Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 лютого 2020 р. Справа№200/14421/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
12 грудня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови, під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, згідно записів у трудовій книжці, якими підтверджуються періоди роботи позивача з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року на посаді гірничого робочого підземного повний робочий день і на посаді стволового підземного повний робочий день з 01.02.2011 року по 31.05.2014 року у шахті М. Горького п/о «Донецкуголь» м. Донецьк;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зарахувати під час вирішення питання про призначення пільгової пенсії записів у трудовій книжці позивача, якими підтверджуються періоди роботи позивача з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року на посаді гірничого робочого підземного повний робочий день і на посаді стволового підземного повний робочий день з 01.02.2011 року по 31.05.2014 року у шахті М. Горького п/о «Донецкуголь» м. Донецьк, з урахуванням зарахованого до стажу періоду роботи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наслідками чого, йому було призначено пенсію за віком на пільгових умовах. Однак, з листа відповідача від 30 липня 2019 року № 4731П-02-01-03, позивач дізнався, що до пільгового стажу його роботи, пенсійним органом не були зараховані періоди його роботи з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року з підстав неможливості здійснити перевірку періоду та характеру роботи, у зв'язку із перебуванням підприємства в якому працював позивач, на непідконтрольній українській владі території, та з 01.02.2011 року по 31.05.2014 року у зв'язку із відсутністю доказів проведення атестації робочих місць.
Посилаючись на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка й надавалась відповідачу з метою призначення пенсії, та в якій зазначено всі необхідні відомості про періоди та характер його роботи, вважає, що дії відповідача щодо відмови, під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, згідно записів у його трудовій книжці, є протиправними, а відповідача слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зарахувати під час вирішення питання про призначення пільгової пенсії записів у трудовій книжці позивача, якими підтверджуються періоди роботи позивача з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року на посаді гірничого робочого підземного повний робочий день і на посаді стволового підземного повний робочий день з 01.02.2011 року по 31.05.2014 року у шахті М. Горького п/о «Донецкуголь» м. Донецьк, з урахуванням зарахованого до стажу періоду роботи.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що 05 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наслідками чого, йому було призначено пенсію за віком на пільгових умовах. Однак, до пільгового стажу позивача, не були зараховані періоди роботи з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року та з 01.02.2011 року по 31.05.2014 року, з підстав неможливості здійснити перевірку періоду та характеру роботи, у зв'язку із перебуванням підприємства в якому працював позивач, на непідконтрольній українській владі території, а також у зв'язку із відсутністю доказів проведення атестації робочих місць.
Посилаючись на наведені обставини відповідач вважає, що відмовляючи у зарахуванні до пільгового стажу роботи позивача спірних періодів, він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв'язку із чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 05 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наслідками чого, йому було призначено пенсію за віком на пільгових умовах.
Так, згідно із довідкою Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 10 липня 2019 року №10316/11-33/02, позивач ОСОБА_1 , перебуває на обліку у Волноваському об'єднаному УПФУ з 05 березня 2019 року, та отримує пенсію за віком Список 1. Загальний трудовий стаж становить 42 роки 2 місяці 3 дні, у тому числі 11 років 8 місяців 7 днів відповідно до Списку 1 (а.с. 43).
Згідно із листом Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30 липня 2019 року № 4731П-02-01-03, до пільгового стажу роботи позивача, не були зараховані період роботи з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року з підстав неможливості здійснити перевірку періоду та характеру роботи, у зв'язку із перебуванням підприємства в якому працював позивач, на непідконтрольній українській владі території, та з 01.02.2011 року по 31.05.2014 року у зв'язку із відсутністю доказів проведення атестації робочих місць (а.с. 44-45).
Згідно із записами у трудовій книжці позивача, серія: НОМЕР_1 , виданій 31 травня 1985 року, містяться записи про роботу ОСОБА_1 у періоди, зокрема:
- з 29.07.1991 року по 30.11.2014 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посадах гірничого підземного з повним робочим днем у шахті І розряду; стволового підземного з повним робочим днем у шахті (а.с. 12-14).
Згідно із копією наказу № 937/к від 08.08.1991 року Шахти ім. М. Горького Донецького виробничого об'єднання з видобутку вугілля Ордена Леніна, ОСОБА_1 , був прийнятий на роботу, на посаду гірничого підземного І розряду. З копії наказу вбачається, що його посвідчено печаткою із позначенням «Донецька народна республіка» (а.с. 18-19).
Згідно із копією наказу № 104/к від 12.10.2005 року Шахти ім. М. Горького ДП Мінвуглепром України, ОСОБА_1 , з 11.10.2005 року був переведений на посаду стволового підземного 3 розряду. З копії наказу вбачається, що його посвідчено печаткою із позначенням «Донецька народна республіка» (а.с. 20).
Згідно із копією наказу № 95/к від 30.11.2014 року «Шахта ім. М. Горького» ДП Міненерговугілля України, «Про звільнення», на виконання наказу від 25.11.2014 року №841 Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про заходи стабілізації соціально-економічної ситуації у Донецькій та Луганській областях», ОСОБА_1 , був звільнений, у зв'язку із ліквідацією підприємства. З копії наказу вбачається, що його посвідчено печаткою із позначенням «Донецька народна республіка» (а.с. 21-23).
Згідно із протоколом атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від 27 березня 1995 року, наказом до нього від 27 березня 1995 року №191, та додатком І «Список 1, розділ 1 «Гірничі роботи» Робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення за Списком 1, була проведена атестація робочих місць, за наслідками якої, всі робітники зайняті повний робочий день на підземних роботах, зокрема: гірничий підземний та стволовий підземний, включені до Списку 1, та зайнятість на зазначених посадах дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. З копії протоколу, наказу та додатку вбачається, що їх посвідчено печаткою із позначенням «Донецька народна республіка» (а.с. 24,25-26,27-28).
Згідно із протоколом атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від 16 січня 2002 року, наказом до нього від 01 лютого 2002 року №106/к, та додатком І «Список 1, розділ 1 «Гірничі роботи» Робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення за Списком 1, була проведена атестація робочих місць, за наслідками якої, всі робітники зайняті повний робочий день на підземних роботах, зокрема: гірничий підземний та стволовий підземний, включені до Списку 1, та зайнятість на зазначених посадах дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. З копії протоколу, наказу та додатку вбачається, що їх посвідчено печаткою із позначенням «Донецька народна республіка» (а.с. 29,30-31,32,33).
Згідно із протоколом атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від 24 січня 2007 року, наказом до нього від 25 січня 2007 року №62, та додатком І «Список 1, розділ 1 «Гірничі роботи» Робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення за Списком 1, була проведена атестація робочих місць, за наслідками якої, всі робітники зайняті повний робочий день на підземних роботах, зокрема: гірничий підземний та стволовий підземний, включені до Списку 1, та зайнятість на зазначених посадах дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. З копії протоколу, наказу та додатку вбачається, що їх посвідчено печаткою із позначенням «Донецька народна республіка» (а.с. 34,35,36-37).
Згідно із протоколом атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від січня 2012 року, наказом до нього від 16 січня 2012 № 18, та додатком до наказу №18 від 16 січня 2012 року «Список 1, розділ 1 «Керівники та спеціалісти, пов'язані на підземних роботах, для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення за Списком 1, була проведена атестація робочих місць, за наслідками якої, робітники зайняті повний робочий день на підземних роботах, зокрема: гірничий підземний та стволовий підземний, включені до Списку 1, та зайнятість на зазначених посадах дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. З копії протоколу, наказу та додатку вбачається, що їх посвідчено печаткою із позначенням «Донецька народна республіка» (а.с. 38-39,40,41,42).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до п. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За приписами ч. 4 ст. 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
З приводу наведеного суд зазначає, що записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що ОСОБА_1 у період, зокрема:
- з 29.07.1991 року по 30.11.2014 року працював у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посадах гірничого підземного з повним робочим днем у шахті І розряду; стволового підземного з повним робочим днем у шахті (а.с. 12-14).
Таким чином, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, як зазначив відповідач, провести перевірку достовірності документів не має можливості з тих підстав, що первинні документи підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи/навчання, тощо, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України). Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації, які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.
Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд зазначає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмета позову, через неможливість перевірки достовірності періоду та характеру його роботи з тих підстав, що підприємство в якому він працював, наразі перебуває на території яка тимчасово не підконтрольна українській владі.
З урахуванням вищенаведених обставин, суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне, а в деяких випадках і вирішальне значення для реалізації відповідних прав людини.
Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів у сенсі глави 5 КАС України, суд приймає також до уваги наявні в матеріалах справи досліджені судом: копію наказу № 937/к від 08.08.1991 року Шахти ім. М. Горького Донецького виробничого об'єднання з видобутку вугілля Ордена Леніна (а.с. 18-19); копію наказу № 104/к від 12.10.2005 року Шахти ім. М. Горького ДП Мінвуглепром України (а.с. 20), копію наказу № 95/к від 30.11.2014 року «Шахта ім. М. Горького» ДП Міненерговугілля України (а.с. 21-23), копію протоколу атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від 27 березня 1995 року, копію наказу до нього від 27 березня 1995 року №191, та копію додатку І «Список 1, розділ 1 «Гірничі роботи» Робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах (а.с. 24,25-26,27-28), копію протоколу атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від 16 січня 2002 року, копію наказу до нього від 01 лютого 2002 року №106/к, та копію додатку І «Список 1, розділ 1 «Гірничі роботи» Робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах (а.с. 29,30-31,32,33), копію протоколу атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від 24 січня 2007 року, копію наказу до нього від 25 січня 2007 року №62, та копію додатку І «Список 1, розділ 1 «Гірничі роботи» Робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах (а.с. 34,35,36-37), копію протоколу атестації робочих місць за умовами праці підземних робітників шахти імені М. Горького від січня 2012 року, копію наказу до нього від 16 січня 2012 № 18, та копію додатку до наказу №18 від 16 січня 2012 року «Список 1, розділ 1 «Керівники та спеціалісти, пов'язані на підземних роботах (а.с. 38-39,40,41,42).
Приймаючи до уваги зазначені докази, суд також враховує, що у тому становищі, в якому опинився позивач, він був позбавлений можливості отримати офіційні документи щодо періоду та характеру своєї роботи, а тому звертаючись до суду, надав усі можливі докази, які міг надати у цій ситуації.
Крім того, суд наголошує, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 114 Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Відносно атестації робочого місця суд також зазначає, що вказана атестація здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі Методичні рекомендації).
Основна мета атестації, яка випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно із пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків, йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Судом не приймаються доводи відповідача про неможливість зарахувати до пільгового стажу позивача періоду роботи позивача з 01.01.2011 року по 31.05.2014 року у ДП «Шахта ім. М. Горького» на посаді стволового підземного з повним робочим днем у шахті, у зв'язку із відсутністю даних про проведення атестації робочих місць, оскільки спірний період роботи підтверджуються насамперед записами у трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації і, відповідно, її документальне оформлення, покладається на керівника підприємства чи організації.
За наведених обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження пільгового характеру роботи позивача), у зв'язку із чим, зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Разом з цим, суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи.
Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час не врахування під час вирішення питання про призначення позивачеві пільгової пенсії, спірних періодів роботи позивача.
Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов'язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачеві пільгової пенсії, відповідно до його заяви від 05 березня 2019 року про призначення пенсії відповідно до ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», записи в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують період роботи позивача з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді гірничого підземного з повним робочим днем у шахті І розряду, та з 01.01.2011 року по 31.05.2014 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді стволового підземного з повним робочим днем у шахті, у зв'язку із чим, такі дії відповідача суд визнає протиправними.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05 березня 2019 року про призначення пенсії відповідно до ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії записів в його трудовій книжці якими підтверджуються періоди роботи позивача з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді гірничого підземного з повним робочим днем у шахті І розряду, та з 01.01.2011 року по 31.05.2014 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді стволового підземного з повним робочим днем у шахті.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати під час вирішення питання про призначення пільгової пенсії записів у трудовій книжці позивача, якими підтверджуються періоди роботи позивача з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року на посаді гірничого робочого підземного повний робочий день і на посаді стволового підземного повний робочий день з 01.02.2011 року по 31.05.2014 року у шахті М. Горького п/о «Донецкуголь» м. Донецьк, з урахуванням зарахованого до стажу періоду роботи, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, і на свій розсуд розраховувати чи врахувати стаж для розрахунку пенсії, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом був сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн. (а.с. 3).
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 768,40 грн., які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, ЄДРПОУ: 42169496) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування, під час вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , які підтверджують період роботи з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді гірничого підземного з повним робочим днем у шахті І розряду, та з 01.01.2011 року по 31.05.2014 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді стволового підземного з повним робочим днем у шахті.
Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 березня 2019 року про призначення пенсії відповідно до ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення ОСОБА_1 пенсії, записів у трудовій книжці якими підтверджуються періоди роботи: з 29.07.1991 року по 31.12.1998 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді гірничого підземного з повним робочим днем у шахті І розряду, та з 01.01.2011 року по 31.05.2014 року у Шахті ім. М. Горького ВО «Донецкуголь» на посаді стволового підземного з повним робочим днем у шахті.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, ЄДРПОУ: 42169496) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 14 лютого 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров