17 лютого 2020 р. Справа № 160/1618/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
11.02.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори, в якій позивач просить:
- визнати дії відповідача державного нотаріуса незаконними відносно реалізації конституційного права ОСОБА_1 на спадок і реалізації реєстрації права власності на спадкове майно;
- зобов'язати Дніпропетровську районну державну нотаріальну контору Дніпропетровської області, державний нотаріус ОСОБА_5, вчинити нотаріальну дію - видати свідоцтво про право на спадщину, або надати вмотивовану, з посиланням на норми закону, відповідь про рух спадкової справи і, в разі необхідності, додаткової інформації чи дій, роз'яснити їх необхідність та порядок.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160,161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі встановлено, що позовну заяву ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.
З матеріалів позовної заяви слідує, що між позивачем, його матір'ю та сестрою існує спір щодо спадщини, яка лишилася після смерті батька позивача ОСОБА_2 та дідуся позивача ОСОБА_3 , при цьому позивач бажає досягти справедливого поділу спадкового майна, натомість державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5, на думку позивача, вступила у зговір з його родичами та третьою особою - ОСОБА_4 , який намагається отримати спадкове майно (земельні паї) у довгострокову оренду, у зв'язку із чим державний нотаріус перешкоджає реалізації конституційного права ОСОБА_1 на спадок і реалізації реєстрації його права власності на спадкове майно, а саме: не надавала позивачеві довідку про коло спадкоємців та долі у спадковому майні, відмовилася від співпраці з ним, від надання йому інформації як спадкоємцю та від прийняття від нього документів, а натомість викликала поліцію. Вважаючи, що такі дії відповідача спрямовані на перешкоджання реєстрації в установленому законом порядку його прав на спадкове майно, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить із таких міркувань.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом приписів п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом приписів п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Як слідує з позовної заяви, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги витікають із незгоди позивача з діями нотаріуса, які, на думку позивача, спрямовані на перешкоджання реалізації конституційного права ОСОБА_1 на спадок і реалізації реєстрації його права власності на спадкове майно.
Згідно зі ст.1216, ст.1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.
Відповідно до п.п.4.15 п.4 гл.10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Як зазначено в п.п.4.18 п.4 гл.10 розділу ІІ зазначеного Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного суду України від 20 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання прав на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Таким чином, позивач звернувся до суду для захисту свого права на отримання спадщини. Водночас, у поданій позовній заяві відсутні доводи за ч.2 ст.2 КАС України щодо неправомірності оскаржуваних дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень.
Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є намагання сторони реалізувати своє право на спадщину, свідчить, що позивач звернувся до суду з вимогами саме про захист своїх цивільних прав.
На думку суду, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із відносин спадкування, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення такого спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, цивільні права позивача підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб'єктний склад та участь суб'єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю. До того ж, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового права та інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений загрозою порушення приватного права та інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Саме такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі №14-109цс18.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>».
З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим, суд доходить висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства і має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 4, 19, 170, 248, 256 КАС України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
На виконання вимог частини 6 статті 170 КАС України роз'яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до цивільної юрисдикції, тому він може звернутися з даною позовною заявою до місцевого загального суду в порядку цивільно-процесуального законодавства.
Також роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя О.М. Турова