04 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 160/4493/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Чумака С.Ю.,
секретарі судового засіданні Сколишеві О.О.,
за участі представника позивача Грищенко В.О.,
представники відповідача Ваховської Г.О., Козаченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року в адміністративній справі №160/4493/19 (головуючий суддя першої інстанції Сліпець Н.Є., повний текст рішення суду складено 21 жовтня 2019 року) за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач 17.05.2019 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби форми «В4» №0000694606 від 14 лютого 2019 року та форми «Н» №0000684606 від 14 лютого 2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000694606 від 14.02.2019 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додадну вартість за жовтень 2018 року у розмірі 3332458,00 грн..
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000684606 від 14.02.2019 року про застосування штрафу у сумі 1528444,80 грн..
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що в ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача встановлені взаємовідносини з контрагентами-постачальниками - ТОВ «Дніпротехсервіс» та ТОВ «МІЯ Україна». Однак, відповідно до аналізу ЄРПН та АІС «Податковий блок» встановлено обрив ланцюга постачання реалізованого товару, що свідчить про відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, недостовірність даних, що призвело до завищення суми податкового кредиту у жовтні 2018 року на суму 275568,00 грн. також, позивачем в жовтні 2018 року проведено знецінення ТМЦ на суму 11146633,08 грн. та реалізовано готову продукцію власного виробництва за цінами, нижчими від собівартості її виготовлення по взаємовідносинам з ТОВ «ПОЛЮС ТРЕЙДИНГ» на суму ПДВ 1917035,00 грн.. У зв'язку з чим, позивачем порушено абз. «г» п. 198.5 ст. 198, п. 198.1 ст. 198 та п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Апелянт вважає, що викладені висновки в акті перевірки №16/28-10-46-06-05393043 від 17.01.2019 року відповідають вимогам чинного законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, проте суд першої інстанції не дослідив та не з'ясував повно і всебічно всі обставини в справі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 05393043), зареєстровано 27.02.1997 року виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради, перебуває на податковому обліку в Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби.
Відповідач - Офіс великих платників податків ДФС є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
У період з 21.12.2018 року по 15.01.2019 року Офісом великих платників податків ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» з питань перевірки формування від'ємного значення податку на додану вартість по декларації податку на додану вартість за жовтень 2018 року, за результатами якої 17.01.2019 року складено акт №16/28-10-46-06-05393043 (а.с.37-61 т.1).
Перевіркою встановлені порушення:
- п.188.1 ст.188 з урахуванням п.14.1.71, п.198.1, п.198.2, абз. «г» п.198.5 ст.198, п.200.1, абз.«в» п.200.4 ст.200 ПК України, внаслідок чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації) в жовтні 2018 року на 3 332 458,00 грн..
Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, товариство 31.01.2019 року подало до Офісу великих платників податків ДФС заперечення на акт перевірки (а.с.156-166 т.1).
Проте, листом від 11.02.2019 року №6819/10/28-10-46-06-09 контролюючий орган повідомив, що висновки акту перевірки відповідають вимогам чинного законодавства, а тому заперечення позивача залишені без задоволення (а.с.167-176 т.1).
На підставі вказаного вище акта перевірки контролюючим органом 05.09.2018 року прийнято:
- податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0000694606 від 14.02.2019 року, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 3332458,00 грн. (179-180 т.1);
- податкове повідомлення-рішення форми «Н» №0000684606 від 14.02.2019 року, яким застосовано штраф у розмірі 1528444,80 грн. (а.с.177-178 т.1).
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, товариство 01.03.2019 року звернулось до ДФС України із скаргою про перегляд та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень (а.с.181-195 т.1).
За результатами розгляду скарги ДФС України рішенням від 26.04.2019 року №20169/6/99-99-11-04-02-25 залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 14.02.2019 року №0000694606 та №0000684606, а скаргу - без задоволення (а.с.196-204).
У зв'язку з вказаним позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що порушення з боку ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» абз. «г» п.198.5 ст.198 ПК України, а саме заниження суми податкового зобов'язання з ПДВ у жовтні 2018 року на суму 1139855,00 грн., відсутні. Також суд зазначив, що всі надані позивачем первинні документи, які стосуються господарських взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Дніпротехсервіс» та ТОВ «МІА Україна», відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку. Первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та спрямованість його дій на отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами, у зв'язку з чим висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з вказаними контрагентами-постачальниками, що призвело до завищення суми податкового кредиту у жовтні 2018 року на суму 275568,00 грн., є протиправними. Також суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності порушення з боку позивача п.188.1 ст.188 ПУ України, з урахуванням п.п.14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України, а саме заниження бази оподаткування ПДВ на 9585174,44 та відповідно, суми податкових зобов'язань вересня 2018 року на 1917034.89 грн. за результатами здійснення операцій з реалізації продукції власного виробництва за цінами нижчої їх виробничої собівартості.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI.
Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються наданих бухгалтерського обліку.
Так, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення: особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно із п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно із п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
Відповідно до п.189.1 ст.189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Згідно із п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених пп. 196.1.7 п. 196.1 ст. 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених пп.197.1.28 п.197.1 ст.197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.02.2019 року №0000694606, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 3332458,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що в жовтні 2018 року позивачем проведено знецінення ТМЦ на суму 11146633,08 грн.. Підставою для таких висновків стали дані головної книги, наданої позивачем під час перевірки.
Так, в бухгалтерському обліку комбіната операцію зі знецінення товарно-матеріальних цінностей відображено наступним чином: Дт 79102 (фінансовий результат від реалізації готової продукції на внутрішньому ринку) Кт 90215 (знецінення запасів, визнаних непридатними за початковим призначенням).
Відповідно до наданих ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» актів знецінення, причиною знецінення напівфабрикатів та НЗВ (заготовки) є неможливість використання таких запасів за первісним призначенням, у т.ч. за рахунок втрати товарного виду, погіршення характеристик під впливом факторів зовнішнього середовища.
Як свідчать надані до перевірки акти на знецінення та списання товарно-матеріальних цінностей, зазначені напівфабрикати не можуть бути використаними у виробництві та виконанні ремонтних робіт. Вартість таких ТМЦ в обліку товариства виключено зі складу запасів, що обліковуються по рахункам 23 «Виробництво» та 25 «НЗВ», 261 «Готова продукція» в якості вартості незавершеного виробництва та напівфабрикатів та за переоціненою вартістю обліковано на рахунку ресурсоутримуючих відходів (металобрухт).
В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки під час придбання ТМЦ (в тому числі зіпсованих), суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту, то в разі списання ТМЦ, Товариство повинно не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається їх списання, здійснити нарахування податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 1139855,00 грн..
Разом з тим, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем списання ТМЦ не проводилось, у позивача наявні саме акти уцінки (зецінення), копії яких містяться в матеріалах справи та надавались позивачем при проведенні перевірки.
Так, в матеріалах справи наявні копії актів уцінки: №132 від жовтня 2018 року на суму уцінки 999411,00 грн., №346 від 26.10.2018 року на суму уцінки 31340,15 грн., №193 від 10.10.2018 року на суму уцінки 893297,90 грн., №5 від 04.10.2018 року на суму уцінки 5070172,43 грн., №6 від 29.10.2018 року на суму уцінки 1968493,08 грн., №194 від 11.10.2019 року на суму уцінки 154368,80 грн., №195 від 11.10.2019 року на суму уцінки 324245,10 грн., №133 від 17.10.2018 року на суму уцінки 1223078,40 грн., №198 від 23.10.2018 року на суму уцінки 482226,22 грн. (а.с.205-206, 210, 214, 218-221, 225-226, 230-231, 232-233, 237-238, 242-243 т.1).
Колегія суддів звертає увагу, що ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» є підприємством з повним металургійним циклом, в тому числі, основним видом діяльності є - виробництво чавуну, сталі та феросплавів (код КВЕД 24.10), а також оптова торгівля металами та металевими рудами (код КВЕД 46.72), а тому використання металобрухту є безпосередньо пов'язаним з господарською діяльністю позивача.
Отже, з наведеного вбачається, що фактично в даному випадку зіпсування запасів не має наслідком їх втрату чи ліквідацію, а лише їх уцінку та зміну у статусі відображення в бухгалтерському обліку цих ТМЦ на ресурсоутримуючі відходи (металобрухт) та наступне пряме використання в господарській діяльності.
При цьому, сума на яку було уцінено ТМЦ відноситься на рахунок собівартості реалізованої продукції, що підтверджується роздруківкою розшифрування балансового обліку «витрати від основної та іншої діяльності ПАТ «ДМК» та Витягом зі звіту про фінансові результати, які відображають, що суму уцінки включено у собівартість реалізованої продукції.
Вказані обставини відповідачем в апеляційній скарзі не спростовані.
Таким чином, зазначене спростовує твердження контролюючого огану про те, що уцінені запаси позивача починають використовуватись ним в операціях, що не є господарською діяльністю.
Згідно із пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 Кодексу).
Отже, у даному випадку донарахування податкових зобов'язань з ПДВ за правилами, визначеними пунктом 198.5 статті 198 ПК України, повинно здійснюватись лише у разі, якщо вартість запасів, на яку вони були уцінені, не включається до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) самостійно виготовлених товарів/послуг.
Таким чином, оскільки позивач відніс вартість ТМЦ, на яку вони були уцінені, на рахунок собівартості самостійно виготовленої продукції, то у позивача відсутній обов'язок здійснювати нарахування податкових зобов'язань з ПДВ виходячи з вартості придбання уцінених товарно-матеріальних цінностей.
Доводи апелянта стосовно відсутності первинних документів, що відображали переміщення ТМЦ, які були уцінені, є необґрунтованими, оскільки такі документи не підтверджують факту уцінки товару.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності порушення з боку ПАТ «ДМК» абз. «г» п.198.5 ст.198 ПК України, а саме заниження суми податкового зобов'язання з ПДВ у жовтні 2018 року на суму 1139855,00 грн., з чим погоджується колегія суддів.
Крім того, в акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками: ТОВ «Дніпротехсервіс», ТОВ «МІЯ Україна», що призвело до завищення суми податкового кредиту у жовтні 2018 року на суму 275568,00 грн..
В обґрунтування такого висновку відповідачем зазначено про відсутність у контрагентів фізичної можливості здійснити поставку придбаних товарів, а також неможливості простежити походження придбаних позивачем товарів у вказаних контрагентів по ланцюгу постачання.
Так, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Дніпротехсервіс» та ТОВ «МІЯ Україна».
Між ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (покупець) та ТОВ «Дніпротехсервіс» (постачальник) 24.11.2017 року укладено договір №17-0894-02, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити товар, кількість, номенклатура, ціна, терміни постачання та умови оплати якого визначаються в Специфікаціях, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною. Поставка товару здійснюється на умовах, передбачених у Специфікаціях, відповідно до «Інкотермс-2010».
На підтвердження реальності господарських операцій на виконання умов даного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надані первинні бухгалтерські документи, а саме: договір від 24.11.2017 року №17-0894-02, специфікації, податкові накладні, прибуткові ордери, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти приймання матеріалів (а.с.249-250 т.1, а.с.1-52 т.2).
Крім того, між ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (покупець) та ТОВ «МІЯ Україна» (продавець) 04.10.2018 року укладено договір №18-1089-02, за умовами якого продавець зобов'язався поставити товар, кількість, номенклатура, ціна, терміни постачання та умови оплати якого визначаються в Специфікаціях, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною. Поставка товару здійснюється на умовах, передбачених у Специфікаціях, відповідно до «Інкотермс-2010».
На підтвердження реальності господарських операцій на виконання умов даного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надані первинні бухгалтерські документи, а саме: договір від 04.10.2018 року № 17-0894-02, специфікації, податкові накладні, прибуткові ордери, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти приймання матеріалів (а.с.73-118 т.2).
Судом встановлено, що всі надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.
Контролюючим органом ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанціїй, не зазначено будь-яких зауважень щодо форми та змісту вказаних первинних документів.
Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Посилання апелянта, як на підставу для невизнання податкового кредиту, на обрив ланцюга постачання (відсутність інформації про придбання контрагентом товарів, що були поставлені позивачеві), колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке.
При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Отже, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб, інформації АІС «Податковий блок», а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
Факт порушення контрагентами своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Апелянтом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів проведення контролюючими органами зустрічних перевірок відносно контрагентів позивача, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Натомість, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Спрямованість господарських операцій позивача на реальне настання правових наслідків підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства.
Отже, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та спрямованість його дій на отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами, у зв'язку з чим висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками - ТОВ «Дніпротехсервіс», ТОВ «МІЯ Україна», що призвело до завищення суми податкового кредиту у жовтні 2018 року на суму 27 568,00 грн. є протиправними, з чим погоджується колегія суддів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам щодо реалізації позивачем готової продукції власного виробництва за цінами, нижчими від собівартості її виготовлення по взаємовідносинам з ТОВ «ПОЛЮС ТРЕЙДИНГ» на суму ПДВ 1917035,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та ТОВ «ПОЛЮС ТРЕЙДИНГ» укладено ряд договорів на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів від 01.10.2017 року, від 01.11.2017 року, договорів постачання від 27.09.2019 року, від 01.11.2017 року, від 19.11.2017 року.
На виконання вказаних договорів за вересень та жовтень 2018 року ПАТ «ДМК» на адресу ТОВ «ПОЛЮС ТРЕЙДИНГ» виписано податкові накладні на постачання металопродукції власного виробництва (арматура, заготовка трубна, заготовка прямокутна, катанка, кутик, осі, швелер, чавун).
Обсяг придбання ТОВ «ПОЛЮС ТРЕЙДИНГ» металопродукції протягом вересня 2018 року склав 1297462071,54 грн., в т. ч. ПДВ - 216243678,59 грн..
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «ДМК» здійснювало реалізацію та визначало базу оподаткування, виходячи з договірної вартості реалізованої продукції.
Згідно із пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.
Згідно із статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Положеннями статті 43 та статті 44 Господарського кодексу України встановлена свобода підприємницької діяльності, зокрема: право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Слід зазначити, що збитковість господарської діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру у господарської операції.
Податковий кодекс України не містить положень, що дають можливість податковому органу оцінювати здійснені платником витрати з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності господарських взаємовідносин, у зв'язку з чим прибутковість або збитковість конкретних господарських операцій або діяльність платника в цілому за один податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності не на отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди.
Згідно із ч.1 ст.142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а отримання прибутку є метою такої діяльності, а не її складовою ознакою.
З урахуванням того, що однією з ознак господарської діяльності є ризик, тому господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.
Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції, як і отримання доходу у розмірі, меньшому ніж очікуваний, не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
Отже, прибуток - це мета усієї діяльності, а не результат кожної окремої операції, здійсненої під час такої діяльності. Податковим кодексом віднесення тієї чи іншої господарської операції до господарської діяльності, що становить підприємництво, не ставиться в залежність від того, прибуткова вона чи збиткова.
Таким чином, господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик отримати збиток від конкретної операції. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської та/або направленої на ухилення від оподаткування.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 року по справі №809/2736/13-а, від 21.08.2018 року по справі №0870/8352/12, від 27.11.2018 року по справі №804/8024/14.
Крім того, статтею 22, пунктом 23.1, пунктом 23.2 статті 23 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.
Положеннями пунктів 44.1, 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Нормами п.188.1 ст188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
З правового аналізу наведеної норми не вбачається такої окремої складової бази оподаткування податком на додану вартість, як «реалізації готової продукції власного виробництва за цінами, нижчими від собівартості її виготовлення». Поняття того, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, застосовується для розрахунку бази оподаткування усієї операції без її поділу на окремі частини. У той же час, база оподаткування являє собою вартісну, фізичну або іншу характеристику об'єкта оподаткування та є вартісною характеристикою усієї операції, яка відповідно до статті 185 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування. Не передбачено виникнення декількох баз оподаткування за однією операцією.
При цьому, апелянт доводи щодо заниження позивачем ціни реалізації товару у порівнянні з його собівартістю, жодним чином не підтверджує, та, як пояснив представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції, інформація стосовно порядку формування позивачем ціни виготовленого та в подальшому реалізованого товару у контролюючого органу відсутня.
Апелянтом також не зазначено в акті перевірки та не надано суду першої та апеляційної інстації будь-якої інформації, яка б надала змогу здійснити аналіз звичайних цін для продукції аналогічного виду, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач дійшов висновків стосовно реалізації позивачем продукції власного виробництва з отриманням збитків, не досліджуючи такого аспекту, як наявність залишків виготовленої та ще не реалізованої продукції на складі позивача, що може формувати від'ємне значення між показниками виробничих витрат та показниками, сформованими за результатом реалізації такої продукції.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності порушення з боку ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» п.188.1 ст.188 ПК України, з урахуванням п.п.14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України, а саме заниження бази оподаткування ПДВ на 9585174,44 та відповідно, суми податкових зобов'язань вересня 2018 року на 1917034,89 грн. за результатами здійснення операцій з реалізації продукції власного виробництва за цінами нижчої їх виробничої собівартості, з чим погоджується колегія суддів.
З огляду на викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.02.2019 року №0000694606 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 3332458,00 грн., прийняте відповідачем не обґрунтовано.
Щодо правомірності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 14.02.2019 року №0000684606, яким застосовано штраф у розмірі 1528444,80 грн., за порушення реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 3056889,60 грн..
Відповідальність за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та допущення помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної передбачена ст.120-1 ПК України.
Пунктом 120-1.1 ст.120-1 ПК України визначено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого ст.201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
-10% суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/ розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
-20% суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/ розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
-30% суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/ розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
-40% суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/ розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
-50% суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/ розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Пунктом 120-1.2 ст. 120-1 ПК України передбачено, що відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які одатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.
Відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.
У разі реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції, передбачені абзацом другим цього пункту та пунктом 120-1.1 цієї статті, не застосовуються.
З аналізу зазначених норм вбачається, що законодавцем запроваджено п.120-1.2 ст.120-1 ПК України, як більш жорстке покарання в разі відсутності реєстрації податкових накладних після притягнення платників податків до відповідальності на підставі пункту 120-1.1 ст. 120-1 ПК України.
Разом з тим, податковим органом не надано доказів застосування до ПАТ «ДМК» штрафу на підставі п.120-1.1 ст.120-1 ПК України та винесення відповідних податкових повідомлень-рішень за відсутність реєстрації податкових накладних протягом граничного строку.
Крім того, у зв'язку з встановленням судом відсутності з боку позивача завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 3332458,00 грн., відсутні підстави для нарахування штрафу за відсутність реєстрації податкових накладних протягом граничного строку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податковий орган протиправно нарахував ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» штраф в розмірі 50% в сумі 1528444,80 грн..
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2019 року форми «В4» №0000694606 та форми «Н» №0000684606.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року в адміністративній справі № 160/4493/19 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року в адміністративній справі № 160/4493/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2020 року.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.Ю. Чумак