"06" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3790/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Фірсов В.Д.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ду АйТі Програмінг Солюшнз” до фізичної особи-підприємця Горбового Олега Любомировича про стягнення 100000,00 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ду АйТі Програмінг Солюшнз” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Горбового Олега Любомировича про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 100000,00 грн. грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору, укладеного в усній формі, щодо виконання поточного ремонту приміщення, у зв'язку з чим позивач стверджує про безпідставне набуття відповідачем грошових коштів в сумі 100000,00 грн., які підлягають поверненню згідно ст. 1212 ЦК України.
Зокрема, 17.09.2019 р. позивачем було сплачено на рахунок ФОП Гробового Олега Любомировича грошові кошти в розмірі 100000,00 грн. в якості оплати робіт за поточний ремонт приміщення, які відповідач зобов'язався здійснити за договором № б/н від 16.09.2019 р., укладений між сторонами у спрощений спосіб (шляхом усної домовленості). Так, позивач зазначає, що факт здійснення позивачем оплати підтверджується відповідним платіжним дорученням № 209 від 17.09.2019 р. та грошові кошти були прийняті відповідачем в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Наразі позивач додає, що перелік правочинів щодо яких встановлена обов'язкова письмова форма визначено в п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”. Так, відповідно до зазначених положень недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли де прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України. У зазначених випадках правочин є нікчемним. Отже, як стверджує позивач, в інших випадках (в тому числі у випадку недодержання вимог щодо форми правочину в договорах підряду) законом не передбачена обов'язкова письмова форма.
З огляду на викладене, позивач стверджує, що відповідач своїми діями засвідчив прийняття належного зобов'язання позивача з оплати робіт за договором підряду.
Водночас, як зазначає позивач, обов'язок позивача як замовника було виконано належним чином, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, а також прийняттям відповідачем як підрядником за договором відповідної оплати.
При цьому позивач зазначає, що станом на 14.11.2019 р відповідач не виконав зобов'язання щодо здійснення ремонту приміщення та продовжує утримувати кошти, перераховані позивачем у якості оплати його вартості. Між тим позивач додає, що на контакт із позивачем відповідач не виходить, тим самим свідомо ухиляючись від виконання свого обов'язку щодо проведення ремонтних робіт, за які відповідачем було отримано грошові кошти від позивача.
Зокрема, позивач вказує, що 26.11.2019 р. позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про виконання умов договору № б/н від 16.09.2019 р., що підтверджується відповідною накладною кур'єрського відправлення № 2903, однак за адресою доставки відповідача виявлено не було (наведені обставини підтверджуються відповідним актом кур'єрської служби). Окрім того, як вказує позивач, телефонний номер, зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не належить відповідачу, особа, що відповідає на телефонні дзвінки заперечує, що вона є ФОП Горбовий О. Л. та заявляє, що зазначений номер ніколи не належав відповідачу.
Отже, як стверджує позивач, ним були здійснені всі можливі заходи щодо пред'явлення відповідачу вимоги про виконання умов договору № б/н від 16.09.2019 р.
Наразі з посиланнями на абз. 2 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 17.12.2013 р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” позивач вказує, що станом на день подачі позовної заяви відповідачем не вчинено жодних дій, які б засвідчили намір відповідача виконати зобов'язання, зазначена бездіяльність відповідача свідчить про його односторонню відмову від виконання зобов'язань за договором.
При цьому, посилаючись на ч. 1 ст. 1212 ЦК України, позивач стверджує, що станом на 16.12.2019 року, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та ігнорування контакту з позивачем, підстава для утримання відповідачем у себе грошових коштів від позивача відпала, що і стало підставою для звернення позивачем до суду.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.12.2019 р. позов ТОВ “Ду АйТі Програмінг Солюшнз” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3790/19 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.01.2020 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.01.2020 р. відкладено розгляд справи на 06 лютого 2020 р.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою “за закінченням встановленого строку зберігання”.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.09.2019 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Ду АйТі Програмінг Солюшнз” було перераховано на банківський рахунок ФОП Горбового Олега Любомировича кошти в сумі 100000,00 грн. згідно платіжного доручення № 209 від 17.09.2019 р. з призначенням платежу “за поточний ремонт приміщення по договору від 16.09.2019 року без ПДВ”.
Поряд з цим судом встановлено, що в подальшому 26.11.2019 р. ТОВ “Ду АйТі Програмінг Солюшнз” направило відповідачу вимогу про виконання умов договору № б/н від 16.09.2019 р., згідно якої вимагало від ФОП Горбового Олега Любомировича в семиденний строк виконати прийняті на себе зобов'язання з поточного ремонту приміщень замовника або повернути прийняті грошові кошти.
Так, позивач, посилаючись на те, що відповідачем не повернуто неправомірно набуті грошові кошти та не надано жодної відповіді на зазначену вимогу, просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 100000,00 грн. як безпідставно набуті на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої “абсолютної” безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Між тим, як з'ясовано судом та підтверджено позивачем, у позивача та відповідача існували господарські відносини з виконання поточного ремонту приміщення, в межах яких відповідач зобов'язався виконати поточний ремонт в приміщенні позивача, а останній зобов'язався здійснити оплату за виконання вказаного ремонту. У даних спірних відносинах позивач вказує, що за усною домовленістю з відповідачем про виконання поточного ремонту приміщення позивачем 17.09.2019 р. була здійснена оплата в розмірі 100000,00 грн. за поточний ремонт згідно договору від 16.09.2019 р. При цьому слід зазначити, що дії позивача по здійсненню оплати з призначенням платежу “за поточний ремонт приміщення по договору від 16.09.2019 року без ПДВ” (як зазначено самим позивачем у платіжному дорученні), як і дії відповідача щодо одержання коштів за вказаним платіжним документом на суму 100000,00 грн. свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання з виконання робіт.
Так, нормами цивільного права України в розділі “Зобов'язальне право” визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.
При цьому відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої ст. 11, частини першої ст. 177, частини першої ст. 202, частини першої ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Наразі стаття 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За приписами ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до частини 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті, і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).
При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Оскільки законом не встановлена особлива форма договору підряду, суд доходить висновку про фактичне укладення сторонами вказаного договору, адже сторонами вчинені фактичні дії, які свідчать про укладення сторонами договору на підряду, адже сторонами було досягнута згода стосовно усіх істотних умов договору, зокрема, визначені предмет і ціна робіт. В свою чергу вказані обставини свідчать про виникнення у сторін по справі господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), зокрема двосторонніх зобов'язань щодо здійснення відповідачем певних робіт, прийняття зазначених робіт позивачем та оплати вартості виконаних робіт.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї частини тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15.
Крім того, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14, також висловлено позицію про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.
Отже, господарським судом встановлено, що оплата позивачем у вересні 2019 року вартості робіт з поточного ремонту приміщення у розмірі 100000,00 грн. відбулася при виконанні господарського договору підряду, укладеного у спрощений спосіб.
За вказаних обставин стягнення 100000,00 грн., що є вартістю робіт з поточного ремонту приміщення не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне набуті.
Отже, враховуючи передумови виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та встановлені судом обставини справи, зокрема, існування між сторонами у даній справі договірних відносин, проведення розрахунку саме за цим договором, а також за відсутності доказів того, що цей договір є розірваним, чи зобов'язання за ним припинилися з інших підстав, такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК.
Поряд цим слід зазначити, що необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов'язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. В цій частині визначається, що сторона договору не має права вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб'єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов'язок повернення несе не сторона договору, а суб'єкт, який мав такий статус у минулому.
Так, в силу приписів ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, у даному випадку позивач мав довести наявність факту припинення договірних відносин з відповідачем за укладеним договором підряду, а також безпідставність отримання відповідачем спірних грошових коштів в розмірі 100000,00 грн. Проте, вказані обставини позивачем не доведені.
Водночас, господарський суд зазначає, що у даному випадку має місце невиконання з боку відповідача як підрядника прийнятих на себе зобов'язань. Наразі відповідальність підрядника за порушення договору підряду передбачена положеннями частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, за змістом якої якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Положеннями ст. 846 Цивільного кодексу України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 3 ст. 46 ГПК України у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
Наразі господарський суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 922/1249/17.
Згідно ст. 14 ГПК України (“Диспозитивність господарського судочинства”) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмету означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, підстава позову визначається та може в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд, позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Таким чином, незважаючи на обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних юридичних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися саме позивачем, а не судом.
Відповідна правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 р. у справі № 902/1592/15.
Формулюючи викладені вище висновки, господарський суд враховує висновки Верховного Суду, які він послідовно надає стосовно принципу диспозитивності у господарському судочинстві (постанови Верхового Суду від 08.05.2018 р. у справі 922/1249/17, від 06.12.2018 р. у справі № 902/1592/15).
Таким чином, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи вищенаведені обставини та встановлення судом обставин щодо набуття (збереження) відповідачем спірних коштів за наявності правових підстав, позовні вимоги про стягнення з відповідача 100000,00 грн. як безпідставно набутих задоволенню не підлягають з огляду на відсутність підстав для застосування у даному випадку до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Ду АйТі Програмінг Солюшнз” до фізичної особи-підприємця Горбового Олега Любомировича про стягнення 100000,00 грн. відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11 лютого 2020 р.
Суддя В.С. Петров