11 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/3151/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Чабаненко С.В.,
секретарі судового засіданні Сколишеві О.О.,
за участі представника позивача Серебрянникова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року в адміністративній справі №280/3151/19 (головуючий суддя першої інстанції Максименко Л.Я., повний текст судового рішення складено 28.10.2019 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач 27.06.2019 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.04.2019 року за №0040915006 про застосування до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» штрафу в розмірі 39634,84 грн..
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що головною причиною несвоєчасної реєстрації податкових накладних була некоректна робота програмного забезпечення підприємства. Вказує, що норми податкового законодавства свідчать про помилковість доводів та висновків акту перевірки від 12.03.2019 року № 0530/08-01-50-06/42093239, оскільки вони зроблені без реального дослідження всіх обставин, пов'язаних із складанням та реєстрацією податкових накладних, без врахування суті проведених операцій та підстав для накладення штрафу, встановлених Податковим кодексом України. Тобто, вважає, що у зв'язку з відсутністю вини позивача, як складової податкового правопорушення, передбаченого статтею 120-1 ПК України, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним. Крім того, посилається на те, що накладні у спірний період не підлягали наданню отримувачу (покупцю), а тому жоден з контрагентів позивача не зазнав і не міг зазнати шкоди через невключення сум ПДВ до податкового кредиту.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що норма п.120-1.1 ст.120-1 ПК України містить перелічення видів податкових накладних, штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію яких не застосовуються. Позивач вважає, що відповідач помилково не виділяє податкову накладну, що не надається отримувачу (покупцю), як окремий вид податкових накладних, штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію яких не застосовуються.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 42093239) зареєстроване 26.04.2018 року (а.с.20-24).
Відповідач - Головне управління ДФС у Запорізькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
Головним управлінням ДФС у Запорізькій області проведено камеральну перевірку позивача щодо своєчасності реєстрації податкових накладних в ЄРПН за датою виписки у січні 2019 року, за результатами якої контролюючим органом 12.03.2018 року складено акт №0530/08-01-50-06/42093239.
Згідно висновків вказаного акту перевірки позивачем порушено вимоги п.201.10 ст.201 ПК України, а саме: перевищення граничного терміну реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області 03.04.2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0040915006, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 10% в сумі 396346,84 грн. за затримку реєстрації податкових накладних.
Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже є правомірним і не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Так, пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
Системний аналіз ст.201, п.120-1.1 ст.120-1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої п.120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, необхідна наявність двох обов'язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою).
Згідно з положеннями Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року № 1307 до графи 8 податкових накладних вноситься - код ставки податку на додану вартість, за якою здійснюється оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, що постачаються.
Зокрема, у графі 8 зазначається код ставки: 20 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою; 7 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за ставкою 7 відсотків; 901 - у разі здійснення операцій з вивезення товарів за межі митної території України, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою; 902 - у разі здійснення операцій з постачання на митній території України товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою; 903 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування.
Судом апеляційної інстанції витребувано у позивача податкові накладні, що зазначені в акті перевірки та за затримку реєстрації яких в ЄРПН до позивача застосовано штраф.
З матеріалів справи вбачається, що всі податкові накладні, які зареєстровані позивачем з порушенням граничного строку, встановленого п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є зведеними накладними та містять код ставки податку на додану вартість « 20», що свідчить про те, що податкові накладні складені на постачання товарів/послуг для операцій, які оподатковуються податком на додану вартість ( а.с.1-177 т.2, а.с.1-165 т.3).
Колегія суддів зазначає, що з вказаних податкових накладних вбачається, що позивач не звільнений від оподаткування та обсяги постачання товарів не оподатковуються за нульовою ставкою (сума за ставкою 0% відсутня).
Вказані обставини апелянтом не заперечуються та не спростовуються.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, з чим погоджується колегія суддів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 816/1488/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 808/3250/17.
Апелянтом не наведено аргументів на спростування вказаної правової позиції Верховного Суду.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, з чим погоджується колегія суддів.
Посилання позивача на те, що головною причиною несвоєчасної реєстрації податкових накладних була некоректна робота програмного забезпечення підприємства колегією суддів до уваги не приймається, оскільки позивачем не надано судам першої та апеляційної інстанції будь яких доказів на підтвердження такого обґрунтування, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Апеляційний суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність податкового повідомлення-рішення за №0040915006 від 03.04.2019 року про застосування до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» штрафу в розмірі 39634,84 грн..
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року в адміністративній справі №280/3151/19 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року в адміністративній справі №280/3151/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 лютого 2020 року.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Чабаненко