06 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/2709/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,
секретарі судового засіданні Сколишеві О.О.,
за участі представника позивача Денисенко Т.М.,
представника відповідача Прокоф'єва С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року в адміністративній справі №280/2709/19 (головуючий суддя першої інстанції Бойченко Ю.П., рішення в повному обсязі складено та підписано 28.11.2019 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, -
Позивач 05.06.2019 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької митниці ДФС, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості від 23.04.2019 року №UA112000/2019/000023/2;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови відповідача в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 23.04.2019 року № UA112080/2019/00384.
В обгрунтування позовних вимог зазначено про протиправність оскаржуваного рішення про коригування митної вартості з огляду на надання позивачем документів на підтвердження задекларованої митної вартості імпортованих товарів при поданні митної декларації, в той час як вимоги про витребування додаткових документів є протиправними та необґрунтованими. Вказує, що жодного зауваження щодо проведеного ТОВ «ТК «Спецзапчасть» розрахунку митної вартості оскаржуване рішення не містить. Також, митним органом у рішенні не зазначено, які саме документи не були надані декларантом, які саме числові складові мали бути підтверджені такими документами, а також яких відомостей, що підтверджують числову складову заявленої декларантом митної вартості, не вистачає у наданих товариством документах. Відтак, рішення митного органу не містить підстав неможливості застосування у цьому випадку основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Запорізької митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 23.04.2019 року №UA112000/2019/000023/2.
Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення 23.04.2019 року №UA112080/2019/002384 Запорізької митниці ДФС.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при перевірці наданих до митного оформлення документів, у митного органу виникли сумніви, що заявлена митна вартість товарів ґрунтується на «дійсній вартості» товарів, а також щодо наявності в документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. З цією метою від позивача були витребувані додаткові документи. Проаналізувавши додатково надані документи, орган доходів і зборів прийшов до висновку, що надано не всі документи, які підтверджують заявлену митну вартість. Враховуючи той факт, що декларантом підприємства надано неповні відомості щодо митної вартості товару, органом доходів і зборів здійснено коригування заявленої митної вартості товару з урахуванням інформації, наявної в органі доходів і зборів та прийнято рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням другорядного методу (резервного) у відповідності до вимог МК України. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, без урахування всіх обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.11.2009 року за №10801020000000898, основним видом господарської діяльності є оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (код КВЕД 46.69) (а.с.17-26).
Відповідач - Запорізька митниця ДФС є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Митним кодексом України повноваження.
Між позивачем та GB RICAMBI S.P.A. (Італія) 18.03.2019 року укладено контракт №19GBR031801, відповідно до умов якого позивач придбав товар - запасні частини до інженерних машин згідно специфікацій, які є невід'ємними частинами контракту (а.с.35 на звороті - 38).
Згідно Специфікації №1 від 18.03.2019 року до вказаного Контракту продавець зобов'язався передати, а покупець - прийняти партію товару загальною вартістю 1442,89 Євро (а.с.39).
Розрахунки по контракту здійснено у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученнями №330997016 від 20.03.2019 року на суму 1442,89 Євро та №332192481 від 08.04.2019 року на суму 117,44 Євро. (а.с.34 на звороті).
Для митного оформлення товарів за даним контрактом позивачем 22.04.2019 року сформовано та направлено засобами електронного зв'язку до митниці митну декларацію №UA112080/2019/012439, у якій визначено митну вартість імпортованих товарів на рівні 1560,33 Євро (а.с.27-29 т.1).
Митна декларація подана для митного оформлення таких товарів:
1. Каток двобортний. Номер частини - СТ2880935А. Кіл-ть-4 шт. Запасна частина для бульдозера ОСОБА_1 , підданий механічній обробці, установлюється на візку гусениць, призначений для передачі маси трактора через гусениці на ґрунт та перекочування остова трактора по гусеничному ланцюгу. Країна виробництва CN.
2. Втулка. Номер частини-СТ8G8311A. Кількість 2 шт.
3. Втулка. Номер частини-СТ9U8482A. Кількість 4 шт.
4. Кромка ріжуча. Номер частини-СТ9W1878A. Кількість 6 шт.
5. Палець. Номер частини- СТ9U8481A. Кількість 2 шт.
Декларантом заявлено митну вартість товару №1 за основним методом на рівні 4,70 EUR/кг.
Разом з митною декларацією позивачем до митного оформлення подано такі документи: рахунки-проформи від 18.03.2019 року №56; інвойс від 29.03.2019 року №4465; автомобільна транспортна накладна (CMR) №12042019 від 12.04.2019 року; номерний товаросупровідний документ, який є договором на перевезення кожного окремого міжнародного експрес-відправлення від 09.04.2019 року №GD 316863024 WW; витяги SWIFT від 21.03.2019 року №330997016, від 08.04.2019 року №332192481; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг експрес-перевезення від 16.04.2019 року №316863024; контракт №19GBR031801 від 18.03.2019 року ; специфікація № 1 від 10.12.2018 року та угода №1 від 25.03.2018 року до нього; угода про надання транспортних послуг №2017/OZH/60 від 14.02.2018 року та рахунок-проформа №316863024 від 16.04.2019 року до неї; лист ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» №21-0/338 від 15.04.2019 року; лист ТНТ «Україна» від 19.04.2019 року №190401 (а.с.30-46).
На запрошення митного органу 22.04.2019 року у присутності представника підприємства здійснено огляд імпортованого товару.
Під час проведення контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів митний орган дійшов висновку, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності, а саме:
1) Згідно пунктів 2, 3 Постанови Правління НБ України від 28.07.2008 року №216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» до митного оформлення не подано банківські документи - платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах. Відповідно до умов контракту декларантом надано лише копії витягів (SWIFT) операції з переказу коштів (2 примірника).
2) В інвойсі від 29.03.2019 року №4465 відсутнє посилання на контракт від 18.03.2019 року №19GBR031801 та на специфікацію до нього, якою визначено обсяги, найменування, вартість товарів.
3) В інвойсі від 29.03.2019 року №4465 умови поставки зазначено EXW, але відсутня інформація щодо зазначення безпосереднього географічного пункту відправки згідно умов поставки. (а.с.49).
Митним органом 23.04.2019 року направлено декларанту електронне повідомлення, у якому вказано про вищезазначені розбіжності та сумніви митного органу, а також зобов'язано декларанта надати наступні додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, прейскуранти (прас-листи) виробника товару; 3) копію митної декларації країни відправлення; 4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
На усунення виявлених розбіжностей позивач подав до митного органу листом від 23.04.2019 року №2304/7 відповідні пояснення та додаткові документи, а саме: платіжні доручення №92 від 20.03.2019 року на суму 1442,89 Євро та №98 від 08.04.2019 року на суму 117,44 Євро; виписки АТ «ПроКредитБанк» від 21.03.2019 року та 08.04.2019 року; заяви про купівлю іноземної валюти або банківських металів №92 від 20.03.2019 року на суму 1442,89 Євро та №98 від 08.04.2019 року на суму 117,44 Євро; оборотно-сальдові відомості по рахунку 3712 від 21.03.2019 року та 08.04.2019 року; виписку з бухгалтерської документації №2304/6 від 23.04.2019 року(а.с.50-55).
Митним органом 23.04.2019 року прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA112000/2019/000023/2 (а.с.58 - 61).
В обґрунтування рішення зазначено, що відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 54 МК України встановлено, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, а саме - неподання декларантом відомостей відповідно до умов, зазначених у частинах другій-третій статті 53 МК України та відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Звідси, у митниці є сумніви, що заявлена митна вартість товарів ґрунтується на «дійсній вартості». Так, у органу доходів і зборів наявна інформація щодо митної вартості подібних товарів для товару №1 на рівні 7,9 дол./кг. Метод визначення митної вартості за ціною договору не застосовується через те, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товару; метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів не може бути застосовано у зв'язку із відсутністю інформації щодо вартості ідентичних та подібних (аналогічних) товарів; метод визначення митної вартості на основі віднімання (додавання) не застосовується у зв'язку із відсутністю інформації щодо складових митної вартості. Таким чином, митна вартість імпортованого товару визначається із застосуванням резервного методу згідно наявної у органу доходів і зборів інформації. Враховуючи вимоги частини 2 статті 64 МК України, використана наявна в митниці інформація щодо раніше визнаних/визначених митних вартостей з розрахунку товар №1.
У митному оформленні митної декларації № UA112080/2019/00384 від 22.04.2019 відмовлено, складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00384 від 23.04.2019 роу (а.с.62).
Товари випущено у вільний обіг за митною декларацією від 24.04.2019 року №UA112080/2019/012685 зі сплатою митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та наданням гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України (а.с.71-72).
Не погодившись з рішенням про коригування митної вартості та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач оскаржив їх до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого на підставі поданих ним документів. Отримавши від декларанта документи, які, на думку суду, підтверджують правильність задекларованої митної вартості товару за основним методом, відповідач з порушенням норм права здійснив коригування заявленої митної вартості із застосуванням другорядних методів.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Згідно із ч.1 ст.246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч.1 ст.248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно із ч.1 ст.257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із ч.1 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 ст.52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно із ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 МК України).
Відповідно до ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч. 5 ст. 53 МК України).
За правилами ч.6 ст.53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За положеннями ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
При цьому, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в органу доходів і зборів інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (ч.2 статті 55 МК України).
Відповідно до ч.1 ст.256 МК України відмова у митному оформленні це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.12 ст.264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.
Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції органу доходів і зборів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених законом випадках. Даний висновок узгоджується з основним принципом оцінки товарів для митних цілей, закріпленим у ст. VII Генеральної асамблеї з тарифів і торгівлі «Оцінка товарів для митних цілей», згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей має базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару.
При цьому орган доходів і зборів перевіряє правильність визначення саме числового значення і саме складових митної вартості товару, заявленого декларантом до митного оформлення, достовірність та точність заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, та відсутність обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у вищезазначених нормах.
Сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
З огляду на наведені норми, основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору, а обов'язок доведення митної вартості товару покладається саме на декларанта.
При цьому орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Орган доходів і зборів зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 року по справі 804/475/16.
Колегія суддів зауважує, що Законом України №227-V від 05.10.2006 року «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур у зміненій редакції згідно з Додатком I до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» Верховна Рада України постановила: Приєднатися до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, вчиненого 26 червня 1999 року в м. Брюсселі, в тому числі Додатку I та Додатку II до нього, прийнявши Спеціальні додатки (додаток III до Протоколу).
Відповідно до Стандартного правила 8 Розділу 1 Спеціального додатку А «Додатку III до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Спеціальні додатки)» у випадках, коли митна служба вимагає документи в зв'язку з представленням їй товарів, інформація, що міститься у цих документах, обмежується лише даними, необхідними для ідентифікації товарів та транспортного засобу.
Рекомендації Європейської економічної комісії ООН №18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» 26-29 березня 2001 року вимагають, щоб документарні вимоги були зведені до мінімуму.
Відповідно до Стандартного правила 3.16. Розділу 3 Загального додатку Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція) від 18.05.1973: «На підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства».
Отже, орган доходів і зборів може додатково вимагати лише ті документи, які можуть усунути обґрунтовані сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару.
Підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів стало встановлення в ході перевірки таких розбіжностей:
1) згідно пунктів 2, 3 Постанови Правління Національного банку України від 28.07.2008 року № 216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» до митного оформлення не подано банківські документи - платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах. Відповідно до умов контракту декларантом надано лише копії витягів (SWIFT) операції з переказу коштів (2 примірника).
2) в інвойсі від 29.03.2019 року №4465 відсутнє посилання на контракт від 18.03.2019 року №19GBR031801 та на специфікацію до нього, якою визначено обсяги, найменування, вартість товарів.
3) в інвойсі від 29.03.2019 року №4465 умови поставки зазначено EXW, але відсутня інформація щодо зазначення безпосереднього географічного пункту відправки згідно умов поставки.
Щодо посилання митниці на ненадання декларантом до митного оформлення платіжних доручень про переказ коштів в іноземній валюті, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач обслуговується в АТ «Прокредит Банк» за допомогою системи електронного банкінгу «Інтернет-банкінг», який дозволяє приймати на виконання електронні документи, передані клієнтом в електронному вигляді (а.с.33).
Оплату за контрактом №19GBR031801 від 18.03.2018 року позивачем здійснено із застосуванням засобів міжнародної електронної платіжної системи SWIFT, надані копії повідомлень про переказ надають можливість ідентифікувати операцію за сторонами (ТОВ «ТК «Спецзапчасть» та GB RICAMBI S.P.A.), підставою (ADVANCE PAYM.FOR SPARE PARTS AS PER THE CON. 19GBR031801 FROM 18.03.2018), датою та сумою тощо (а.с.34).
Відповідно до п.1.35 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Згідно із ч.1 ст.16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до п.17.2 ст.17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» документ на переказ може бути паперовим або електронним.
Пунктом 1.3 Постанови Правління Національного банку України від 28.07.2008 року №216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», на яку посилається апелянт, визначено, що вимоги цього Положення не поширюються на: операції з переказу коштів в іноземній валюті, які здійснюються за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем без відкриття рахунку клієнту та які здійснюються за дорученням інших банків; операції з використанням електронних платіжних засобів.
Враховуючи, що оплату за контрактом №19GBR031801 від 18.03.2018 року здійснено позивачем з використанням електронного платіжного засобу, посилання органу доходів і зборів на порушення позивачем вимог вищевказаного нормативно-правового акта є безпідставним.
При цьому, у відповідності до п.1.2 Положення №216, повідомленням є - повідомлення про переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, яке надсилається/приймається банкам-кореспондентам/від банків-кореспондентів або банкам/від банків, що беруть участь у переказі коштів в іноземній валюті або банківських металів.
Уповноважений банк зобов'язаний надати платникові інформацію про витрати під час здійснення переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів, можливі строки здійснення переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів, SWIFT-код (BIC kod) банку, а також номер міжнародного банківського рахунку (IBAN), якщо він його має (п.2.6 Положення №216).
Згідно із п.3.11 Положення №216 уповноважений банк після здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів надає платникові інформацію в письмовій або електронній формі про первісну суму переказу в іноземній валюті або масу банківських металів у тройських унціях, суму всіх витрат, яку сплатив платник за проведення цієї операції, тощо.
Наведене свідчить про те, що надані до митного оформлення SWIFT-повідомлення є повноцінними банківськими документами, що підтверджують факт оплати за товар, що відповідає умовам оплати, визначеним у контракті №19GBR031801 від 18.03.2018 року.
Крім того, позивачем разом з додатково поданими документами надано органу доходів і зборів платіжні доручення в іноземній валюті від 20.03.2019 року № 92, від 08.04.2019 року № 98, виписки з бухгалтерської документації, заяви про купівлю іноземної валюти або банківських металів.
Вказані обставини апелянтом не заперечуються та не спростовуються.
Стосовно тверджень відповідача про відсутність в інвойсі від 29.03.2019 року №4465 посилання на контракт від 18.03.2019 рокуц №19GBR031801 та специфікацію на нього, колегія суддів зазначає, що форма комерційного інвойсу не являється регламентованою. Продавець надає інвойс, складений в зручній для сторін за контрактом формі, який передбачає та містить в собі необхідні для постачання та оплати відомості та складається за допомогою власного програмного забезпечення.
При цьому, номенклатура товарів, його позначення, кількісні та вартісні показники товару, зазначені в інвойсі, повністю відповідають інформації, викладеній в специфікації №1 від 18.03.2019 року, додатковій угоді №1 від 25.03.2019 року, які дають змогу здійснити однозначну ідентифікацію.
З наведених підстав суд першої інстанції зробив вірний висновок про неправомірні посилання відповідача на відсутність в інвойсі від 29.03.2019 року №4465 безпосереднього географічного пункту відправки.
До того ж представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції не зміг пояснити, яким чином зазначена обставина впливає на визначення митної вартості поставленого товару.
Основним первинним документом, яким керуються сторони при постачанні, є контракт від 18.03.2019 року №19GBR031801.
Жодних доказів в обґрунтування твердження того, що заявлена позивачем митна вартість товарів не ґрунтується на «дійсній вартості», апелянт ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надав, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості;г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: […] в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; […] 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.
Судами досліджено копію митної декларації від 02.04.2019 року №UA100020/2019/368303, в якій наявна інформація щодо митної вартості товару «частини дорожньо-будівельної техніки Caterpillar: гусеничний опорний каток», який митний орган вважає подібним (аналогічним) товару в митній декларації №UA112080/2019/012439 «каток двобортний. Номер частини - СТ2880935А. Кіл-ть-4 шт. Запасна частина для бульдозера ОСОБА_1 , підданий механічній обробці, установлюється на візку гусениць, призначений для передачі маси трактора через гусениці на ґрунт та перекочування остова трактора по гусеничному ланцюгу. Країна виробництва CN.» (а.с.122-126).
Колегія суддів звертає увагу, що вказані товари виготовленні різними виробниками, різними є і умови постачання цих товарів, що враховується при визначенні митної вартості товару.
Доказів зворотнього апелянтом суду першої та апеляційної інстанції не надано.
Відтак такі товари, на думку колегії суддів, безпідставно порівняні в якості подібних (аналогічних) лише за єдиним кодом УКТ ЗЕД 8708709990.
Враховуючи вищевикладене, висновки органу доходів і зборів про те, що використані декларантом відомості при визначенні митної вартості імпортованого товару не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні, відповідно до приписів ч.2 ст.58 Митного кодексу України, є безпідставними і необґрунтованими, у зв'язку з чим рішення про коригування митної вартості товару є протиправним.
Оскільки причини відмови, викладені в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00384 від 23.04.2019, є аналогічними причинам, викладеним в рішенні про коригування митної вартості товарів №UA112000/2019/000023/2 від 23.04.2019 року, така картка також має протиправний характер.
При апеляційному розгляді колегія суддів враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року в адміністративній справі №280/2709/19 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року в адміністративній справі №280/2709/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 лютого 2020 року.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак