Ухвала
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 175/4523/19
провадження № 61-1906ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Третього апеляційного адміністративного суду Чабаненко Світлани Володимирівни, судді Третього апеляційного адміністративного суду Чумака Сергія Юрійовича, судді Третього апеляційного адміністративного суду Юрко Ірини Володимирівни, судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової Олени Василівни про відшкодування моральних та матеріальних збитків за порушення суб'єктом владних повноважень права на звернення до суду для захисту особистого немайнового права на життя і безпечне для життя і здоров'я довкілля від протиправних дій суддів та посадових осіб державних органів влади,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Третього апеляційного адміністративного суду Чабаненко С. В., судді Третього апеляційного адміністративного суду Чумака С. Ю., судді Третього апеляційного адміністративного суду Юрко І. В., судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової О. В. про відшкодування моральних та матеріальних збитків за порушення суб'єктом владних повноважень права на звернення до суду для захисту особистого немайнового права на життя і безпечне для життя і здоров'я довкілля від протиправних дій суддів та посадових осіб державних органів влади, у якому просив прийняти на підставі статті 150Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) його заяву про забезпечення позову у справі, відновити порушене відповідачами, кожним окремо, його право на звернення до суду для захисту порушеного права, а також стягнути по 65 625,00 грн моральної шкоди за рахунок держави за кожне порушення.
Ухвалою Дніпропетровськогорайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2020 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
14 січня 2020 року на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, він просить зазначене судове рішення скасувати, справу направити до апеляційного суду для відкриття провадження у справі.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 направлено до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що у постанові суду апеляційної інстанції порушено принцип верховенства права, встановлений Конституцією України, та не надано правової оцінки щодо дій відповідачів. Право на судовий захист належить до основних невідчужуваних прав і свобод людини та громадянина. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою звернення ОСОБА_1 з позовною заявою до суду є його незгода з ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової О. В. від 24 вересня 2019 року про повернення його позовної заяви до Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної ради про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, їх посадових та службових осіб, разом із поданою заявою про забезпечення позову (справа № 160/9234/19).
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Чабаненко С. В., Чумака С. Ю., Юрко І. В., які є відповідачами у даній справі, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року було повернуто без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У відповідності до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Таким чином, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (касаційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.
Беручи до уваги принцип незалежності суду, засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу), будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави, недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом.
Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду лише у випадках, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до суддів Третього апеляційного адміністративного суду та Дніпропетровського окружного адміністративного суду про відшкодування моральних та матеріальних збитків не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим наявні підстави для залишення без змін ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
За правилами частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд у порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди ОСОБА_1 з його змістом та особистого тлумачення ним норм права.
Керуючись пунктом 5 частини другої, пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Третього апеляційного адміністративного суду Чабаненко Світлани Володимирівни, судді Третього апеляційного адміністративного суду Чумака Сергія Юрійовича, судді Третього апеляційного адміністративного суду Юрко Ірини Володимирівни, судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової Олени Василівни про відшкодування моральних та матеріальних збитків за порушення суб'єктом владних повноважень права на звернення до суду для захисту особистого немайнового права на життя і безпечне для життя і здоров'я довкілля від протиправних дій суддів та посадових осіб державних органів влади.
Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко