Справа №949/1878/19
14 лютого 2020 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Сидоренко З.С.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить визнати відповідача такими, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що вона є власником садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач, який є її батьком, не проживає в даному будинку вже 4 роки, не сплачує комунальні платежі, не отримує кореспонденцію за даною адресою, в будинку нема його особистих речей, будинком він не цікавиться. Реєстрацію в будинку відповідача носить лише формальний характер. Перешкод в користування жилим приміщенням вона відповідачу не чинила. відповідач добровільно визначив собі інше місце проживання.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, подавши заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засіданні не з'явилися. Згідно поданої ним заяви, просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Судом, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку що позов слід задоволити з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.10.2017 року (а.с.5) ОСОБА_1 є спадкоємцем садибного (індивідуального) житлового будинку під АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.10.2017 року (а.с.6) ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.10.2017 року є власником садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з акту обстеження матеріально-побутових умов №02-22/2047 від 09.12.2019 року, (а.с.12) у будинку АДРЕСА_1 зареєстрований в тому числі і відповідач ОСОБА_2 .
При цьому комісією встановлено, що ОСОБА_2 не проживає у вказаному житловому будинку з 2015 року.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.
Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Виходячи з положень ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім'ї власника житла права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.
У пункті 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч. 1 ст. 405 ЦК). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Тому стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним застосовуються положення статті 405 ЦК України. Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом, і у цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають. Згідно з положеннями ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.
Враховуючи викладене, а також те, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає, що він втратив право користування жилим приміщенням за вказаною адресою на підставі ст. 405 ЦК України.
Позивач не вимагає компенсації за понесені нею судові витрати по справі.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 379, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 9, 150, 156 ЖК Української РСР, ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду Рівненської області.
У відповідності до п.п. 15.5) п.15 ч 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Голова Дубровицького
районного суду: З.С.Сидоренко