Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 288/881/16-ц
провадження № 61-26045св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Попільнянська селищна рада Попільнянського району Житомирської області,
третя особа - Попільнянська районна державна лікарня ветеринарної медицини,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2017 року в складі судді Зайченко Є. О. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Талько О. Б.,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У липні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області, у якому просили:
- визнати недійсним рішення Попільнянської селищної ради від 25 листопада 2011 року, 17 сесії 6 скликання, в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування Попільнянської районної державної лікарні ветеринарної медицини Житомирської області та передачі у постійне користування земельної ділянки, площею 0,7021 га, для виробничих потреб, яка розташована по АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 070801, виданий 23 квітня 2012 року Попільнянській районній державній лікарні ветеринарної медицини Житомирської області про те, що вона є постійним користувачем земельної ділянки, площею 0,7021 га, у межах, згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для виробничих потреб.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 .
З метою приватизації частини земельної ділянки, розташованої під квартирою, позивачі звернулись до Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області із відповідною заявою, проте отримали відмову з посиланням на те, що вказана земельна ділянка на підставі державного акта на право постійного користування, виданого згідно рішення 17 сесії VІ скликання Попільнянської селищної ради від 25 листопада 2011 року, належить Попільнянській районній державній лікарні ветеринарної медицини.
Посилаючись на те, що земельна ділянка, орієнтовною площею 0, 06 га, потрібна що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 для обслуговування квартири, останні звернулись до Попільнянської районної державної лікарні ветеринарної медицини з проханням надання письмової згоди на вилучення вказаної земельної ділянки, проте отримали відмову.
Посилаючись на те, що передача земельної ділянки відбулась під час її фактичного використання іншими особами, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність порушення відповідачем законодавства під час винесення оскаржуваного рішення та видачу на його підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачі набули право користування частиною земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, відповідно до вимог частини другої статті 382 ЦК України та статті 42 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). З технічної документації вбачається, що на плані земельної ділянки, яка передавалась у користування Попільнянській районній державній лікарні ветеринарної медицини, відображено вісім будівель, серед яких під п'ятим номером є житловий будинок позивачів, а під шостим - їхня господарська будівля, які не мали жодного відношення до ветеринарної лікарні.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 , належала на праві спільної часткової власності (в розмірі 1/3 частини за кожним) ОСОБА_7 та членам його сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, а належну йому 1/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Згідно кадастрового плану земельної ділянки, розташованої за адресою: квартира АДРЕСА_1 загальна площа земельної ділянки становить 0,0879 га, а саме: двір - 0,0751 га; будівля КЖ - 0,0128 га.
Попільнянська районна державна лікарня ветеринарної медицини розташована вул. Радянській (Героїв Майдану), 8, смт. Попільня Попільнянського району Житомирської області, власником приміщень загальною площею - 396,5 кв. м, автогаража - 129,4 кв. м, складу - 86,5 кв. м, гаража 133,5 кв. м є держава Україна в особі Державного комітету ветеринарної медицини.
Згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ від 23 квітня 2012 року № 070801 Попільнянська районна державна лікарня ветеринарної медицини є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,7021 га, у межах, згідно з планом. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для виробничих потреб, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 182470003000009, кадастровий номер земельної ділянки - 1824755100:01:007:0144.
Рішенням 3 сесії VІІ скликання Попільнянської селищної ради від 27 січня 2016 року № 45 відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для подальшої передачі у спільну часткову власність, із земель комунальної власності Попільнянської селищної ради, орієнтовною площею 0,0600 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: ( АДРЕСА_1 , оскільки вказана земельна ділянка належить на праві постійного користування Попільнянській районній лікарні ветеринарної медицини та не надана відмова користувача від права на земельну ділянку.
На звернення позивачів Попільнянська районна державна лікарня ветеринарної медицини повідомила, що земельна ділянка згідно рішення від 25 листопада 2011 року, 17 сесії 6 скликання Попільнянської селищної ради знаходиться в її постійному користуванні. Згідно з планом виготовлено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та не відмовляється від права на неї.
Належна позивачам квартира раніше була господарським приміщенням лікарні та переобладнана із нежитлового приміщення на житлове. Відомості про виділення земельної ділянки під забудову вказаного приміщення відсутні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 12 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частина перша статті 116 ЗК України встановлює, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки шляхом безоплатної приватизації відбувається за правилами та в порядку, визначеними статтею 118 цього Кодексу.
Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно встановив характер спірних правовідносин та врахував, що частина земельної ділянки, яку позивачі просили виділити їм для обслуговування житлового будинку, відповідно до державного акта серії ЯЯ від 23 квітня 2012 року № 070801 перебуває у постійному користуванні Попільнянської районної державної лікарні ветеринарної медицини з цільовим призначенням виробничі потреби.
За таких обставин, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості надання громадянам земельної ділянки з цільовим призначенням виробничі потреби для обслуговування житлового будинку, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання недійсним рішення Попільнянської селищної ради від 25 листопада 2011 року про передачу в постійне користування земельної ділянки Попільнянській районній державній лікарні ветеринарної медицини та отриманого на підставі вказаного рішення державного акта.
При цьому апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири, яка раніше була господарським приміщенням лікарні та переобладнана із нежитлового приміщення на житлове. Тобто, земельна ділянка під забудову вказаного приміщення не виділялась, що спростовує доводи касаційної скарги.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов