Окрема думка від 16.10.2019 по справі 752/10984/14-ц

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М.

16 жовтня 2019 року

м. Київ

у справі № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351 цс 19) за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (далі - ПрАТ «Індар»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Укрмедпром» (далі - ПАТ «Укрмедпром»), Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ України), Кабінет Міністрів України, компанія «Mindar Holdings Limited», про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради і рішень загальних зборів акціонерів, скасування записів і зобов'язання вчинити дії

за касаційними скаргами ПАТ «Укрмедпром», МОЗ України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року (суддя Мирошниченко О. В.) та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року (судді Чобіток А. О., Немировська О. В., Соколова В. В.).

16 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційні скарги ПАТ «Укрмедпром», МОЗ України задовольнила частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасувала та закрила провадження у справі в частині позовних вимог про:

- визнання незаконним і скасування всіх рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлених протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 02 липня 2014 року № 17, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 02 липня 2014 року № 17, в частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4;

- скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3 тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар»;

- скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4 тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року залишила без змін у частині вирішення спору за вимогами про:

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2 ;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 28 квітня 2014 року № 16, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 01 червня 2014 року, не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.

Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України, статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» належать до юрисдикції господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки позовні вимоги про скасування записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» тісно пов'язані з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради цього товариства, то розгляд вимог про скасування відповідних записів і вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачкою способу захисту у частині таких вимог належить до юрисдикції господарського суду.

Разом з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, у разі закриття провадження у цій справі (№ 752/10984/14-ц) стосовно позовних вимог про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2. , а також про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління зазначеного товариства ОСОБА_3 , - буде поставлена під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивачки на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту з огляду на припинення господарським судом провадження за аналогічними вимогами у справі № 910/6863/14.

Зокрема, указано, що оскільки Господарський суд міста Києва 10 червня 2014 року припинив провадження у справі № 910/6863/14 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Індар» про визнання недійсними рішень наглядової ради, оформлених протоколами від 27 березня 2014 року та № 15 від 10 квітня 2014 року, то з огляду на припис частини третьої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) це буде перешкодою у доступі позивачки до суду за правилами господарського судочинства у частині заявлених у справі № 752/10984/14-ц вимог про:

- визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління Павлова Д . Г.;

- визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3 .

На думку Великої Палати Верховного Суду, з метою недопущення порушень Конвенції розгляд спору за вказаними вимогами слід завершити за правилами цивільного судочинства, тоді як для розгляду у господарському суді решти позовних вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, перешкод немає.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що оспорювані рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15 від 10 квітня 2014 року і № 16 від 28 квітня 2014 року, слід визнати незаконними та скасувати. При цьому врахувала, що 10 квітня 2014 року представники ПАТ «Укрмедпром» під час голосування на засіданні наглядової ради акціонерів ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2 не мали завдання на голосування, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства України. Зазначила, що вказаний висновок впливає і на оцінку рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, згідно з яким (враховуючи те, що позивачка була відсторонена від виконання обов'язків голови правління цього товариства за рішенням наглядової ради, оформленим протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року) були внесені зміни до відповідного рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, та призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління заступника голови правління ПрАТ «Індар» з питань якості ОСОБА_3 .

Із висновками Великої Палати Верховного Суду про закриття провадження у справі у певній частині позовних вимог не погоджуюся та відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 70,7016 % акцій ПрАТ «Індар» належать ПАТ «Укрмедпром» (100 % акцій якого належать державі в особі МОЗ України).

19 вересня 2011 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 50/380, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року, та яким визнано право власності на 11 437 581 акцій ПрАТ «Індар», що становить 70,7 % статутного капіталу цього товариства, за державою в особі ДАК «Укрмедпром».

Згідно з пунктом 12.4 статуту ПрАТ «Індар» представник акціонера - члена наглядової ради - юридичної особи - здійснює свої повноваження на підставі довіреності відповідно до вказівок акціонера, інтереси якого він представляє у наглядовій раді та вказав про те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління корпоративними правами держави» від 29 березня 2010 року № 297, чинною на час прийняття оскаржених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар», завдання на голосування представникам держави на загальних зборах і засіданнях наглядової ради господарських товариств, у статутному капіталі яких державна частка становить понад 50 відсотків, погоджуються Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України за умови попереднього розгляду віце-прем'єр-міністром згідно з розподілом функціональних повноважень.

Відповідно до оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» повноваження для голосування на засіданні цієї ради щодо відсторонення позивачки надане представникам ДАК «Укрмедпром» «дорученням МОЗ України від 08 квітня 2014 року».

Суди першої й апеляційної інстанцій указали, що 27 червня 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/5583/14, якою визнав протиправним і скасував надане МОЗ України «доручення від 08 квітня 2014 року». Учасниками справи № 826/5583/14 були: ОСОБА_1 як позивачка, МОЗ України як відповідач і ПрАТ «Індар», ДАК «Укрмедпром», Кабінет Міністрів України як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вказане рішення у справі № 826/5583/14 щодо «доручення від 08 квітня 2014 року», як зазначив суд першої інстанції у справі № 752/10984/14-ц, підтримали суди апеляційної та касаційної інстанцій.

Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 27 червня 2014 року у справі № 826/5583/14 зазначив, що оформлюючи розпорядчий документ - завдання на голосування, МОЗ України діяло не у спосіб, визначений законодавством України, тому визнав протиправним і скасував рішення МОЗ України від 08 квітня 2014 року №14.01-06/58/1322 про надання представникам ДАК «Укрмедпром» завдань щодо голосування на засіданні наглядової ради ПрАТ «Індар». Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 18 вересня 2014 року залишив зазначену постанову у резолютивній частині без змін, підтримавши висновки щодо протиправності розпорядчого акта МОЗ України. Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 березня 2015 року постанови судів нижчих інстанцій залишив без змін, вказавши, зокрема, що, приймаючи оскаржене рішення, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, що, врешті, потягло прийняття загальними зборами ПрАТ «Індар» рішення з кадрових питань та порушення прав позивачки.

Ні у справі № 826/5583/14, ні у справі № 752/10984/14-ц суди не встановили наявність у представників ДАК «Укрмедпром» належно оформлених завдань для голосування на засіданнях наглядової ради ПрАТ «Індар» 10 і 28 квітня та 02 липня 2014 року як щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства, так і для призначення тимчасово виконуючим обов'язки його голови правління, а також на голосування на позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Індар» 21 липня 2014 року, зокрема про припинення позивачкою повноважень голови правління й обрання іншої особи на цю посаду.

20 квітня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували аргументованість підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар», тому оспорювані рішення є необґрунтованими.

Рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15, № 16 і № 17, прийняв неуповноважений на це орган усупереч статті 46 КЗпП України та підпункту 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар», затвердженого 12 квітня 2013 року оформленим протоколом № 1/13 рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства.

Суд першої інстанції зробив висновок, що рішення загальних зборів № 2/14 є незаконним, оскільки прийняте за відсутності реєстрації та голосування акціонерів ПрАТ «Індар» з питань порядку денного.

Суд не встановив, а відповідачі та треті особи не надали належних і допустимих доказів того, що завдання представникам держави на прийняття рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів щодо припинення повноважень/відкликання позивачки були погодженні Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України.

15 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на характер правовідносин і висновки Господарського суду міста Києва про юрисдикцію, зроблені в ухвалі від 10 червня 2014 року у справі № 910/6863/14, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2014 року. Тому доводи ПАТ «Укрмедпром», наведені в апеляційній скарзі, про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та доводи МОЗ України про те, що спірні правовідносини не є трудовими, суд апеляційної інстанції відхилив.

Вважаю правильними зазначені висновки суду про необхідність розгляду справи в цілому за всіма позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom)).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії»(Bezymyannaya v. Russia)(заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Водночас особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (заява № 48778/99).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення Конституційного Суду України).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у зазначеній редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України (у зазначеній редакції), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у зазначеній редакції) не допускалося об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Відповідно до частини другої статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Якщо позовні вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог, то такі вимоги мають розглядатися в одному провадженні.

Як указує ЄСПЛ, у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (пункт 36 рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (пункт 230 рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38 - 40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; однак останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122 - 125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18 - 24)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала юрисдикційні конфлікти (див. наприклад постанови від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17 (провадження № 14-223 цс 19), від 21 серпня 2019 року у справі № 498/496/17 (провадження № 14-320 цс 19)) та зазначила, що ухвалення судом іншої, ніж у справі, що перебувала на її розгляді, юрисдикції судового рішення (яке набрало законної сили) про відмову у відкритті провадження у справі (або закриття провадження у справі) з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку конкретного виду судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис норми процесуального права про неможливість повторного звернення тієї самої особи до того самого суду з аналогічним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження (або закриття провадження у справі), Велика Палата Верховного Суду вважала за можливе завершити розгляд справи за правилами того виду судочинства, в якому перебувала на її розгляді справа.

Згідно з матеріалами справи № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351 цс 19) за змістом ухвали Господарського суду міста Києва від 10 червня 2014 року у справі № 910/6863/14 (т. 2, а. с. 148 - 153), яку постановою від 09 вересня 2014 року залишив без змін Київський апеляційний господарський суд (т. 2, а. с. 154 - 165), ОСОБА_1 у поданому до господарського суду позові до ПрАТ «Індар» просила визнати недійсними рішення наглядової ради, оформлені протоколами від 27 березня та 10 квітня 2014 року.

Відповідно до вказаної ухвали у квітні 2014 року під час розгляду зазначеної господарської справи ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та просила:

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 13 від 27 березня 2014 року, у частині прийняття рішення про проведення загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар» 30 квітня 2014 року;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 1 «Про відсторонення від виконання повноважень голови правління товариства» оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким відсторонено від виконання повноважень голову правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 2 «Про призначення особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства», оформлене протоколом № 13 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2 .;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 3 «Про проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», визначення дати, часу та місця проведення позачергових загальних зборів» оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким вирішили провести позачергові загальні збори акціонерів товариства 30 квітня 2014 року о 15 год.00 хв. за адресою: Україна, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 4 «Про затвердження порядку денного позачергових загальних зборів ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким затверджено перелік питань, що виносяться на голосування (порядок денний) загальних зборів ПрАТ «Індар»;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 5 «Про затвердження переліку документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з порядку денного позачергових загальних зборів, визначення порядку та місця ознайомлення акціонерів з документами та матеріалами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного позачергових загальних зборів, визначення особи, уповноваженої забезпечити ознайомлення акціонерів з документами та здійснювати таке» оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким затверджений перелік документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів ПрАТ «Індар», доручено тимчасово виконуючому обов'язки голови правління (ОСОБА_2 ) у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складання фінансової звітності товариства за 2013 рік, аудиторського висновку щодо фінансової звітності товариства за 2013 рік, звіту правління товариства; голові ревізійної комісії товариства у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складання звіту ревізійної комісії; визначено місце ознайомлення акціонерів з документами; визначено особу, відповідальну за ознайомлення акціонерів з документами ( ОСОБА_2 ); визначено порядок ознайомлення з документами;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 6 «Про встановлення дати складання переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про позачергові загальні збори акціонерів, а також визначення дати, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, визначення осіб, відповідальних за складання таких переліків акціонерів» оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким визначено: дату складання переліку акціонерів товариства для здійснення повідомлення про проведення позачергових загальних зборів - 15 квітня 2014 року; дату, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, - 24 квітня 2014 року; особу, відповідальну за складання вищезазначених переліків, тимчасово виконуючого обов'язки голови правління товариства (ОСОБА_2.);

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 7 «Про обрання реєстраційної комісії загальних зборів акціонерів» оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким обрано реєстраційну комісію позачергових загальних зборів акціонерів товариства, призначених на 30 квітня 2014 року, у складі ОСОБА_4, ОСОБА_6

У травні 2014 року ОСОБА_1 повторно збільшила позовні вимоги та остаточно просила:

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 13 від 27 березня 2014 року, у частині прийняття рішення про проведення загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар» 30 квітня 2014 року;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 1 «Про відсторонення від виконання повноважень голови правління товариства» оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким відсторонено від виконання повноважень голову правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 2 «Про призначення особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства», оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2 .;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 3 «Про проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», визначення дати, часу та місця проведення позачергових загальних зборів» оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким вирішили провести позачергові загальні збори акціонерів товариства 30 квітня 2014 року о 15 год. 00 хв. за адресою: Україна, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 4 «Про затвердження порядку денного позачергових загальних зборів ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким затверджено перелік питань, що виносяться на голосування (порядок денний) загальних зборів ПрАТ «Індар»;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 5 «Про затвердження переліку документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з порядку денного позачергових загальних зборів, визначення порядку та місця ознайомлення акціонерів з документами та матеріалами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного позачергових загальних зборів, визначення особи, уповноваженої забезпечити ознайомлення акціонерів з документами та здійснювати таке», оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким затверджений перелік документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів ПрАТ «Індар», доручено тимчасово виконуючому обов'язки голови правління (ОСОБА_2 ) у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складання фінансової звітності товариства за 2013 рік, аудиторського висновку щодо фінансової звітності товариства за 2013 рік, звіту правління товариства; голові ревізійної комісії товариства у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складання звіту ревізійної комісії; визначено місце ознайомлення акціонерів з документами; визначено особу, відповідальну за ознайомлення акціонерів з документами ( ОСОБА_2 ); визначено порядок ознайомлення з документами;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 6 «Про встановлення дати складання переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про позачергові загальні збори акціонерів, а також визначення дати, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, визначення осіб, відповідальних за складання таких переліків акціонерів», оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким визначено: дату складання переліку акціонерів товариства для здійснення повідомлення про проведення позачергових загальних зборів - 15 квітня 2014 року; дату, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, - 24 квітня 2014 року; особу, відповідальну за складання вищезазначених переліків тимчасово виконуючого обов'язки голови правління товариства (ОСОБА_2.);

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 7 «Про обрання реєстраційної комісії загальних зборів акціонерів», оформлене протоколом № 15 засідання наглядової ради ПрАТ «Індар» від 10 квітня 2014 року, яким обрано реєстраційну комісію позачергових загальних зборів акціонерів товариства, призначених на 30 квітня 2014 року, у складі ОСОБА_4, ОСОБА_6;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом засідання наглядової ради № 16 від 28 квітня 2014 року, яким внесено зміни до рішення наглядової ради від 10 квітня 2014 року щодо призначення особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3;

- визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом засідання наглядової ради № 16 від 28 квітня 2014 року, яким затверджений порядок денний засідання наглядової ради від 28 квітня 2014 року.

Господарський суд міста Києва, припиняючи провадження у справі № 910/6863/14, вважав, що спір за вказаними вимогами не належить до юрисдикції господарських судів України, а за суб'єктним складомйого слідрозглянути у загальному суді.

У поданому у липні 2014 року до суду в порядку цивільного судочинства позові (справа № 752/10984/14-ц) ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 08 лютого 2016 року, заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 06 квітня 2017 року, заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 13 квітня 2017 року просила:

- визнати незаконними та скасувати всі рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлені протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14;

- визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;

- визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2 ;

- визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3 ;

- визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 02 липня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;

- визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 02 липня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4 . ;

- скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3 тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар»;

- скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4 тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду помилково закрила провадження у справі у частині позовних вимог про:

- визнання незаконним і скасування всіх рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлених протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 02 липня 2014 року № 17, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 02 липня 2014 року № 17, в частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4;

- скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3 тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар»;

- скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4 тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».

Указані позовні вимоги взаємопов'язані з іншими позовними вимогами, заявленими у цій справі, які Велика Палата Верховного Суду розглянула по суті, а саме про:

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2 ;

- визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 28 квітня 2014 року № 16, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3 .

Розгляд зазначених позовних вимог за правилами різних видів судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Згідно з вимогами статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічні завдання цивільного судочинства закріплені й у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Хочу зауважити, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася у липні 2014 року, таким чином, станом на час перегляду справи у касаційному порядку (жовтень 2019 року) пройшло більше п'яти років. Перед цим вона зверталася з позовом до господарського суду, який припинив провадження у справі. Отже, починаючи з 2014 року і до цього часу позивачка намагається захистити в суді порушені, на її думку, права та інтереси. А тому не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду, що для розгляду у господарському суді позовних вимог, стосовно яких закрито провадження у справі, перешкод немає.

При цьому варто зазначити, що обидві касаційні скарги не містять вимог про закриття провадження у справі. Так, ПАТ «Укрмедпром» просило скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд, а МОЗ України - скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З огляду на викладене, вважаю, що, розглянувши в одному провадженні всі заявлені позовні вимоги, суди першої й апеляційної інстанцій не порушили правил предметної та суб'єктної юрисдикції. Тому, на мою думку, Велика Палата Верховного Суду помилково закрила провадження у справі в зазначеній частині позовних вимог, які підлягали вирішенню в межах цієї справи.

Суддя О. М. Ситнік