Справа № 417/9395/19
Провадження № 2-о/417/7/20
Іменем україни
"10" лютого 2020 р. смт Марківка
Марківський районний суд Луганської області
у складі головуючого судді: Чернік А.П.
за участю секретаря Кузьмич А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересована особа: Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області,
17.10.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Марківського районного суду Луганської області з заявою про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка. На обґрунтування заяви заявник зазначила, що з 28.09.1974 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До дня його смерті вони проживали удвох за адресою: АДРЕСА_1 . Як внутрішньо переміщені особи вони перебували на обліку в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області, де отримували пенсію за віком. На момент смерті чоловік отримував пенсію у сумі 6900,00 грн, що у декілька разів перевищувала її пенсію, яка становила 1497,00 грн. Вона фактично перебувала на утриманні чоловіка, оскільки його пенсія була постійним та основним джерелом для існування. На теперішній час вона бажає реалізувати своє право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника,тому звернулася до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з відповідною заявою, однак їй було відмовлено із-за відсутності довідки про реєстрацію місця проживання разом з годувальником, яку вона не може надати із-за того, що вони з чоловіком проживали на тимчасово окупованій території України. Встановлення даного факту має для неї юридичне значення, оскільки від нього залежить виникнення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Заявник та її представник ОСОБА_3 просили розглянути справу за їх відсутності.
Від заінтересованої особи, Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганської області, надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника управління та відзив на заяву, в якому управління заперечує проти задоволення заяви, оскільки заявник фактично не була на утриманні чоловіка, тому як сама отримувала пенсію і остання була об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення заяви з таких підстав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Пунктом 8 Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Статтею 36 Закону України № 1058 від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається: непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі неможливості надати документи, визначені Порядком, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Судом установлено, що заявник та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.1974 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 28.09.1974 року міським відділом ЗАГС м. Ашхабад ТРСР.
На день смерті ОСОБА_2 заявник проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Як внутрішньо переміщені особи вони перебували на обліку в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області, де отримували пенсію за віком. Зазначене підтверджується відмітками в паспортах заявника та її чоловіка, довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідками про перебування на обліку в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області, пенсійними посвідченнями, записами в домовій книзі, довідкою та актом про спільне проживання заявника з чоловіком на день його смерті, виданими на тимчасово окупованій території України.
Як убачається із довідки Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області завник є пенсіонером, не працює, розмір її пенсії становив з січня 2019 року - 1497,00 грн, з липня 2019 року - 1564,00 грн. Пенсія ОСОБА_2 становила з жовтня 2018 року - 6944,05 грн, з грудня 2018 року - 6951,70 грн.
Чоловік заявника помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть, виданим 31.07.2019 року. Після його смерті заявник звернулася до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з заявою про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Листом Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 19.09.2019 за вих. № 158/В-14 заявнику відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника з посиланням на те, що нею не надано документа про перебування її на утриманні померлого годувальника.
За таких обставин заявник не може реалізувати своє право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Заявником на підтвердження спільного проживання надано довідку та акт про фактичне проживання з померлою особою на день її смерті, видані на тимчасово окупованій території України, в с. Олександрівка м. Свердловськ Луганської області.
Надаючи оцінку документам, виданим на непідконтрольній Україні території, суд виходить з такого.
Постановою ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Місце проживання заявника, відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, є тимчасово окупованою територією, не підконтрольною українській владі.
Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Суд також враховує постанову Верховного Суду від 22.10.2018 по справі №235/2357/17 (провадження № К/9901/2383/17), висновки якої відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, є обов'язковими для суду першої інстанції, в якій Верховний Суд в подібній ситуації, зокрема, зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявник на день смерті чоловіка, ОСОБА_2 , перебувала на його утриманні, оскільки проживала разом з ним, інших доходів крім пенсії не мала, а пенсія чоловіка, яка значно перевищувала розмір її пенсії, була постійним та основним джерелом засобів до існування, у зв'язку з чим заяву слід задовольнити. Заперечення ж заінтересованої особи не можуть бути взяті до уваги, тому як спростовуються встановленими судом обставинами.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення понесені заявником витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 89, 259, 235, 264, 265, 293, 315, 319 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересована особа: Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, задовольнити.
Встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення суду складено 13.02.2020 року.
С у д д я: А.П.Чернік