Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3724/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, б. 101, корпус В-2, кімната 8; код ЄДРПОУ: 32778133)
до Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, б. 7, код ЄДРПОУ: 04059243)
про стягнення безпідставно збережених коштів
за участю представників:
позивача - Калугіна О.Ю., ордер № 1004421 від 13.11.2019;
відповідача - Жилка С.Е., довіреність №08-21/4262/2-19 від 19.12.2019.
13 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, в якій просить суд:
- стягнути з Харківської міської ради заборгованість у розмірі 1 062 946,83 грн., з яких: безпідставно збережені (утримані) кошти у сумі 716 633,00 грн., 3% річних у сумі 86 999,88 грн. та інфляційні у сумі 259 313,95 грн.;
- стягнути з Харківської міської ради судовий збір у розмірі 15 944,20 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 53 147,34 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що після розгляду Верховним Судом справи №922/4192/16 та ухвалення по ній остаточного рішення, Харківська міська рада не повернула та продовжує безпідставно користуватися коштами позивача у сумі 716 633, 00 грн., чим порушує його права та охоронювані законом інтереси. Тому позивач вимушений звернутися з позовною заявою до суду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 листопада 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому ухвали для усунення недоліків.
21 листопада 2019 року на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 18 листопада 2019 року представник позивача надав клопотання про усунення недоліків з додатками.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3724/19 за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 18 грудня 2019 року. Відповідачеві, згідно ст. 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов, також роз'яснено, що відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачеві, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання, а відповідачу - строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України.
16 грудня 2019 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№30505 від 16 грудня 2019 року), в якому просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вважає, що оскільки, договір-купівлі продажу земельної ділянки по вул. Великій Панасівській, б. 95 у м. Харкові було визнано укладеним лише з моменту вступу в законну силу рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2019 у справі №922/4192/16, то між позивачем та відповідачем не виникало жодних зобов'язань, зокрема і щодо сплати ТОВ «Фортуна» вартості земельної ділянки.
В підготовчому судовому засіданні 18 грудня 2019 року без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 15 січня 2020 року.
02 січня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшло пояснення (вх.№36 від 02 січня 2020 року), в якому просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначив, що питання повернення грошових коштів, помилково або надмірно зарахованих до місцевого бюджету, регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного або місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787. Разом з тим, як зазначає відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна" не зверталось до Харківської міської ради із заявою про внесення подання про повернення коштів у розмірі 716 633,00 грн. А кошти в розмірі 1 271 924,86 грн., які були сплачені позивачем платіжним дорученням № 151, є такими, що сплачені добровільно.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 15 січня 2020 року оголошено перерву у судовому засіданні до 05 лютого 2020 року.
Присутній в судовому засіданні 05 лютого 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та позов просив задовольнити в повному обсязі. Наголосив на тому, що судами було встановлено, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, починаючі з 22.06.2012, не було укладено саме з вини Харківської міської ради. А уклавши договір про внесення авансового внеску №41/12, прийнявши рішення про продаж земельної ділянки та отримавши частину коштів в рахунок її сплати, міська рада вже понад сім років не виконувала взяті на себе обов'язки щодо передачі позивачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,2937 га по вул. Велика Панасівська, б. 95, у м. Харкові. Проте відповідач відмовився повертати безпідставно утримувані кошти, та проігнорував рішення суду, яке набрало законної сили. Зазначив, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту невиконання стороною свого обов'язку та передбаченого законом відшкодування збитків за таке порушення.
Присутній в судовому засіданні 05 лютого 2020 року представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому зазначив, що кошти, перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 155 від 22.09.2017 є такими, що сплачені добровільно, не на підставі правочину, а отже, застосування штрафних санкцій - інфляційних збитків та 3% річних, як це передбачено ч.2 ст.625 ГПК України не можливо, оскільки зобов'язання на той час ще не виникло.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.
На підставі договору оренди земельної ділянки від 30.01.2008, зареєстрованого в Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 14.04.2008 за №540866710029, Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортуна" була надана у користування земельна ділянка загальною площею 0,2937 га по АДРЕСА_1 для будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомого майна, згідно рішення Харківської міської ради від 22.09.2010 № 247/10.
У 2012 році позивач вирішив скористатися своїм правом на придбання спірної земельної ділянки у власність, для чого звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Розглянувши зазначену заяву Харківська міська рада 22.02.2012 ухвалила рішення № 629/12, яким надала Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортуна" дозвіл на проведення нормативно-грошової оцінки цієї земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, з метою визначення розміру авансового внеску (а.с.26-27,т.1).
07 червня 2012 року між Харківською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна" (покупець) було укладено договір про внесення авансового внеску № 41/12 (а.с.24-25,т.1).
Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору покупець на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.02.2012 № 629/12 вносить, а продавець приймає авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Котлова, б. 95, Ленінський район.
В пункті 1.2. договору про внесення авансового внеску зазначено, що ціна земельної ділянки буде визначена остаточно після проведення експертної грошової оцінки. Остаточні розрахунки будуть проведені після укладення договору купівлі- продажу земельної ділянки.
Земельна ділянка, зазначена в п.1.1. цього договору, має наступні характеристики: загальна площа земельної ділянки - 0,2937 га, кадастровий номер земельної ділянки: 6310137200:02:011:0009, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення умов використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу із технічної документації № 379/12 від 10.04.2012 становить 5 971 038,00 грн. (п.1.3. договору про внесення авансового внеску).
Розмір авансового внеску становить 179 131,14 грн., що складає 3 % вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки (п.2.1. договору про внесення авансового внеску).
Авансовий внесок сплачується в строк не пізніше 10 календарних днів з дня нотаріального посвідчення цього договору (п.2.2. договору про внесення авансового внеску).
Після прийняття рішення Харківської міської ради про продаж земельної ділянки, продавець укладає з покупцем договір купівлі-продажу земельної ділянки, зазначеної в розділі 1 цього договору (п.3.4. договору про внесення авансового внеску).
Грошові кошти, які перераховуються покупцем відповідно до п. 2.1. цього договору є авансовим внеском, який сплачується в рахунок оплати ціни земельної ділянки, зазначеної в розділі 1 цього договору, про що зазначається у договорі купівлі-продажу земельної ділянки (п.3.5. договору про внесення авансового внеску).
08 червня 2012 року на виконання умов договору про внесення авансового внеску №41/12 від 07 червня 2012 року, як вбачається з платіжного доручення №146, позивач перерахував на рахунок відповідача авансовий внесок у розмірі 179 131,14 грн. (а.с.28,т.1).
Як зазначалося позивачем та не заперечувалось відповідачем, в подальшому, на виконання п.3.3. договору про внесення авансового внеску №41/12 від 07 червня 2012 року та після виконання сторонами взаємних обов'язків, визначених у розділі №3 цього договору, питання викупу земельної ділянки було винесено на розгляд чергової сесії Харківської міської ради. Рішенням Харківської міської ради №762/12 від 22.06.2012 було вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортуна" земельну ділянку, визначену у договорі про внесення авансового внеску №41/12 від 07 червня 2012 року, за ціною 734 423,00 грн. з розстрочкою сплати на два роки.
Проте, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за договором про внесення авансового внеску №41/12 від 07 червня 2012 року в частині укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки належним чином не виконав, підписаного примірника договору купівлі-продажу земельної ділянки не надав, вмотивованої відмови щодо укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки позивачу не надходило, як і будь-якої відповіді на листи пропозиції щодо укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки під кадастровим номером 6310137200:02:011:0009, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, б.95, у редакції, викладеній позивачем у позові.
Як вбачається з Єдиного реєстру судових рішень, рішенням господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року по справі №922/4192/16 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, 95, (стара назва - Котлова) Холодногірський район (колишній - Ленінській), кадастровий номер 6310137200:02:011:0009, викладений у рішенні суду.
Пунктом 2.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки, затвердженого вищезазначеним рішенням суду на підставі судової оціночно-земельної експертизи встановлено, що ціна продажу земельної ділянки становить 1 451 056,00 грн. (без ПДВ), яка складається із сплаченого раніше авансового внеску в розмірі 179 131,14 грн. та грошових коштів у розмірі 1 271 924,86 грн., які повинні були сплачені покупцем до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу або протягом 3 банківських днів після його посвідчення і підписання, або протягом 30 банківських днів після набуття чинності рішенням суду про визнання цього договору укладеним та його державної реєстрації.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Харківська міська рада звернулась з апеляційною скаргою до Харківський апеляційний господарський суд.
Проте, постановою Харківський апеляційний господарський суд від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 у справі № 922/4192/17 залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 у справі № 922/4192/17 залишено без змін.
В силу положень ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Таким чином, рішення господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року набрало законної сили 21 серпня 2017 року, що стало підставою сплати позивачем коштів за договором купівлі-продажу земельної ділянки у розмірі 1 271 924,86 грн.
Так, відповідно до платіжного доручення № 151 від 22 вересня 2017 року на виконання умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, затвердженого рішенням господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року, позивачем було перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 1 271 924,86 грн. (а.с.29,т.1).
В свою чергу Харківська міська рада звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 13 грудня 2017 року касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у справі №922/4192/16 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2017 скасовано. Прийнято нове рішення. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна" відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Вищого господарського суду України позивач звернувся до Верховного Суду з заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2017.
Постановою від 10 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна" задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 13.12.2017 у справі № 922/4192/16 скасовано, а справу передано на розгляд до суду касаційної інстанції.
Постановою від 29 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнив частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2017 у справі № 922/4192/16 скасовано. Справу № 922/4192/16 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20 березня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, 95, (стара назва - Котлова) Холодногірський район (колишній - Ленінській), кадастровий номер 6310137200:02:011:0009, викладений у рішенні суду (а.с.30-45,т.1).
Пунктом 2.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки, затвердженого вищезазначеним рішенням суду, встановлено, що ціна продажу земельної ділянки становить 734 423, 00 грн. (без ПДВ), з яких авансовий внесок в розмірі 179 131,14 грн. (без ПДВ), який був сплачений до укладання даного договору та грошові кошти у розмірі 555 291, 86 грн. (без ПДВ), які повинні бути сплачені покупцем до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу або протягом 3 банківських днів після його посвідчення і підписання, або протягом 30 банківських днів після набуття чинності рішенням суду про визнання цього договору укладеним та його державної реєстрації.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Харківська міська рада звернулась з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2019 у справі №922/4192/16 залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2019 у справі №922/4192/16 залишено без змін. Постанова набрала законної сили з дня її прийняття (а.с.46-58,т.1).
Харківська міська рада скористалася своїм процесуальним правом та звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 24 жовтня 2019 року касаційну скаргу Харківської міської ради залишив без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 у справі № 922/4192/16 залишив без змін (а.с.59-67,т.1).
Таким чином, рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2019 року набрало законної сили 02 липня 2019 року.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, судом встановлено та сторонами не заперечувалося, що станом на день набрання законної сили остаточного рішення по справі №922/4192/16 про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки під кадастровим номером 6310137200:02:011:0009, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, б.95, а саме 02 липня 2019 року, позивачем уже було сплачено на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 451 056,00 грн., з яких авансовий внесок в розмірі 179 131,14 грн. та кошти у розмірі 1 271 924,86 грн. сплачені на підставі рішення господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року по справі №922/4192/16.
Таким чином, сума надмірно перерахованих коштів позивачем на рахунок відповідача становить 716 633,00 грн. (1 451 056,00 грн. (179 131,14 грн. (авансовий внесок) + 1 271 924,86 грн. (сплачені кошти на підставі рішення господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року)) - 734 423,00 грн. (вартість ділянки визначена договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним на підставі рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2019).
В свою чергу позивач вважає, що оскільки за договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним на підставі рішення господарського суду Харківської області від 20.03.2019 у справі №922/4192/16, вартість ділянки визначена у сумі 734 423,00 грн., то відповідач безпідставно утримує кошти позивача у розмірі 716 633,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, позивач 04 липня 2019 року звернувся з заявою №41 до голови Харківської міської ради, в якій просив повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фортуна» надмірно переплачені за продаж земельної ділянки грошові кошти в розмірі 716 633,00 грн. (а.с.68,т.1).
Як вбачається з вищезазначеної заяви, остання була прийнята Харківською міською радою 04 липня 2019 року, про що свідчить печатка Харківської міської ради за підписом А.О. Субота.
Листом №6305/9-19 від 05 серпня 2019 року Харківська міська рада запропонувала вирішення питання щодо повернення позивачу грошових котів у розмірі 716 633,00 грн. здійснювати після перегляду Касаційним господарським судом Верховного Суду вищевказаних судових рішень (а.с.71,т.1).
06 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою №46 про надання публічної інформації, в якій просив останнього не пізніше 5 робочих днів з дня отримання даного запиту надати інформацію стосовно стану розгляду та стану виконання заяви позивача №41 від 04.07.2019 про повернення грошових коштів (а.с.69,т.1).
Листом №145/0/33-19 від 08 серпня 2019 року відповідач повідомив позивача, що запит на інформацію буде розглянуто у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян» (а.с.70,т.1).
13 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою №52 про надання публічної інформації, в якій просив останнього надати копію відповіді на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна" №41 від 04.07.2019, оскільки у встановлені законодавством терміни відповідь отримана не була (а.с.72,т.1).
Листом №6931/9-19 від 06 вересня 2019 року відповідач повідомив позивача, що керуючись п.2 ст.78 Бюджетного кодексу України та п.5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, за погодженням Департаменту бюджету і фінансів готується подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету для його подальшої передачі заявником до органів Державної казначейської служби України (а.с.73.т.1).
Як зазначає позивач, станом на час звернення із даним позовом до суду та навіть після розгляду Верховним Судом справи №922/4192/16 та ухвалення по ній остаточного рішення, Харківська міська рада не повернула та продовжує безпідставно користуватися коштами позивача у сумі 716 633,00 грн., чим порушує права та охоронювані законом інтереси останнього.
Відповідач в свою чергу вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки кошти перераховані позивачем є такими, що сплачені добровільно, а не на підставі правочину. Також, відповідач наполягає на тому, що позивач не надав доказів звернення до Харківської міської ради із заявою про внесення подання про повернення коштів у розмірі 716 633,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.
В частині 3 статті 11 ЦК України зазначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Приписами частини 2 статті 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, судом встановлено, що позивачем 22 вересня 2017 року було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 271 924,86 грн. з зазначенням в платіжному дорученні "сплата за продаж земельної ділянки вул.В.Панасівська, б.95 за рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2017 по справі № 922/4192/16".
Даний платіж був здійснений позивачем на 32 день після винесення постанови Харківським апеляційним господарським судом про залишення рішення суду від 11 травня 2017 року по справі № 922/4192/16 без змін, врахувавши строки оскарження відповідної постанови.
Також позивач наголосив на тому, що даний платіж здійснив 22 вересня 2017 року на виконання умов договору, затвердженого рішенням суду від 11 травня 2017 року по справі № 922/4192/16 залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2017 року, оскільки станом на день здійснення даного платежу касаційне провадження по справі не було відкрито та про можливість відкриття такого провадження останньому не було відомо, що дало підставу позивачу сподіватися на реалізацію зазначеного правочину та виконання зобов'язання відповідно до умов затвердженого договору.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Зокрема, у справі "Стрейтч проти Сполученого Королівства", Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права.
Таким чином позивач, маючи законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права, затвердженим рішенням суду від 11 травня 2017 року по справі №922/4192/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2017 року, сплатив грошові кошти у розмірі, встановленому зазначеним договором.
Як вбачається з Єдиного реєстру судових рішень Верховним Судом касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 прийнято до провадження 15 листопада 2017 року.
В подальшому вищевказане рішення суду, а отже і договір, затверджений даним рішенням, на виконання якого позивачем було перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 1 271 924,86 грн, було скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області. При цьому зазначені кошти у розмірі 1 271 924,86 грн. залишалися на рахунку відповідача.
При новому розгляді рішенням господарського суду Харківської області від 20 березня 2019 року визнано укладеним спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, 95, (стара назва - Котлова) Холодногірський район (колишній - Ленінській), кадастровий номер 6310137200:02:011:0009, викладений у відповідному рішенні суду, з визначенням ціни продажу даної земельної ділянки у розмірі 734 423, 00 грн. (без ПДВ), що на 716 633,00 грн. менше, ніж раніше перерахована позивачем сума коштів на рахунок відповідача, як плата за спірну земельну ділянку (з урахуванням авансового внеску).
Так, відповідне рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2019 року, залишене без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 02 липня 2019 року та Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року, набрало законної сили 02 липня 2019 року.
Задовольняючи позовні вимоги по справі №922/4192/16 судами було встановлено, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, починаючи з 22.06.2012, не було укладено саме з вини Харківської міської ради. Уклавши договір про внесення авансового внеску №41/12, прийнявши рішення про продаж земельної ділянки, отримавши частину коштів в рахунок її сплати, міська рада вже понад 7 років не виконувала взяті на себе обов'язки щодо передачі позивачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,2937 га по вул. Велика Панасівська, б. 95 у м. Харкові, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, які є складовими елементам загального конституційного принципу верховенства права, а також порушує гарантії, встановлені ст.1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
В частині 4 статті 75 ГПК України зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.
Разом з тим, положеннями частин 1, 2 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
В даному випадку, підставою перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 1 271 924,86 грн було саме рішення суду від 11 травня 2017 року по справі №922/4192/16, яке, як вважав позивач на той момент, набрало законної сили.
Зазначена підстава відпала з настанням події, а саме із скасуванням рішення суду від 11 травня 2017 року по справі № 922/4192/16 та постановленням нового рішення від 20 березня 2019 року по справі № 922/4192/16, яке набрало законної сили 02 липня 2019 року з визначенням значно меншого розміру ціни продажу спірної земельної ділянки.
Так, з набранням законної сили рішенням суду від 20 березня 2019 року по справі № 922/4192/16 зобов'язання відповідача звелось до передачі позивачу майна - конкретно визначеної земельної ділянки, за яку позивач мав сплатити також чітко визначені грошові кошти.
Таким чином, відповідач з 24 жовтня 2019 року, а саме з дня винесення постанови Верховним Судом по справі №922/4192/16, був обізнаний щодо знаходження безпідставно збережених коштів позивача на рахунку Харківської міської ради.
Відповідно, зобов'язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникають з договору.
В свою чергу відповідач до теперішнього часу грошові кошти, переплачені позивачем, у розмірі 716 633,00 грн. останньому не повернув, посилаючись на те, що зазначені кошти позивачем були сплачені добровільно, а із заявою про внесення подання про повернення коштів у розмірі 716 633,00 грн. відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів позивач не звертався, у зв'язку із чим у відповідача відсутнє будь-яке зобов'язання перед позивачем.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з заявою про повернення грошових коштів у розмірі 716 633,00 грн. та просив останнього якомога раніше розглянути дане питання, однак в матеріалах справи доказів розгляду відповідного питання відповідачем також не міститься.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду належних, вірогідних чи допустимих доказів, які б спростовували наявності на рахунку останнього безпідставно збережених коштів позивача, суд вважає позовну вимогу щодо стягнення безпідставно збережених (утриманих) коштів у розмірі 716 633,00 грн. обґрунтованою, підтвердженою доданими до матеріалів справи доказами, та такою, що підлягає задоволенню.
Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 86 999,88 грн. та інфляційні у сумі 259 313,95 грн.
Верховний Суд України у постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, посилаючись на ст. 55 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, згідно з якими кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зазначив, що обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням вказаних положень та з урахуванням майбутнього результату. Тобто ефективний спосіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання особою відповідного відшкодування. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Так, частиною 1 статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів статті ЦК України.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
Доводи Харківської міської ради про те, що припис частини другою статті 625 ЦК може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, не береться до уваги, бо відповідачем якраз порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.
Тому, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов'язання (716 633,00 грн.) та нараховуються за весь час прострочення, а саме з 02 липня 2019 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням суду від 20 березня 2019 року по справі №922/4192/16 до дня зазначеного позивачем як дата закінчення нарахування.
Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом в постанові від 10 квітня 2018 року по справі № 910/10156/17.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки інфляційних збитків та 3% річних за користування безпідставно збереженими грошовими коштами, суд вважає дану позовну вимогу обґрунтованою в частині стягнення 3% річних за користування безпідставно збереженими грошовими коштами в розмірі 7 951,50 грн., у зв'язку з чим дана позовна вимога підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності до статті 129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору у розмірі 10 868,77 грн. підлягають стягненню з відповідача, а у розмірі 5 065,68 грн. - покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 130, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна" задовольнити частково.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, б. 7, код ЄДРПОУ: 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, б. 101, корпус В-2, кімната 8; р/р НОМЕР_1 в AT «ОТП Банк», м. Київ, МФО 300528; код ЄДРПОУ: 32778133) безпідставно збережені (утримані) кошти у розмірі 716 633 (сімсот шістнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 7 951 (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят одну) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 10 868 (десять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 77 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "13" лютого 2020 р.
Суддя Т.О. Пономаренко