № К-4984, від 26.07.2019 № К-2982, які залишаються в силі (а.с.19 зворот т.1).
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР, із змінами і доповненнями (далі - Закон № 393/96-ВР).
Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР передбачено право громадян України звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
В розумінні ст.3 Закону № 393/96-ВР заява (клопотання) це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. А скарга це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно зі статтею 4 вказаного Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Суд наголошує, що згідно зі статтею 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Частиною 2 статті 8 Закону № 393/96-ВР передбачено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Відповідно до ст.15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Порядок розгляду скарг громадян передбачений ст.16 вказаного Закону, згідно якої скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - Куц В.В. пояснила, що ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" надавались відповіді з 2015 року. Так, на вимогу пояснити про не зарахування стажу за період з 01.10.1993 по 25.07.1994 була надана відповідь 12.11.2015 №517/К-6.
Зі змісту листа від 12.11.2015 №517/К-6 судом встановлено, що ОСОБА_1 роз'яснено причини не зарахування стажу за період з 01.10.1993 по 25.07.1994 по ТОВ "Круг" до загального стажу роботи, так, як у трудовій книжці відсутній запис (наказ) про звільнення (а.с.134-135 т.2).
Проте як видно зі змісту листів від 26.07.2019 № К-2982 та від 15.08.2019 № К-3427 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не посилається на те, що пояснення ОСОБА_1 про не зарахування стажу за період з 01.10.1993 по 25.07.1994 було надане в листі від 12.11.2015 № 517/К-6.
Отже, відповіді на вказане питання позивач не отримав.
Другим питанням у зверненні від 12.07.2019 ОСОБА_1 просить надати розрахунок коефіцієнта заробітної плати, прийнятий для нарахування його пенсійної виплати, крім того посилається на те, що не отримав коефіцієнта стажу за період з 1999 по 2004 роки, отримані відповіді не містять розрахунків.
Представник відповідача Куц В.В. пояснила, що на друге питання у зверненні від 12.07.2019 позивачу надавались відповіді від 07.04.2016 № 387/К-11 та 16.05.2016 №652/К-11.
Як встановлено з матеріалів справи, 07.04.2016 позивачу було надано відповідь за № 387/К-11 на звернення, зокрема про те, що згідно з наданими довідками про заробітну плату, для обчислення пенсії зараховано заробітну плату за найбільш доцільний період з 01.07.1990 по 30.11.1996. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати, який обчислюється шляхом ділення фактичної заробітної плати на середню заробітну плату в Україні за відповідний рік у розрізі за кожний місяць у 1996 році найвищий та становить: січень - 1,45236, лютий - 1,37678, березень - 1,70140, квітень - 1,37599, травень - 1,67448, червень - 1,43461, липень 1996 - 1,37973, серпень 1,38472, вересень - 1,69555, жовтень - 1,70535, листопад - 1,89007.
Для порівняння наведено величину індивідуальних коефіцієнтів заробітної плати за 1990 рік, які не враховано для обчислення розміру пенсії, так як менш доцільні, зокрема, за червень 1990 - 1,04032, за травень 1990 - 0,72581, за квітень 1990 - 1,07258, за березень 1990 - 0,93548, за лютий 1990 - 0,89113, за січень 1990 - 0,90323. При обчисленні розміру пенсії із врахуванням заробітної плати з 01.07.1990 по 30.11.1996 та з 01.07.2000 по 31.05.2007 індивідуальний, коефіцієнт заробітної плати становить 0,78434 (розрахунок індивідуального коефіцієнта заробітної плати за період з 01.07.1990 по 30.11.1996 та з 01.07.2000 по 31.05.2007 додається). З урахуванням заробітної плати з 01.01.1990 по 31.05.1996 та з 01.07.2000 по 31.05.2007 індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становитиме 0,74663.
Крім того, при обчисленні індивідуального коефіцієнта заробітної плати виключено період з 01.04.2002 по 11.12.2004, тобто 33 місяці, що становить 10% тривалості наявного страхового стажу (27 х 12 + 9 = 333 місяці). Даний період виключено з обчислення розміру пенсії, тому що індивідуальні-коефіцієнти заробітної плати за цей період є найнижчими і ведуть до зменшення розміру пенсії. Для порівняння наведено індивідуальні коефіцієнти заробітної плати, які не оптимізовані за 2005: січень - 0,43228, лютий - 0,41708, березень - 0,38395, квітень - 0,42768, травень - 0,41576, червень - 0,37291; у 2002: січень - 0,20576, лютий - 0,20079, березень - 0,18602. До даної відповіді відповідачем долучено додаток на 3 арк у 1 примірнику (а.с.99-101 т.1)
Так, листом від 16.05.2016 №652/К-11 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило, зокрема, що у листі від 07.04.2016 № 387/К-11 позивачу надані детальні роз'яснення, що для обчислення розміру пенсії йому враховано оптимальний, найбільш доцільний період заробітної плати та наведені розрахунки, що інші періоди заробітної плати є недоцільними. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача становить: у 1982 - 0,65133; у 1983 - 0,79016; у 1984 - 1,07010; у 1985 - 0,85345; у 1986 - 0,55540; у 1987 - 0,88783; у 1988 - 0,66958; у 1989 - 0,98165; у 1990 - 0,94388. З урахуванням заробітної плати з 01.04.1988 по 31.08.1993 та з 01.07.2000 по 31.05.2007 індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становитиме - 0,71622. Для обчислення пенсії враховано заробітну плату за найбільш доцільний період з 01.07.1990 по 30.11.1996 та з 01.07.2000 по 31.05.2007 де індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становить 0,78434 (а.с.95-98 т.1).
Суд зазначає, що порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії регулюється статтею 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки.
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, визначається за формулою: Кз = Зв : Зс, де:
Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи;
Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), а в разі одноразової сплати єдиного внеску відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - за місяць, в якому укладено договір про добровільну участь.
Таким чином, суд приходить до висновку, що питання щодо надання розрахунку коефіцієнта заробітної плати, прийнятого для нарахування пенсійної виплати ОСОБА_1 відповідачем розглядалось, проте відповіді від 07.04.2016 та 16.05.2016 не містять письмового розрахунку коефіцієнта заробітної плати (доходу) та стажу, передбаченого ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Додатку до відповіді від 07.04.2016 відповідачем суду не надано.
Третім питання у заяві від 12.07.2019 позивач просить пояснити, чому не враховано реальний дохід за період з 01.01.1999 по 01.04.2005 на підставі довідки ДПІ м.Житомир. До даного звернення позивачем долучено довідки ДФС ДПІ від 02.03.2018.
Як встановлено в процесі розгляду справи, позивачу не роз'яснено чому не враховано реальний дохід за період з 01.01.1999 по 01.04.2005 на підставі довідки ДПІ м.Житомир. Доказів розгляду вказаного питання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області по суті суду не надано, а тому суд приходить до висновку, що звернення позивача у вказаній частині взагалі Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не розглядалось, що є порушенням вимог Закон України "Про звернення громадян".
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
З урахуванням того, що без встановлення факту порушення прав позивача суд не може приймати рішення про відновлення таких прав, існують законні підстави вийти за межі позовних вимог і визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 12.07.2019 та його скарги від 01.08.2019 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належним чином повторно розглянути звернення позивача та його скаргу.
Крім того, з метою захисту порушеного права позивача суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати позивачу письмові розрахунки коефіцієнтів страхового стажу та заробітної плати (доходу), що застосовуються для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 .
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Як видно з матеріалів справи, 12.07.2017 позивач звертався до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою № 6498/212 про перерахунок пенсії, крім того у цій заяві, зокрема, просив надати йому протоколи розрахунків та надати письмову відповідь (а.с.85 зворот т.2).
Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 628 від 22.08.2018 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України", Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 03.07.2019 ліквідоване шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
У відповідності до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичну особу "Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області", код ЄДРПОУ 40380333, припинено 03.07.2019. Номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи: 130511200004013102.
Отже, правонаступником Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
В процесі розгляду справи суду не надано доказів надання позивачу вказаних документів, а тому позовна вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати йому протоколи призначення пенсії, які містяться в матеріалах пенсійної справи, підлягає до задоволення.
Крім того, позовна заява ОСОБА_1 містить вимогу про зобов'язання відповідачів виконати вимоги ст. ст.1, 3, 8, 19, 22, 48 Конституції України.
Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст.8 Конституції України).
Як вже зазначалось судом, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.22 Основного Закону конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 48 Конституції України передбачає, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо, позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 7 лютого 2017 року у справі №800/45/16 та підтримано Верховним Судом у постанові від 11 травня 2018 року у справі №766/7172/17.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто позивач повинен довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист якого він просить, та відповідно до приписів частини першої статті 77 КАС України довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.
Незважаючи на обов'язок, встановлений частиною 2 статті 77 КАС України щодо доказування суб'єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, процесуальне законодавство не звільняє позивача від обов'язку доказувати ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
В процесі розгляду справи позивачем ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу, що відповідачі не дотримуються вимог ст. ст.1, 3, 8, 19, 22, 48 Конституції України, інших підстав для зобов'язання відповідачів виконати вимоги ст. ст.1, 3, 8, 19, 22, 48 Конституції України судом не встановлено.
Таким чином, доводи позивача про порушення його невиконанням відповідачами вимоги ст. ст.1, 3, 8, 19, 22, 48 Конституції України не знайшли свого підтвердження.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 по справі № 800/191/17 відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
А тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про надання позивачу і суду обов'язкового розрахунку коефіцієнта заробітної плати (доходу) за період з 01.07.2000 по 20.01.2009 по о/р 171122/0629 ОСОБА_1 слід зазначити наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивач не звертався до відповідачів з вимогою надати обов'язковий розрахунок коефіцієнта заробітної плати (доходу) за період з 01.07.2000 по 20.01.2009 по о/р 171122/0629, у зверненні від 12.07.2019 та скарзі від 01.08.2019 позивач просив надати розрахунок коефіцієнта заробітної плати прийнятий для нарахування пенсійної виплати (а.с.6, 6 зворот т.1).
У зв'язку з не наданням відповіді на порушене питання та відповідного розрахунку судом визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 12.07.2019 та його скарги від 01.08.2019, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належним чином повторно розглянути звернення позивача та його скаргу. Крім того, з метою захисту порушеного права позивача суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати позивачу письмові розрахунки коефіцієнта заробітної плати (доходу), що застосовується для обчислення розміру його пенсії.
Отже, вимога надати обов'язковий розрахунок коефіцієнта заробітної плати (доходу) за період з 01.07.2000 по 20.01.2009 по о/р 171122/0629 задоволенню також не підлягає.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про врахування до його трудового стажу періоду з 01.10.1993 по 25.07.1994, врахування при нарахуванні соціальної виплати реального доходу за період 01.01.1999 по 31.03.2005, відповідно довідок ДФС ГУ ДФС в Житомирській області від 02.03.2018 та від 30.09.2019 №987/14/06-30-51-64-03.
Відповідно до п.1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заява про перерахунок пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію
Пунктом 1.7. Порядку № 22-1 передбачено, що днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Згідно п.4.1.-4.2. Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про перерахунок виплати при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про перерахунок пенсії реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пунктом 4.3. вказаного Порядку передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для перерахунку пенсії, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо перерахунку пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку.
В аналогічному порядку після визначення Пенсійним фондом України розміру середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, здійснюється перерахунок пенсії у разі відсутності на дату призначення пенсії даних про середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про перерахунок пенсії.
У разі якщо на дату звернення особи за перерахунком пенсії відповідно до частини 4 статті 42 Закону в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про страховий стаж за двадцять четвертий місяць після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, за бажанням особи перерахунок пенсії проводиться за наявні місяці страхового стажу або після надходження відповідних даних за цей місяць за умови, якщо дані надійшли не пізніше трьох місяців від дня звернення за перерахунком пенсії. У цьому разі днем звернення за перерахунком пенсії є день приймання органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Рішення органу про перерахунок пенсії візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Суд зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб саме у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Як встановлено з матеріалів пенсійної справи позивача, останній не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з відповідною заявою (додаток 3) про перерахунок пенсії з вимогою врахувати його трудовий стаж за період з 01.10.1993 по 25.07.1994, врахування при нарахуванні соціальної виплати реального доходу за період 01.01.1999 по 31.03.2005, відповідно довідок ДФС ГУ ДФС в Житомирській області від 02.03.2018 та від 30.09.2019 №987/14/06-30-51-64-03, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки доказів порушеного права ОСОБА_1 не надано.
Крім того, суд звертає увагу, що довідку ДФС ГУ ДФС в Житомирській області від 30.09.2019 №987/14/06-30-51-64-03 ОСОБА_1 отримав вже після звернення до суду з позовом.
З приводу вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нанесеної матеріальної та моральної шкоди суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме:
- неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
- наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.
- вина заподіювана шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
В межах спірних правовідносин під матеріальною шкодою можливо розуміти втрату активів чи недоотримання належних позивачу доходів, що сталися внаслідок порушення законодавства відповідачем шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливе настання негативних наслідків, саме в аспекті заподіяння шкоди відповідачем в межах даних правовідносин.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.
Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно матеріальну та моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.
Щодо позовної вимоги про заборону відповідачам - начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковському І.А., заступнику начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєвій Н.В. займати посади в органах державної влади за порушення присяги державного службовця, зважаючи на недотримання вимог ст. ст.1, 3, 8, 9, 22, 40, 46, 48 Конституції України, відсутності поваги і захисту його прав і свобод на вживання, відповідно до ст.19 КАС України слід зазначити наступне.
Статті 5 КАС України визначено, Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Вимога позивача про заборону відповідачам займати посади в органах державної влади за порушення присяги державного службовця задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно з ч.1 ст.65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що дисциплінарним проступком є порушення Присяги державного службовця.
Статтею 68 Закону № 889-VIII визначено суб'єктів, уповноважених порушувати дисциплінарні провадження та застосовувати дисциплінарні стягнення.
Так, дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження):
- міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства;
- суб'єктом призначення - стосовно інших державних службовців. З огляду на наведене, у суду відсутні повноваження, як наслідок - законна можливість для застосування до посадових осіб суб'єктів владних повноважень будь-яких дисциплінарних стягнень.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про заборону відповідачам начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Заінчковському І.А. та заступнику начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Макшаєвій Н.В. займати посади в органах державної влади за порушення присяги державного службовця.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв'язку з їх відсутністю.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341) в частині неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) від 12.07.2019 та скарги ОСОБА_1 від 01.08.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належним чином повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12.07.2019 та скаргу ОСОБА_1 від 01.08.2019, надавши повну і обґрунтовану відповідь, з урахуванням висновків даного рішення суду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати ОСОБА_1 письмові розрахунки коефіцієнтів страхового стажу та заробітної плати (доходу), що застосовуються для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 та протоколи призначення пенсії ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах пенсійної справи.
В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Панкеєва
Повне судове рішення складене 17 лютого 2020 року