Справа №: 398/2740/19
провадження №: 2/398/168/20
Іменем України
(заочне)
"12" лютого 2020 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Величко Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з участю органів опіки і піклування Виконавчого комітету Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області та Олександрійської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право на користування житловим приміщення - будинком АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.12.2016 року їй належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У вказаному будинку крім позивача зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які не є співвласниками будинку та не э членами сім'ї позивача. В червні 2017 року відповідач виявила бажання придбати у неї даний житловий будинок, тому 16.06.2017 року вона зареєструвала відповідачів у вказаному будинку. Але в квітні 2018 року відповідач разом з дітьми виїхала з будинку. Речей відповідачів у будинку немає. Відповідач повідомила, що купувати будинок не буде. На прохання позивача, відповідач знятися з реєстрації не відмовляється, але цього не робить. В зв'язку з реєстрацією відповідачів вона не має можливості оформити житлову субсидію.
Позивач у судове засідання не з'явилася. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, позивач подала заяву у якій просить розгляд справи проводити у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином за адресою зареєстрованого місця проживання, неоноразово надіслані відповідачам повістки повертають без вручення із зазначенням причин “адресат відсутній”, враховуючи приписи ст. 128-131 ЦПК України відповідачі вважаються належним чином повідомлені про час та місце судового засідання. Відзиву та будь-яких інших заяв чи клопотань від відповдіача не надійшло.
Представник органу опіки і піклування Новопразької селищної ради та Олександрійської районної державної адміністрації у судове засідання не з'явився. Олександрійська РДА просила розгляд справи провести за відсутності свого представника. Новопразька селищна рада належним чином повідомлена про розгляд справи.
Враховуючи згоду позивача, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.12.2016 року посвідченого державним нотаріусом Олександрійської районної державної нотаріальної контори Ліб В.В., ОСОБА_1 належить житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Зареєстровано в реєстрі за №1674.
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 належить житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1.
Згідно довідки виданої виконкомом Новопразької селищної ради від 23.07.2019 року №2476 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительці АДРЕСА_1 , про те, що складом сім'ї є зареєстровані колишні квартиранти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно акту обстеження складеного за участю сусідів, затвердженого Виконавчим комітетом Новопразької селищної ради 23.07.2019 року №2178, про те що 23.07.2019 року було обстежено місце проживання ОСОБА_2 та її дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . При обстеженні виявлено, що будинок належить ОСОБА_1 . Колишні квартиранти ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_4 , ОСОБА_3 зареєстровані в будинку з 16.06.2017 року, але фактично з квітня 2018 року за місцем реєстрації не проживають. Їх особистих речей в будинку не виявлено.
Реєстрація ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , також підтверджується довідкою наданою на запит суду Новопразькою селищною радою від 28.08.2019 №955. В довідці зазначено, що тривалий час за місцем реєстрації не проживає.
Реєстрація ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , також підтверджується довідкою наданою на запит суду Новопразькою селищною радою від 28.08.2019 №956. В довідці зазначено, що тривалий час за місцем реєстрації не проживає.
Реєстрація ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , також підтверджується довідкою наданою на запит суду Новопразькою селищною радою від 28.08.2019 №957. В довідці зазначено, що тривалий час за місцем реєстрації не проживає.
Також позивач надала суду копію домової книги, яка підтверджує реєстрації місця проживання відповідачів.
Орган опіки і піклування Олександрійська районна державна адміністрація у висновку від зазначив, що вважає недоцільним визнання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за місцем їх реєстрації у зв'язку з порушенням у разі втрати права дітей на користування житловим приміщенням їх житлових прав і інтересів. У висновку також зазначено, що відповідно до наявної у службі у справах дітей інформації реєстрація місця проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 була проведена за згодою власника житлового будинку, ОСОБА_2 не має власного житла та не може забезпечити реєстрацію місця проживання своїх малолітніх дітей за іншим місцем.
Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Новопразької селищної ради надав суду висновок, у якому заперечував проти визнання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування зазначеним вище житлом. У висновку також зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виховує двох малолітніх дітей, була взята на облік сімей, які опинилися у скрутних життєвих обставинах, 22.01.2016 у зв'язку з неналежними санітарно-гігієнічними умовами проживання. 17.07.2019 ОСОБА_2 була знята з обліку у зв'язку з переїздом в інший населений пункт. Офіційно ОСОБА_2 та її діти зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , а фактично вони проживають за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, на засідання виконавчого комітету Новопразької селищної ради не з'явилася. У висновку зазначено, що ОСОБА_2 не має власного житла, у телефонній розмові повідомила про відсутність іншої можливості реєстрації свого місця проживання та місця проживання дітей.
Суд застосовує такі норми права
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Таке тлумачення зазначених норм права відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16. Такої ж позиції дотримується Верховний суд, наприклад у постанові Верховного суду 20 березня 2019 року у справі № 161/2498/18. Аналогічно застосовано зазначені норми права у схожих правовідносинах у постановах Верховного суду України від 6 лютого 2018 року у справі № 229/3757/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі №243/7004/17-ц.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Отже, судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не є на даний час та не були на момент їх вселення та реєстрації членами сім'ї позивача ОСОБА_1 , яка є власником будинку. Будь-яких родинних відносин між позивачем і відповідачем немає і позивач надав згоду на реєстрацію відповідачів у цьому будинку, оскільки мала намір пізніше продати цей будинок відповідачу ОСОБА_2 . Відповідачі добровільно виїхали з будинку та не проживають у ньому з квітня 2018 року, власних речей у ньому не зберігають, ОСОБА_2 не бере участі в утриманні житла. Відповідачі не з'явились до суду і не подали відзиву або інших заперечень проти позову, не повідомили суду про наявність будь-яких обставин, що підтверджували б їх право на збереження права проживання у зазначеному будинку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що реєстрація відповідачів у житловому приміщенні за вищевказаною адресою фактично перешкоджає позивачу в реалізації її прав власника жилого приміщення, яке підлягає відновленню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.
Суд відхиляє висновки органу опіки піклування, оскільки ці висновки не містять жодої інформації про те з яких причин відповідачі виїхали з будинку та не вказують на наявність будь-яких обставин, що підтверджували б їх право на збереження права проживання у зазначеному будинку. Посилання органу опіки і піклування на норми статей 29, 32 ЦК україни, ст.177 СК України, статей 5, 17, 18 ЗУ “Про охорону дитинства, ст. 1-3 ЗУ “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, ст.12 ЗУ “Про основи соціального захисту бездомних людей та безпритульних дітей” є неправильними. Приписи зазначених статей за встановлених у цій справі обставин, що викладені вище, не можуть тлумачитися як такі, що надають право відповідачам користуватися будинком, з власником якого вони не перебувають у сімейних відносинах та не мають інших підстав для збереження за ними права користування цим будинком. Ці норми закону також не обмежують право власника житла за встановлених у справі обставин захищати своє право власності.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 264, 265, 280- 282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком по АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком по АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком по АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду складено у нарадчій кімнаті 12 лютого 2020 року.
Суддя В.В. Орловський