04 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4695/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сич С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Солтис О.О.,
позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції Центрального округу про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
27 грудня 2018 року ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про :
- визнання протиправним та скасування наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 року №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 " та відповідно від 29.11.2018 №14-о "Про внесення змін до наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 року №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 ";
- поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ Державної екологічної інспекції у Полтавській області з 01.12.2018;
- стягнення з Державної екологічної інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_2 середнього заробіту за час вимушеного прогулу;
- стягнення з Державної екологічної інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_2 10000 грн. відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок протиправного звільнення з посади.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області №13-о від 29 листопада 2018 року ОСОБА_2 з 30.11.2018 звільнено з посади начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ Державної екологічної інспекції у Полтавській області. Вказує на те, що зі змісту постанови Кабінету Міністрів України №102 від 21 лютого 2018 року, наказів Державної екологічної інспекції України №146 від 31 липня 2018 року, №82 від 17 травня 2018 року, №138 від 23 липня 2018 року та №150 від 01 серпня 2018 року слідує, що фактично відбулась реорганізація Державної екологічної інспекції у Полтавській області шляхом об'єднання Держекоінспекції в Полтавській та Черкаській областях та створення Державної екологічної інспекції Центрального округу, на яку покладено виконання функцій припинених територіальних органів. При цьому позивача завчасно не повідомлено про майбутнє вивільнення, не було запропоновано іншу роботу та не дотримано переважного права на залишення на роботі під час вивільнення працівників у відповідності до частини 1 статті 40 та статті 49-2 КЗпП України, чим порушено конституційне право на працю. Також позивач зазначає, що оскаржуваним наказом про звільнення ОСОБА_2 завдано моральної шкоди, оскільки вона втратила нормальні життєві зв'язки та звичайний дохід, що змушує її прикладати додаткових зусиль для організації життя.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4695/18, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14:30 19 лютого 2019 року, витребувано докази.
18 лютого 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /том 1 а.с. 88-89/, у якому представник Державної екологічної інспекції у Полтавській області просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що Державну екологічну інспекцію у Полтавській області ліквідовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №102 від 21 лютого 2018 року та наказу Державної екологічної інспекції України №146 від 31 липня 2018 року, а тому позивача було звільнено відповідно частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією юридичної особи. Зазначає, що оскільки відбулася ліквідація державного органу, а не його реорганізація, обов'язку щодо надання пропозиції іншої роботи у ДЕІ у Полтавській області не виникло. Пояснює, що на виконання приписів статті 49-2 КЗпП України позивачу повідомлено про наступне вивільнення, однак ОСОБА_2 відмовилась від підпису про ознайомлення з таким письмовим повідомленням, що засвідчується відповідним актом. Моральна шкода не підлягає відшкодуванню, адже позивачем не наведено обґрунтування щодо завдання йому моральної шкоди.
Протокольними ухвалами суду від 19 лютого 2019 року витребувано докази та оголошено перерву у судовому засіданні до 14:40 12 березня 2019 року.
28 лютого 2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /том 1 а.с. 102-107/, в якій зазначено, що накази Державної екологічної інспекції України №102 від 21 лютого 2018 року та №146 від 31 липня 2018 року підтверджують факт реорганізації ДЕІ у Полтавській області шляхом злиття двох територіальних органів Державних екологічних інспекцій у Полтавській та Черкаській областях в новостворений територіальний орган - Державну екологічну інспекцію Центрального округу. Накази Державної екологічної інспекції України №138 від 23 липня 2018 року та №150 від 01 серпня 2018 року свідчать про передачу повноважень у здійсненні контролю за станом навколишнього природного середовища від Державної екологічної інспекції у Полтавській області до Державної екологічної інспекції Центрального округу. Положення ДЕІ у Полтавській області та ДЕІ Центрального округу є ідентичними за змістом та переліком повноважень, що вказує на передачу відповідних повноважень та виконання одних і тих самих завдань. Зазначає, що ОСОБА_2 має дві вищі освіти, більше 7 років стажу лише державної служби, з яких більше 5 років на керівних посадах, в т.ч. з 2013 року - ДЕІ у Полтавській області, вакантні позиції позивачу не запропоновано, що є прямим порушенням законодавства про працю. Вважає, що через звільнення з посади позбавлена ділової репутації та була вимушена змінити населений пункт проживання.
Протокольною ухвалою суду від 12 березня 2019 року розгляд справи відкладено до 09:00 20 березня 2019 року.
13 березня 2019 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив /том 1 а.с. 146/, у яких зазначено, що відповідно до наданої інформації ДЕІ Центрального округу 19.07.2018 наказом начальника ДЕІ Центрального округу №08-о на посаду начальника відділу організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ з 20.07.2018 призначено ОСОБА_3 , яка на день призначення мала стаж державної служби 20 років 7 місяців. Таким чином, на день попередження позивача про ймовірне вивільнення відповідно до статті 40 КЗпП України посада начальника відділу організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ не була вакантною і особа, яка її обіймає має більший досвід роботи ніж позивач та вищу кваліфікацію. Щодо інформації про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад від 03.09.2018, то ДЕІ Центрального округу повідомлено, що інформація про оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади начальника відділу організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ на сайт Національного агентства України з питань державної служби надана помилково.
Протокольними ухвалами суду від 20 березня 2019 року витребувано докази та оголошено перерву у судовому засіданні до 12:00 09 квітня 2019 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року вирішено розглядати справу №440/4695/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи №440/4695/18 по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державну екологічну інспекцію Центрального округу, підготовче засідання відкладено до 09:00 24 квітня 2019 року.
19 квітня 2019 року до суду надійшли пояснення третьої особи на позовну заяву /том 1 а.с. 220-222/, у яких зазначено, що 19.07.2018 наказом начальника ДЕІ Центрального округу №08-о на посаду начальника відділу організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ з 20.07.2018 призначено ОСОБА_3 , яка на день призначення мала стаж державної служби 20 років 7 місяців. Таким чином, на день попередження позивача про ймовірне вивільнення відповідно до статті 40 КЗпП України посада начальника відділу організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ не була вакантною і особа, яка її обіймає має більший досвід роботи ніж позивач та має вищу кваліфікацію. Пояснює, що позивачем подано заяву, у якій надано згоду на проведення остаточного розрахунку в період нарахування та виплати авансових платежів по заробітній платі. Зазначає, що позивачем не наведено обґрунтування щодо завдання їй моральної шкоди, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Протокольною ухвалою суду від 24 квітня 2019 року підготовче засідання відкладено до 10:00 11 травня 2019 року.
24 квітня 2019 року до суду надійшла відповідь позивача на пояснення третьої особи /том 1 а.с. 243-245/, де зазначено, що штат ДЕІ Центрального округу у порівнянні зі штатом ДЕІ у Полтавській області збільшено з 50 осіб до 94 осіб, функції ДЕІ Центрального округу та ДЕІ у Полтавській області є аналогічними. Вважає, що відповідач повинен був запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду як того вимагає закон, враховуючи наявні дві вищі освіти. Зазначає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, що полягає у позбавленні ділової репутації та вимушеній зміні місця проживання.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2019 року провадження у справі № 440/4695/18 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/4278/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про стягнення заробітної плати.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року поновлено провадження у справі, допущено заміну відповідача Державної екологічної інспекції у Полтавській області його правонаступником Державною екологічною інспекцією Центрального округу (ідентифікаційний код 42149108, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039), призначено підготовче засідання у справі №440/4695/18 на 14:00 21 січня 2020 року.
Ухвалою суду від 21 січня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 14:00 04 лютого 2020 року.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Повноважний представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом 1, 2 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Зважаючи на наведені вище норми, суд вирішив розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Суд, заслухавши вступне слово позивача, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області №143-о від 01.10.2013 ОСОБА_2 з 01.10.2013 призначена на посаду завідувача сектору аналізу, планування інспекційної діяльності, зв'язків з громадськістю та ЗМІ за конкурсом порядком переведення з Харківської міської ради з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Присвоєно ОСОБА_2 11 ранг державного службовця, про що зроблені відповідні записи у трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 //том 1 а.с. 127, 58-60/.
Наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області №75-о від 10.09.2014 ОСОБА_2 10.09.2014 переведена на посаду начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ, 01.10.2015 позивачу присвоєно черговий 10 ранг державного службовця, 30.05.2016 позивачу присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії посади "Б", 01.10.2018 ОСОБА_2 присвоєно черговий 5 ранг державного службовця в межах посад державної служби категорії "Б", що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , копія якої знаходиться в матеріалах справи /том 1 а.с. 60/.
Наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області №13-о від 29.11.2018 "Про звільнення ОСОБА_2 " звільнено ОСОБА_2 , начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ 30 листопада 2018 року із займаної посади в Державній екологічній інспекції у Полтавській області у зв'язку з ліквідацією установи відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України /том 1 а.с. 42/ .
Наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області №14-о від 29 листопада 2018 року "Про внесення змін до наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 " внесено зміни до пункту 2 наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області №13-о від 29.11.2018 "Про звільнення ОСОБА_2 ", а саме: замінено слова "за 18 (вісімнадцять) календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період робочого року з 01.10.2017 по 30.09.2018" на слова "за 04 (чотири) календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період робочого року з 01.10.2017 по 30.09.2018" /том 1 а.с. 43/.
Позивач не погодився з наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 року №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 " та наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 №14-о "Про внесення змін до наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 року №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 ", у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року /далі - Закон №889-VIII/.
Відповідно до частин 2, 3 статті 5 цього Закону відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, а згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення /стаття 87 цього Закону/.
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Отже, зі змісту вказаної норми слідує, що державну службу може бути припинено за ініціативою суб'єкта призначення у випадках: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, 2) ліквідації державного органу 3) реорганізації державного органу - у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частина 3 статті 87 Закону №889-VIII передбачає, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Враховуючи норми статті 5 та частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України № 322-VIII від 10 грудня 1971 року (надалі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частини 2, 3 статті 40 КЗпП України передбачають, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Аналізуючи наведені положення Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів про працю України, суд дійшов висновку, що звільнення з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату працівників, ліквідації чи реорганізації державного органу допускається та є правомірним лише у випадку, коли неможливо запропонувати особі іншу рівноцінну посаду або перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Як зазначено в абзаці 1 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У постановах від 04 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 у справі №21-108а14 та від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи дійсно мало місце ліквідація органу чи його реорганізація пов'язана зі зміною в організації виробництва і праці, функцій цього органу, скорочення чисельності або штату працівників). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
З'ясовуючи фактичність ліквідації Державної екологічної інспекції у Полтавській області, яка згідно з оспорюваним наказом №13-о від 29 листопада 2018 року стала підставою для звільнення ОСОБА_2 , судом встановлено наступне.
Відповідно до частин 1, 5 статті 104 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною 1 статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади, а згідно з частиною першою статті 110 цього Кодексу юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.
Відповідно до частини 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки, у тому числі вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується. При реорганізації юридична особа також припиняється, проте всі її права та обов'язки переходять до її правонаступника. Юридична особа може бути реорганізована шляхом злиття з іншою юридичною особою. Реорганізація можлива за рішенням відповідного органу державної влади. При реорганізації юридичної особи можливе розірвання власником або уповноваженим органом трудового договору з працівником тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України "Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища" №102 від 21 лютого 2018 року постановлено: 1) утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції за переліком згідно з додатком 1, в т. ч. Державну екологічну інспекцію Центрального округу (Полтавська та Черкаська області); 2) ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної екологічної інспекції за переліком згідно з додатком 2, в т. ч. Державну екологічну інспекцію у Полтавській області; 3) установити, що територіальні органи Державної екологічної інспекції, що ліквідуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови.
Зі змісту вказаної постанови слідує, що вона не містить обґрунтування відмови держави від виконання функцій, які були покладені на територіальні органи, що ліквідуються. Натомість зазначено, що створюється Державна екологічна інспекція Центрального округу (Полтавська та Черкаська області), якій передаються повноваження Державної екологічної інспекції у Полтавській області та Державної екологічної інспекції у Черкаській області.
З аналізу змісту Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №82 від 17 травня 2018 року, вбачається, що на Державну екологічну інспекцію Центрального округу покладені повноваження та функції, які були віднесені до повноважень Державної екологічної інспекції у Полтавській області, що наведені у Положенні про Державні екологічні інспекції у Полтавській області, затвердженому наказом Державної екологічної інспекції України № 652 від 28 вересня 2017 року "Про затвердження Положень про Державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції" /том 1 а.с. 63-76, 133-139/.
Наказом Державної екологічної інспекції України "Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Центрального округу" №138 від 23 липня 2018 року встановлено, що Державна екологічна інспекція України здійснює свої повноваження на території Черкаської та Полтавської областей через утворений у відповідному порядку міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції, а саме: Державну екологічну інспекцію Центрального округу /том 1 а.с. 77/.
Наказом Державної екологічної інспекції України №146 від 31 липня 2018 року, з урахуванням змін внесених наказом Державної екологічної інспекції України №202 від 10 жовтня 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №102 від 21 лютого 2018 року "Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища" ліквідовано Державну екологічну інспекцію у Полтавській області як юридичну особу публічного права, утворено ліквідаційну комісію Державної екологічної інспекції у Полтавській області та призначено голову ліквідаційної комісії з правом підпису документів щодо припинення Державної екологічної інспекції у Полтавській області, якій доручено забезпечити дотримання порядку звільнення працівників відповідно до Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів про працю України /том 1 а.с. 83/.
Відповідно до змісту наказу Державної екологічної інспекції України №150 від 01 серпня 2018 року "Про реалізацію заходів державного нагляду (контролю) Держекоінспекції на 2018 рік" змінено найменування органу державного нагляду (контролю) "Інспекція у Черкаській області" та "Інспекція у Полтавській області" на "Інспекцію Центрального округу" /том 1 а.с. 78-79/.
Таким чином, Державній екологічній інспекції Центрального округу (Полтавська та Черкаська області) фактично передано функції та повноваження Державної екологічної інспекції у Полтавській області.
Враховуючи викладене, суд вважає, що мала місце реорганізація Державної екологічної інспекції у Полтавській області, а не її ліквідація, а відтак, на неї покладався обов'язок щодо працевлаштування позивача.
Розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу передбачає дотримання певних гарантій для працівника.
Так, відповідно до частин 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належним чином виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. При цьому обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі №6-1723цс17 та Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №816/979/17.
Статтею 42 КЗпП України визначено переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Зокрема, згідно частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до приписів частини 1 статті 41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
При цьому, частиною 2 статті 41 Закону України "Про державну службу" визначено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Судом встановлено, що штатний розпис на 2018 рік Державної екологічної інспекції у Полтавській області, затверджений в.о. Голови Державної екологічної інспекції України Яковлєвим І.О. 29 січня 2018 року серед штату у кількості 50 штатних одиниць передбачав наявність структурного підрозділу "Відділ організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ" із загальною кількістю штатних посад - 6, а саме: начальник відділу - 1 штатна посада; головний спеціаліст - 3 штатні посади; провідний спеціаліст - 1 штатна посада; завідувач господарством - 1 штатна посада /том 1 а.с. 126/.
У свою чергу, штатний розпис на 2018 рік Державної екологічної інспекції Центрального округу, затверджений в.о. Голови Державної екологічної інспекції України Яковлєвим І.О. 20 червня 2018 року серед штату у кількості 94 штатних одиниць передбачає структурний підрозділ "Відділ організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ" із загальною кількістю штатних посад - 6, а саме: начальник відділу - 1 штатна посада; головний спеціаліст - 4 штатні посади; провідний спеціаліст - 1 штатна посада /том 1 а.с. 160-161/.
Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /том 2 а.с. 27-30/ підтверджується, що ДЕІ Центрального округу зареєстрована як юридична особа 22 травня 2018 року та її Штатний розпис на 2018 рік затверджений керівником 20 червня 2018 року /том 1 а.с. 160-161/, тобто до моменту винесення оспорюваного наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області №13-о від 29 листопада 2018 року "Про звільнення ОСОБА_2 ".
Таким чином, у Державній екологічної інспекції Центрального округу була наявна посада рівноцінна тій посаді, яку займала позивач на момент звільнення, та інші посади державної служби, на які можна було перевести позивача, за його згодою.
Неможливість переведення позивача на рівнозначну посаду начальника відділу організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ відповідач обґрунтовує тим, що наказом Державної екологічної інспекції Центрального округу від 19 липня 2018 року №08-о "Про призначення працівників" призначено з 20 липня 2018 року за переведенням з Державної екологічної інспекції у Черкаській області з посадовим окладом відповідно до штатного розпису ОСОБА_3 на посаду начальника відділу організаційно-аналітичного, документального забезпечення, взаємодії з громадськістю та ЗМІ зі збереженням 06 (шостого) рангу державного службовця в межах посад державної служби категорії "Б" /том 1 а.с. 149-150/, яка за змістом додатку 1 до наказу Державної екологічної інспекції Центрального округу від 20.07.2018 №11-о станом на 20.07.2018 мала стаж державної служби 20 років 7 місяців 18 днів /том 1 а.с. 151-153/.
Разом з тим, Державною екологічною інспекцією у Полтавській області у порушення вимог частини 2 статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України не запропоновано позивачу іншу роботу, зокрема, нижчі посади, яких у відповідному відділі передбачено у кількості 5 штатних одиниць (4 посади головного спеціаліста та 1 штатна посада провідного спеціаліста), із врахуванням переважного права позивача на залишення на роботі, передбаченого законодавством, як працівника з більш високою кваліфікацією, що є очевидним, зважаючи на те, що ОСОБА_2 займала посаду начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ Державної екологічної інспекції у Полтавській області.
Таким чином, ДЕІ у Полтавській області мала можливість виконати обов'язок щодо надання позивачу пропозиції вакантної посади державної служби, проте, позивачеві не було запропоновано будь-якої посади в новоствореній Державній екологічній інспекції Центрального округу.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №2а-16510/12/2670.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази надання ОСОБА_2 пропозиції щодо вакантної посади державної служби у державному органі, що утворився внаслідок реорганізації, суд дійшов висновку, що ДЕІ у Полтавській області діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, що призвело до порушення порядку звільнення позивача за частиною 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_2 не було запропоновано роботу, яку вона могла б виконувати відповідно до своєї кваліфікації в Державній екологічній інспекції Центрального округу, створеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України №102 від 21 лютого 2018 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ДЕІ у Полтавській області не виконано обов'язку, встановленого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, а тому позивача звільнено з посади начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ Державної екологічної інспекції у Полтавській області незаконно.
Отже, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 року №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 " та похідна від них вимога про визнання протиправним та скасування наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 №14-о "Про внесення змін до наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 року №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 " є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Одночасно суд вважає за необхідне визнати ОСОБА_2 такою, яку було звільнено за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
В абзаці 2 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Таким чином, у випадку незаконного звільнення поновлення особи можливе лише на тій роботі, з якої її було звільнено.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №815/436/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 78528547).
Із матеріалів справи вбачається, що наказом Державної екологічної інспекції у Полтавській області №13-о від 29.11.2018 "Про звільнення ОСОБА_2 " /том 1 а.с. 42/ звільнено ОСОБА_2 начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ 30 листопада 2018 року із займаної посади в Державній екологічній інспекції у Полтавській області, у зв'язку з ліквідацією установи відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до запису №15881110019010348 від 10 липня 2019 року, внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державну екологічну інспекцію у Полтавській області припинено /том 2 а.с. 22-26/.
Таким чином, поновити ОСОБА_2 в державному органі, з якого її було звільнено, неможливо, у зв'язку з чим позовна вимога про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу організаційно-аналітичного, документального, матеріально-технічного забезпечення і взаємодії з громадськістю та ЗМІ Державної екологічної інспекції у Полтавській області з 01.12.2018 задоволенню не підлягає.
Підстави для поновлення ОСОБА_2 на посаді у новоутвореному територіальному органі - Державній екологічній інспекції Центрального округу відсутні, адже це суперечить положенням статті 235 КЗпП України та її не було переведено на таку посаду в ДЕІ Центрального округу в установленому законом порядку. Крім того, переведення на нижчу посаду може здійснюватися лише за згодою державного службовця, яку позивач не надавала, оскільки жодних вакантних посад ОСОБА_2 не було запропоновано.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної екологічної інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладені висновки суду про те, що мала місце фактично реорганізація, а не ліквідація Державної екологічної інспекції у Полтавській області, правонаступником якої є Державна екологічна інспекція Центрального округу, а також висновок суду про протиправність наказу про звільнення позивача із займаної посади, суд вважає за необхідне стягнути з Державної екологічної інспекції Центрального округу як правонаступника Державної екологічної інспекції у Полтавській області середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу.
За відсутності законодавчого визначення поняття "вимушений прогул" суд зазначає, що під вимушеним прогулом необхідно розуміти проміжок часу, протягом якого працівник був позбавлений можливості виконувати роботу за посадою внаслідок припинення публічної служби за спірним рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто час з наступного (включно) за звільненням дня до дня постановлення судового рішення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2015 року у справі №6-2123цс15 та Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №816/979/17.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Згідно довідки Державної екологічної інспекції у Полтавській області №52 від 22.02.2019 середня заробітна плата ОСОБА_2 складає 7846,86 грн., середньоденна заробітна плата складає 373,66 грн. ДЕІ у Полтавській області провела розрахунок, виходячи з кількості фактично відпрацьованих днів роботи позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року /том 1 а.с. 82, 140/.
Суд не враховує довідку Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 14.11.2018 №2766/Ч/01-14/03-09 про зарплату позивача за вересень-жовтень 2018 року, видану ОСОБА_5 як начальником Державної екологічної інспекції у Полтавській області /том 1 а.с. 41/, виходячи з наступного.
У вказаній довідці середній заробіток розраховано із суми доходів позивача, які вказані: за вересень 2018 року в розмірі 44878,78 грн. та за жовтень 2018 року в розмірі 28346,87 грн.
29 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про стягнення заробітної плати за вересень 2018 року у розмірі 44878,78 грн., у тому числі допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 2670,78 грн, та заробітної плати за жовтень 2018 року у розмірі 28346,87 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі №440/4278/18, яке набрало законної сили 06.11.2019, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про стягнення заробітної плати відмовлено /том 2 а.с. 16-21/.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі №440/4278/18 встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до норм ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України не є керівником Держекоінспекції, а отже і не мав права підпису жодних документів в тому числі і довідку про нарахування заробітної плати. Довідка підписана також ОСОБА_6 , як в.о. головного бухгалтера, проте ОСОБА_6 не є працівником сектору бухгалтерського обліку та фінансів. Відповідно до наказу про призначення ОСОБА_6 від 26.03.2015 № 29-о, вона, на час видачі довідки, обіймала посаду заступника начальника відділу екологічного контролю водних ресурсів та атмосферного повітря Держеконіспекції та не мала відповідної кваліфікаційної освіти, як того вимагає посадова інструкція завідувача сектору бухгалтерського обліку та фінансів - головного бухгалтера та Типове положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затверджене постановою Кабінетів Міністрів України від 26.01.2011 року № 59.
У постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі №440/4278/18, якою залишено без змін рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 по справі №440/4278/18, зазначено, що згідно листа Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 22.02.2019р. № 52 , який міститься в матеріалах справи, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 на дату настання події (30.11.2018) склала 373,66 грн. (триста сімдесят три гривні 66 коп.). Середньомісячна заробітна плата обчислена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).
Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.
Оскільки днем звільнення ОСОБА_2 є 30 листопада 2018 року, а першим днем вимушеного прогулу є 01 грудня 2018 року, та справа вирішена по суті 04 лютого 2020 року, то на період часу вимушеного прогулу позивача з 01 грудня 2018 року по 04 лютого 2020 року (включаючи перший та останній день цього проміжку) припадає всього 293 робочих дня, а саме: 20 робочих днів грудня 2018 року (03.12.2018-07.12.2018, 10.12.2018-14.12.2018, 17.12.2018-22.12.2018, 26.12.2018-29.12.2018), 21 робочих днів січня 2019 року (02.01.2019-04.01.2019, 08.01.2019-11.01.2019, 14.01.2019-18.01.2019, 21.01.2019-25.01.2019, 28.01.2019-31.01.2019), 20 робочих днів лютого 2019 року (01.02.2019, 04.02.2019-08.02.2019, 11.02.2019-15.02.2019, 18.02.2019-22.02.2019, 25.02.2019-28.02.2019), 20 робочих днів березня 2019 року (01.03.2019, 04.03.2019-07.03.2019, 11.03.2019-15.03.2019, 18.03.2019-22.03.2019, 25.03.2019-29.03.2019), 20 робочих днів квітня 2019 року (01.04.2019-05.04.2019, 08.04.2019-12.04.2019, 15.04.2019-19.04.2019, 22.04.2019-26.04.2019), 22 робочих днів травня 2019 року (02.05.2019-03.05.2019, 06.05.2019-08.05.2019, 10.05.2019-11.05.2019, 13.05.2019-17.05.2019, 20.05.2019-24.05.2019, 27.05.2019-31.05.2019), 18 робочих днів червня 2019 року (03.06.2019-07.06.2019, 10.06.2019-14.06.2019, 18.06.2019-21.06.2019, 24.06.2019-27.06.2019), 23 робочих днів липня 2019 року (01.07.2019-05.07.2019, 08.07.2019-12.07.2019, 15.07.2019-19.07.2019, 22.07.2019-26.07.2019, 29.07.2019-31.07.2019), 21 робочих днів серпня 2019 року (01.08.2019-02.08.2019, 05.07.2019-09.08.2019, 12.07.2019-16.07.2019, 19.08.2019-23.07.2019, 27.08.2019-23.08.2019), 21 робочих днів вересня 2019 року (02.09.2019-06.09.2019, 09.09.2019-13.09.2019, 16.09.2019-20.09.2019, 23.09.2019-27.09.2019, 30.09.2019), 22 робочих днів жовтня 2019 року (01.10.2019-04.10.2019, 07.10.2019-11.10.2019, 15.10.2019-18.10.2019, 21.10.2019-25.10.2019, 28.10.2019-31.10.2019), 21 робочих днів листопада 2019 року (01.11.2019, 04.11.2019-08.11.2019, 11.11.2019-15.11.2019, 18.11.2019-22.11.2019, 25.11.2019-29.11.2019), 21 робочих днів грудня 2019 року (02.12.2019-06.12.2019, 09.12.2019-13.12.2019, 16.12.2019-21.12.2019, 23.12.2019-24.12.2019, 26.12.2019-28.12.2019), 21 робочих днів січня 2020 року (02.01.2020-03.01.2020, 08.01.2020-11.01.2020, 13.01.2020-17.01.2020, 20.01.2020-24.01.2020, 27.01.2020-31.01.2020), та 2 робочих дні лютого 2020 року (03.02.2020-04.02.2020).
З урахуванням викладеного, стягненню з Державної екологічної інспекції Центрального округу на користь ОСОБА_2 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2018 року по 04 лютого 2020 року у сумі 109482 грн. 38 коп. (373,66 грн. (середньоденний заробіток ОСОБА_2 ) х 293 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної екологічної інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_2 10000 грн. відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок протиправного звільнення з посади, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України встановлює, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на позбавлення ділової репутації та зазначає, що був вимушений змінити населений пункт проживання, однак, позивачем не надано доказів на підтвердження своїх доводів. Позивач не пояснив з яких міркувань виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями інспекції і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, то вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 7473 грн. 20 коп. (373,66 грн. *20 робочих днів грудня 2018 року) з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 6-10, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Державної екологічної інспекції Центрального округу (ідентифікаційний код 42149108, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції у Полтавській області №13-о від 29 листопада 2018 року "Про звільнення ОСОБА_2 ".
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції у Полтавській області №14-о від 29 листопада 2018 року "Про внесення змін до наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 29.11.2018 №13-о "Про звільнення ОСОБА_2 ".
Визнати ОСОБА_2 такою, яку було звільнено за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Стягнути з Державної екологічної інспекції Центрального округу (ідентифікаційний код 42149108, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2018 року по 04 лютого 2020 року у сумі 109482 грн. 38 коп. (сто дев'ять тисяч чотириста вісімдесят дві гривні тридцять вісім копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 7473 грн. 20 коп. (сім тисяч чотириста сімдесят три гривні двадцять копійок) з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Повне рішення складено 13 лютого 2020 року.
Суддя С.С. Сич