14.02.2020 Справа №607/19836/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі
головуючого судді Сливка Л.М.,
за участі секретаря судового засідання Гнатенко І. В., позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю,-
Упровадженні суду перебуває вказана цивільна справа, котра була призначена до розгляду на 14 лютого 2020 року.
13 та 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 і його представник - Антоник Н.Ф., спільно подали дві заяви про відвід судді Сливка Л.М. Кожна із цих заяв обґрунтована тим, що при розгляді цивільної справи суддя порушує норми процесуального права, що викликає сумніви у її об'єктивності на неупередженості.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_2 заяви підтримали та просили їх задовольнити , кожну окремо.
Згідно з абзацом 2 ч. 3 ст. 40 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Відповідно до частини 3 ст. 39 ЦПК України, відвід повинен бути вмотивованим.
Вивчивши доводи заяв, суд вважає необґрунтованим заявлені відводи, позаяк відсутні обставини, передбачені статтями 36, 37 ЦПК України.
З огляду на вказані норми права посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на недовіру суду та незгода з його процесуальними рішеннями не є підставою для відводу.
Обставин, котрі б викликали сумніви у неупередженості або об'єктивності судді Сливка Л.М. при розгляді зазначеної вище цивільної справи не встановлено.
Доводи заявника, щодо неправомірних дій судді Сливка Л.М. не відповідають реальним обставинам справи та на їх підтвердження не надано жодного допустимого, достовірного та достатнього доказу.
Таким чином підстави для відводу судді - відсутні, а тому заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до задоволення не підлягають.
Водночас, відповідно до пункту 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає самовідводу, якщо, наявні обставини, котрі хоча і не передбачені пунктами 1-4 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, однак викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (ii) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
Проте, між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а також може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).
У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»). У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).
ЄСПЛ зазначає у рішеннях у справах «Делкурт проти Бельгії», «Пєрсак проти Бельгії» і «Де Куббер проти Бельгії», що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.
Окрім цього, у статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженому 11 черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року передбачено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством в разі наявності упередженості щодо одного з учасників судового процесу, а також у випадку, якщо судді з власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічна норма передбачена і джерелами міжнародного права.
Так, у пункті 2.5 «Бангалорських принципів поведінки суддів» від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
У даному випадку, враховуючи конкретні обставини справи та суб'єктивне відношення позивача та його представників до суду, задля унеможливлення виникнення сумнівів у неупередженості та об'єктивності головуючого судді Сливка Л.М., суддя вважає за необхідне заявити самовідвід.
Керуючись статтями 36 - 40 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 13 лютого 2020 року та від 14 лютого 2020 року про відвід головуючого судді Сливка Л.М. - відмовити.
Прийняти самовідвід головуючого судді Сливка Л.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю.
Справу передати в канцелярію суду для повторного визначення головуючого судді автоматизованою системою документообігу суду.
Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяЛ. М. Сливка