Справа № № 585/4195/19
Номер провадження 1-в/585/21/20
11 лютого 2020 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3
засудженого - ОСОБА_4
адвоката - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни клопотання засудженого ОСОБА_4 , 1987 року народження про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк,-
1. 05 листопада 2019 року до суду звернувся засуджений ОСОБА_4 з клопотанням про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
2. Своє клопотання ОСОБА_4 мотивує тим, що він є засудженим до довічного позбавлення волі і на день звернення до суду з даним клопотанням відбув 10 років та 9 місяців довічного позбавлення волі в умовах тримання максимального рівня безпеки. Подальше своє тримання під вартою вважає таким, що порушує ст.3 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. В клопотання посилався на рішення ЄС з прав людини «Петухов проти України№ 2», яким суд встановив, що існуючий в Україні режим для довічно ув'язнених не відповідає меті їх реабілітації. Вказав на те, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини в Україні» суди мають застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права. На його думку призначене йому вироком Апеляційного суду Харківської області від 14.08.2009 року у вигляді довічного позбавлення волі не узгоджується із ст.28 Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права з огляду ряду Європейських рішень констатуючих порушення ст.3 Конвенції, в даному випадку, зокрема Європейського рішення від 12.03.2019 року «Петухов проти України», а відтак не відповідає ст.ст.1, ч.1,3 ч.1,5, ст. 50 ч.2-3 КК України. Крім того, ОСОБА_4 зазначає, що він є засудженим до довічного позбавлення волі, а зважаючи на чинне законодавство в Україні він не має будь-якої альтернативи та пом'якшуючих підстав на можливість колись звільнитись від призначеного покарання, а отже, на його думку підданий катуванню з огляду того, що такий вид покарання визнаний нелюдським та таким, що принижує гідність під час його відбування. Також ОСОБА_4 посилався на те, що відповідно до ст..50 ч.3 КК України «покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність». А ст.50 ч.1 КК України зазначає, що покарання… полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та в жодному разі не позбавляє права і свободи засудженого. Покарання це тимчасовий примусовий захід, який з огляду ст.73 КК України обчислюється в: роках, місяцях та годинах.
3. У судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 своє клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених ним у клопотанні, доповненню до клопотання та у виступі в дебатах, викладених письмово. Додатково суду пояснив, що порядку утримання він не порушував та не вчиняв нові злочини. Займається самоосвітою. Має розуміння того, що відбувається навколо. Прагне розпочати нормальне життя. Створити сім'ю та мати дітей. Зазначив, що з питання помилування його до Президента України він не звертався, оскільки це не ефективно.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 підтримав клопотання засудженого та просив його задовольнити.
В судовому засіданні прокурор в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 просив відмовити. Зазначив, що на його думку заявлене клопотання безпідставне та необгрунтоване. Засуджений не став на шлях виправлення, не працевлаштований, має на виконанні виконавчі листи, які не виконані. Крім того, зазначив, що в Україні відсутній Закон з приводу заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
4. Суд вислухавши пояснення засудженого, його адвоката та прокурора ознайомившись з матеріалами справи та матеріалами особової справи засудженого прийшов до наступних висновків.
5. Судом встановлено, що вироком Апеляційного суду Харківської області від 14.08.2009 року ОСОБА_4 засуджений за ст.ст.115 ч.2 п.1,6,12,187 ч.4, 70ч.1 КК України і йому призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахується з 08 лютого 2009 року. Вирок суду набрав законної сили 01 червня 2010 року.( а.с.91-95)
Ухвалою колегії суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства апеляційного суду Сумської області від 12.02.2018 року відповідно до ч.5 ст.72 КК України ( в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року ) засудженому ОСОБА_4 зараховано час попереднього ув'язнення з 08 лютого 2009 року по 01 липня 2010 року в строк позбавлення волі з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, включно.( а.с.96-98)
6. Згідно ч.2 ст.4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
За злочини, передбачені п.п. 1,6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, передбачено максимальне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Статтею ст. 64 ч. 1 КК України визначено, що довічне позбавлення волі призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не знайде можливим застосувати покарання у виді позбавлення волі на певний строк. При цьому, довічний характер даного покарання не є абсолютним, оскільки у передбачених законом випадках можлива його заміна іншим видом покарання.
Відповідно до ч.1 ст.82 КК України особам, які відбувають покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, не відбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати не відбутого строку покарання, призначеного вироком.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч.1 ст. 82 КК України може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Статтею 51 КК України передбачені види покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, зокрема, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
При розгляді клопотання засудженого суд виходить з вимог ч.1 ст.82 КК України, якою передбачена лише можливість заміни більш м'яким покаранням, покарання у виді позбавлення волі призначеного на певний строк. Така заміна до призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі не передбачена. А відповідно до вимог ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (КПК України). Відповідно до ч.1 ст.9КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Тобто, враховуючи сферу дії принципу диспозитивності, процесуальний закон чітко зазначає у який спосіб суд, слідчий суддя вирішують питання. Таким чином, суд має вирішувати питання, які віднесені до його повноважень процесуальним законом і саме в спосіб, передбачений процесуальними нормами. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 152 КВК України, підставою звільнення від відбування покарання є відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.
Законодавство України про кримінальну відповідальність передбачає механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування.
Положенням ч. 1 ст. 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Згідно ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Детальний механізм помилування визначений Положенням «Про порядок здійснення помилування», затвердженим Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015.
7. Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України, на даний час поки що передбачено лише можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, і такою можливістю ОСОБА_4 вправі скористатися. Суд погоджується з доводами засудженого ОСОБА_4 , що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі без альтернативи його перегляду не відповідає принципам Конвенції про права людини, оскільки про це зазначив Європейський Суд у своєму рішенні «Петухов проти України». Однак, на даний час ні Кримінальний кодекс України ні Кримінально процесуальний кодекс України не передбачає такої процедури і не надає право суду замінити довічне позбавлення волі призначене засудженому на інший вид покарання, з підстав , що таке покарання не відповідає ст.28 Конституції України та/або у випадку, коли процедура помилування є неефективною.
Стосовно посилання засудженого ОСОБА_4 на порушення ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке розтлумачене в рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України» та в частині необхідності з боку держави передбачення можливості та механізму умовно - дострокового звільнення засудженого до довічного позбавлення волі, то з цього приводу суд зазначає, що Європейський суд з прав людини акцентував увагу на необхідності розроблення процедури періодичного перегляду доцільності відбування засудженими особами призначених покарань у виді довічного позбавлення волі, на предмет, чи не відпали чинники суспільної небезпечності вказаних осіб і, за наявності певних умов, з'ясування можливості звільнення такої особи від подальшого відбування такого покарання. Європейський Суд поклав обов'язок на державу відповідача провести реформу системи перегляду вироків відносно осіб засуджених до довічного позбавлення волі, поклавши це на відповідні органи. А тому до часу поки законодавець не покладе вирішення питання перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі на судову гілку влади, вирішення цього питання лежить за межами повноважень суду.
З огляду на те, що суд не має законодавчого права вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на інший вид покарання, в тому числі на визначення покарання на певний строк, то питання чи змінилась особа засудженого ОСОБА_4 за час відбуття ним покарання, чи став він на шлях виправлення і чи потребує він подальшого утримання в умовах ізоляції від суспільства, судом не оцінюється, оскільки це не матиме жодного результату для вирішення заявленого ним клопотання.
Що стосується вимог клопотання про визнання порушення прав людини та громадянина, передбачених ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), ст.28 Конституції України за піддання засудженого жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність покаранню, через призначення йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі, то дані вимоги також задоволенню не підлягають, оскільки суд не вправі вирішувати ці питання в порядку ст.ст.537,539 КПК України. Крім того, у випадку коли Європейський Суд визнає певні порушення державою, то визнання таких порушень національними судами в подібних справах не вимагається та і не передбачено жодним Законом.
Крім того, суд зазначає, що встановлені Європейським судом з прав людини порушення перш за все стосуються обов'язку держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, а не обов'язку національного суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням.
За таких обставин, виходячи з вище викладеного, в задоволенні клопотання ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 7,9, 376, 537, 539КПК України, Суд,-
1. В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 , 1987 року народження про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк відмовити в повному обсязі.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 7 днів з дня оголошення ухвали суду, засудженим - з дня отримання копії ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала набирає законної сили в день розгляду справи апеляційним судом, якщо таку не було скасовано.
Повний текст ухвали оголошено 14 лютого 2020 року .
МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_1