Справа №463/11309/19
Провадження №1-кс/463/135/20
11 лютого 2020 року Личаківський районний суд м. Львова
слідчий суддя - ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань,
скаржник звернувся до слідчого судді із скаргою щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань за заявами від 11.11.2019 року та 18.11.2019 року про вчинення кримінальних правопорушень.
Скаргу обґрунтовує тим, що він звернувся із заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про вчинення кримінального правопорушення від 11.11.2019 року та із додатковим повідомленням про злочин від 18.11.2019 року. 16 грудня 2019 року він отримав лист Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань за його заявами. Таку бездіяльність вважає незаконною, а тому просить скаргу задоволити.
Скаржник в судове засідання для розгляду скарги не з'явився. Слідчий суддя неодноразово призначав скаргу до розгляду, про що у встановленому законом порядку повідомлявся скаржник, проте у жодне засідання він не з'явився , про причини неявки не повідомляв. В судове засідання 11.02.2020 року скаржник вчетверте не з'явився, подав заяву, в якій просить розгляд скарги проводити без нього, оскільки відсутній в Україні.
Таким чином, оскільки сам скаржник просить розгляд скарги здійснювати у його відсутності, враховуючи скорочені строки для розгляду скарги, вважаю за можливе розглянути скаргу у його відсутності на підставі наявних доказів.
Представник суб'єкта оскарження - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду заяви повідомлений належним чином, подав до суду заперечення на скаргу. У зв'язку із наведеним, враховуючи скорочені процесуальні строки для розгляду скарги, вважаю за можливе розглянути скаргу у відсутності суб'єкта оскарження.
Дослідивши матеріали скарги, приходжу до наступного висновку.
Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення може бути оскаржена заявником, представником заявника, потерпілим або його представником.
Із матеріалів скарги убачається, що ОСОБА_3 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, із заявами від 11.11.2019 року та 18.11.2019 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.375 КК України, який вчинили, на його думку, судді Волинського апеляційного суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в ході розгляду справи №159/2961/15-к. При цьому скаржник зазначає, що колегія суддів апеляційного суду безпідставно поновила строк для подачі апеляційної скарги, прийнявши відповідне процесуальне рішення. Окрім того, він подав заяву про перегляд ухвали апеляційного суду Волинської області від 26.09.2019 року, однак ухвалою судді ОСОБА_4 06.11.2019 року відмовив у відкритті провадження і тим самим судді скоїли злочин передбачений ст.375 КК України.
Статтею 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено умови виконання професійних обов'язків суддів та правові засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних гарантій самостійності судів та незалежності суддів. Зокрема, статтею 6 Закону встановлено заборону втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповагу до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації в будь-якій формі з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду.
У справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що "недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом". Відповідно до положення ч.1 ст.126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов'язків не обмежується визначеною у ч. 3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. При цьому, відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов'язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України.
Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Рада суддів України у своїх зверненнях неодноразово зазначала, що незгода учасника судового процесу у справі з прийнятим судовим рішенням не може бути приводом до реєстрації заяви, повідомлення про вчинене суддею кримінальне правопорушення. Рада суддів України переконана, що ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд. Така ситуація є загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав та свобод людини і громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом.
Окрім того, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначені підстави дисциплінарної відповідальності судді, в тому числі за незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил підсудності чи підвідомчості. Але при цьому оцінку дій судді при відправленні правосуддя може надаватися лише Вищою радою правосуддя під час перевірки скарги на неправомірність таких дій.
З поданої скарги вбачається, що судові рішення, які скаржник вважає неправосудними набули законної сили і ніким не скасовані . У відповідності до положень ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є в тому числі : обов'язковість судового рішення.
Отже, звернення в даному випадку до правоохоронних органів із заявою про внесення до ЄРДР відомостей про винесення суддями Волинського апеляційного суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 неправосудного рішення, яке набрало законної сили, не скасовано в порядку визначеним процесуальним законом за заявою особи, яка не згідна із прийнятим процесуальним судовим рішення є порушенням конституційних гарантій незалежності суду є недопустимим і ніхто крім суду у встановленому законом порядку не вправі надавати оцінку судовому рішенню, оскільки воно є обов'язковим до виконання силу вимог ст.129 Конституції України.
А тому, з врахуванням неведеного вище, вважаю, що Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, не мало законних підстав для внесення відомостей до ЄРДР щодо вчинення суддями злочину, передбаченого ст.375 КК України. Тому скаргу слід відхилити.
Керуючись вимогами ст.ст.214, 303, 306, 307, 372 КПК України, -
в задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань за заявами від 11.11.2019 року та 18.11.2019 року - відмовити за безпідставністю.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її оголошення.
Повний текст ухвали складено 13 лютого 2020 року.
Слідчий суддя: ОСОБА_1