Справа № 545/1692/19
Провадження № 2/545/59/20
"07" лютого 2020 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Стрюк Л.І.
з участю секретаря: Артеменко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності, повернення земельної ділянки,
Прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області за №8620-СГ від 22.08.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», останньому передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за №22417784 від 15.09.2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на цю земельну ділянку. Рішення за №8620-СГ від 22.08.2017 року прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст. 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. За цим фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, що внесене в ЄРДР від 18.05.2017 року за №42017171010000088, досудове розслідування до цього часу триває. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги і водоохоронної зони, а також невизначеність їх меж в натурі не означає відсутності цієї смуги та не підтверджує правомірності передання у приватну власність спірної земельної ділянки, розташованої у межах заплави. Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.
Підставою представництва прокурором інтересів держави зазначає відсутність у органів Держгеокадастру повноважень на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також повернення їх з чужого незаконного володіння.
Просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №8620-СГ від 22.08.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»; скасувати запис №22417784 від 15.09.2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; зобов'язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, та стягнути з відповідачів понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 5763 грн.
Співвідповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 надали відзиви на позов аналогічного між собою змісту, у яких просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність. Зазначали, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами прибережної захисної смуги і на неї не поширюються обмеження щодо її використання. Належність земельної ділянки до водоохоронної зони та до заплавних земель повинна підтверджуватись проектом землеустрою, який є єдиним належним доказом та у цьому випадку відсутній. Також вважають, що у прокурора відсутні повноваження для звернення до суду із зазначеним позовом.
Представник третьої особи - Департаменту з питань реєстрації (правонаступник виконавчого комітету Полтавської міської ради у частині щодо здійснення державної реєстрації права власності та інших речових прав) надала до суду письмові пояснення, у яких зазначила про дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.
Представник третьої особи - Ковалівської сільської ради Полтавського району письмових пояснень до суду не надав; у заяві про розгляд справи без його участі зазначив, що просить суд звернути увагу на інформацію, викладену в листі Ковалівської сільської ради за №868 від 21.09.2017 року.
Прокурор у судовому засіданні позов підтримала та надала пояснення, що за змістом аналогічні тим, які викладені у позовній заяві та у запереченні на відзив, просила позов задовольнити.
Представники співвідповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.
Представник третьої особи - Департаменту з питань реєстрації (правонаступник виконавчого комітету Полтавської міської ради), у судовому засіданні при вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Представник третьої особи - Ковалівської сільської ради Полтавського району у судове засідання не з'явився, попередньо надавши заяву про розгляд справи без його участі.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №8620-СГ від 22.08.2017 року «Про затвердження документацію із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0072) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населених пунктів (а.с.95).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Прокурор у позовній заяві зазначив підставою представництва ним в суді інтересів держави відсутність у органу державної влади (Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області) повноважень щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності, повернення земельної ділянки.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 року по справі №587/430/16-ц, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Перевіривши доводи прокурора в частині підстав представництва ним інтересів держави в спірних правовідносинах суд вважає, що прокурором помилково визначено як підставу представництва відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повноважень щодо звернення до суду з такими позовними вимогами. Про цьому прокурор не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що інший державний орган(окрім Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області), до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави у цій сфері, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження.
Так, відповідно п.2 ст.3 Положення про Державну екологічну інспекцію України (далі-Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. № 275, основними завданнями Держекоінспекції є здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони земель, надр.
П.п. б), в) п. 2 ст. 4 Положення визначено, що Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про охорону земель, надр, зокрема щодо виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, зокрема в оренду, земельних ділянок; установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій; про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема щодо дотримання встановленого режиму господарської діяльності у зонах санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, водоохоронних зонах, прибережних захисних смугах, смугах відведення та берегових смугах водних шляхів, очисних та інших водогосподарських споруд і технічних пристроїв;
Згідно з абз. 2 п. 5 ст. 4 Положення, Держекоінспекція звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Таким чином, суд вважає, що позов про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності, повернення земельної ділянкипред'явлений неналежним позивачем, оскільки прокурором не доведений той факт, що органи Державної екологічної інспекції України не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження.
Відповідні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду по справі за № 372/2180/15-ц від 15 травня 2018 року, по справі за №698/119/18; від 26 червня 2019 року по справі за № 587/430/16-ц.
Також суд вважає хибними і твердження прокурора про необов'язковість затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою для віднесення спірної земельної ділянки до водоохоронної зони та земель заплави р. Коломак з таких підстав.
Згідно зі ст. 87 ВК України для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.
Як вбачається з матеріалів справи, пояснень свідків, та визнається сторонами, проект землеустрою водозахисної смуги р. Коломак відсутній.
Не надано суду доказів доведення виконавчим комітетом сільської ради до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях, як це передбачено ч. 4 ст. 87 ВК України .
Отже, суд вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року по справі за №698/119/18; від 26 червня 2019 року по справі за № 587/430/16-ц, по справі за № 372/2180/15-ц від 15 травня 2018 року у частині щодо необов'язковості проекту землеустрою не можуть бути застосовані до спірних правовдносин, оскільки у наведених рішеннях предметом судового розгляду були земельні ділянки, які знаходилися у межах прибережної захисної смуги. На відміну від прибережної захисної смуги, фактичний розмір і межі якої чітко визначені законом(ст. 88 ВК України), розмір і межі водоохоронної зони ні на момент передання земельної ділянки у власність, ні на момент розгляду справи судом, відповідним проектом землеустрою не визначений.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
З огляду на відсутність чітких та передбачуваних критеріїв визначення меж водоохоронної зони та земель заплави, які б визначалися нормативно-правовими актами чи спеціальними документами, прийнятими відповідно до закону, та були публічно доступними, суд вважає, що відсутні підстави стверджувати про законність втручання держави у право власності особи.
Суд вважає хибними твердження прокурора про те, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, оскільки правовий режим, природні ознаки останньої не рівнозначні водоохоронній зоні.
Наданий суду висновок комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 року за №29639/18-41/24238-24272/19-41, проведеною у кримінальному провадженні №42017171010000088, не спростовує висновків суду, оскільки ніяким чином не свідчить про недобросовісність набувачів, не замінює собою проект землеустрою, а лише констатує місце розташування земельної ділянки.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 263, 265 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності, повернення земельної ділянки - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду або через Полтавський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошенняшляхом подачі апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 14.02.2020 року.
Суддя: Л. І. Стрюк