вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" лютого 2020 р. м. Київ Справа № 911/3050/19
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Гарбуз Л.В.
розглянувши справу № 911/3050/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпап», м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп»,
м. Ірпінь
про стягнення 47 975,04 грн.
Представники:
від позивача: Шкляров М.О., довіреність № 12-12/19к від 28.12.2019;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпап» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» (надалі-відповідач) про стягнення 47 975,04 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 11029552 від 27.03.2015, в частині своєчасної оплати отриманого товару.
Звертаючись із позовною заявою, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно ст. 12 ГПК України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного чи позовного (загального або спрощеного) провадження.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частинами 1 та 2 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження або відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
З огляду на малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд вирішив клопотання позивача задовольнити та розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 16.12.2019 відкрито провадження у справі № 911/3050/19; задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи № 911/3050/19 здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання призначено на 10.01.2020; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та заяви щодо заперечень розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
28.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 27.12.2019 (вх. № 25837/19), в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Так, заперечуючи проти позову, відповідач вказує про відсутність належних доказів здійснення поставки товару з підстав неналежного оформлення видаткових накладних; відсутність обов'язку щодо оплати товару, у зв'язку із оформленням видаткових накладних неналежним чином; відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; відсутність заборгованості відповідача перед позивачем; неправомірне нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 10.01.2020 розгляд справи відкладений на 05.02.2020.
05.02.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення № 04-01/20 від 04.02.2020 на відзив на позовну заяву, в якому позивач стверджує, що видаткові накладні, які підтверджують отримання товару відповідачем оформлені належним чином і, що будь-яких вимог щодо належного оформлення відповідної супровідної документації з боку відповідача на адресу позивача не надходило.
В судовому засіданні 05.02.2020 представником позивача підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстави викладених у позові та запереченнях на відзив на позовну заяву; відповідач в судове засідання 05.02.2020 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
27.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпап» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» (відповідач, покупець) укладений Договір № 11029552, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, та у відповідності із замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його вартість за цінами, визначеними в накладній та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.
Товар поставляється постачальником у відповідності із замовленням покупця по асортименту, кількості та цінами в строк, визначений у замовлені (п. 3.1 договору).
Пунктом поставки товару за цим договором є склад покупця, адреса якого визначена у замовленні. Датою поставки товару є дата отримання покупцем товару на склад покупця (п. 3.4 договору).
При поставці відповідної партії товару, постачальник передає покупцю, зокрема, накладні, в яких зазначається кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ (п. 3.6 договору).
Пунктами 5.1, 5.2 договору визначено, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця. Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі покупця в порядку передбаченому чинним законодавством України.
Відповідно до п.п. 7.1, 7.8, 7.9 договору покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації підтвердженими у накладних.
Загальна сума цього договору складається із сум накладних, по яким була здійснена поставка товару.
Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 14 днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару.
Умовами п. 10.1 договору визначено, що договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019.
Так, позивач належним чином та в повному обсязі виконав взяті на себе, згідно з умовами договору зобов'язання, поставивши відповідачу товар на загальну суму 40 240,80 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних № КФ-0000320 від 19.01.2017 на суму 24 964,20 грн. та № КФ-0001285 від 23.02.2017 на суму 15 276,60 грн.
Поставка товару також підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними № КФ-000122 від 19.01.2017 та № КФ-000457 від 23.02.2017.
Вказані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані в двосторонньому порядку та скріплені печаткою зі сторони постачальника та штампом зі сторони покупця.
Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань згідно з договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
Однак, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, вартість товару сплачена відповідачем лише частково в сумі 5 921,40 грн., вартість товару в сумі 34 319,40 грн. залишена відповідачем не сплаченою.
В порядку досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із претензією № 1 вих. № 15-2/19 від 15.08.2019, в якій вимагав від відповідача перерахувати суму боргу у розмірі 34 319,40 грн.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів направлення претензії, претензія № 1 вих. № 15-2/19 від 15.08.2019 була направлена відповідачем на юридичну адресу та, як вказує позивач, на адресу для листування. Отримання відповідної претензії відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.
Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
28.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 27.12.2019 (вх. № 25837/19), в якому останній заперечуючи проти позовних вимог вказував на відсутність належних доказів здійснення поставки товару з підстав неналежного оформлення видаткових накладних; відсутність обов'язку щодо оплати товару, у зв'язку із оформленням видаткових накладних неналежним чином; відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; відсутність заборгованості відповідача перед позивачем; неправомірне нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат.
Однак, суд критично оцінює заперечення відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Як вже було зазначено, умовами п. 3.6 договору визначено, що при поставці відповідної партії товару, постачальник передає покупцю, зокрема, накладні, в яких зазначається кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ (п. 3.6 договору).
З наявних в матеріалах справи видаткових накладних на поставку товару вбачається, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною.
Посилання ж відповідача щодо відсутності довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей спростовується нормами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, за якими довіреність не є первинним документом і не фіксує факт здійснення господарських операцій, а отже й відсутність довіреності не може свідчити про нереальність операції.
Поруч з цим, умовами укладеного договору сторони не дійшли обов'язкової згоди щодо надання довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а з п. 3.4 договору випливає, що пунктом поставки товару за договором є склад покупця, адреса якого визначена у замовленні. Товарно-транспортними накладними № КФ-000122 від 19.01.2017 та № КФ-000457 від 23.02.2017, також підтверджується здійснення поставки товару позивачем власними силами на склад відповідача.
Крім того, з наданих доказів вбачається, що відповідачем здійснена часткова оплата отриманого товару в сумі 5 921,40 грн., а отже здійснивши часткову оплату, відповідачем підтверджений факт отримання товару по якості, кількості та без зауважень.
Таким чином, підписання покупцем видаткових накладних, які як встановлено судом оформлені належним чином та які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача й щодо відсутності у останнього заборгованості перед позивачем. Так, відповідач вказує на повну оплату отриманого на підставі Договору № 11029552 від 27.03.2015 товару, в доказ чого надав копії платіжних доручень. Як стверджував позивач у запереченнях на відзив (вх. № 2595/20 від 05.02.2020), відносини між сторонами щодо поставки товару на підставі Договору № 11029552 від 27.03.2015 тривають з 31.03.2016, про що надав відповідні видаткові накладні. Позивачем не заперечувалась часткова оплата відповідачем товару за сукупністю накладних на отримання товару за весь період відносин між сторонами. Так, загальна сума поставки товару за сукупністю всіх накладних за період з 31.03.2016 по 23.02.2017 становить - 313 319,40 грн., оплата товару відповідачем в загальному розмірі становить - 279 000,00 грн. Сума заборгованості в розмірі 34 319,40 грн. утворилась за видатковими накладними № КФ-0000320 від 19.01.2017 на суму 24 964,20 грн. та № КФ-0001285 від 23.02.2017, які і є підставою позовних вимог у справі № 911/3050/19.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданого позивачем на підставі Договору № 11029552 від 27.03.2015 товару, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 34 319,40 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Разом з тим, позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 2 160,69 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 30.10.2017 по 04.12.2019 та 5 394,95 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період: листопад 2017 - серпень 2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вказаних норм права, враховуючи, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, наявний в матеріалах справи є арифметично вірним, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 160,69 грн. 3 % річних та 5 394,95 грн. інфляційних втрат визнаються судом та підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Звертаючись із позовом, позивач також просить суд покласти на відповідача судові витрати, які складаються із сум судового збору в розмірі 1 921,00 грн., сплаченого за подання позовної заяви у справі № 911/3050/19, суми судового збору в розмірі 192,10 грн., сплаченої позивачем при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу у справі № 911/2589/19 та понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 6 100,00 грн. у справі № 911/3050/19.
Враховуючи наведене суд зазначає, що сума судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до господарського суду із позовом у справі № 911/3050/19, відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на відповідача, у зв'язку із повним задоволенням позовним вимог у справі № 911/3050/19.
Щодо покладення на відповідача судового збору в розмірі 192,10 грн., сплаченого позивачем при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу у справі № 911/2589/19, суд відзначає наступне.
18.10.2019 до господарського суду Київської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпап» про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» заборгованості у розмірі 34 319,40 грн., що виникла внаслідок заборгованості за Договором № 11029552 від 27.03.2015 та 192,10 грн. судового збору.
21.10.2019 господарським судом Київської області було видано відповідний судовий наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» заборгованості у розмірі 34 319,40 грн. та 192,10 грн. судового збору.
11.11.2019 до господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» надійшла заява про скасування судового наказу господарського суду Київської області від 21.10.2019 у справі № 911/2589/19.
Ухвалою суду від 12.11.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» про скасування судового наказу господарського суду Київської області від 21.10.2019 у справі № 911/2589/19 задоволено; судовий наказ господарського суду Київської області від 21.10.2019 у справі № 911/2589/19 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» заборгованості у розмірі 34 319,40 грн. та 192,10 грн. судового збору скасовано.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 151 Господарського процесуального кодексу України, за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом. У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається.
Враховуючи наведену норму права, у суду відсутні підстави щодо покладення на відповідача суми судового збору у розмірі 192,10 грн., сплаченого позивачем при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу у справі № 911/2589/19.
Що стосується заявлених до стягнення з відповідача 6 100,00 грн. витрат на правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Тобто, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
В обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивачем було надано попередній (орієнтовний) розрахунок витрат визначений в розмірі 9 605,00 грн. і складається з: 960,50 грн. - зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції, 960,50 грн. - підготовка та подання претензії, 1 921,00 грн. - отримання доказів для позовної заяви, виготовлення копій документів, 1 921,00 грн. - підготовка, розрахунок та подання позовної заяви до господарського суду, 960,50 грн. - ознайомлення з матеріалами справи, 2 881,50 грн. - представництво та захист інтересів в суді.
Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом, позивачем до матеріалів справи не було долучено договору про надання правової допомоги.
На підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката суду також не було надано документи, що підтверджують перерахування особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Тобто, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, як то договору про надання правничої допомоги та доказів фактичної сплати позивачем винагороди адвокату в сумі 6 100,00 грн. (платіжне доручення, банківська виписка тощо), а тому підстави для покладення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6 100,00 грн. на відповідача відсутні.
Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката задоволенню судом не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» (08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Лісова, 6-Г, код ЄДРПОУ 35995595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпап» (49000, м. Дніпро, вул. Московська (Володимира Мономаха), 12, код ЄДРПОУ 30198424) 34 319 (тридцять чотири тисячі триста дев'ятнадцять) грн. 40 коп. заборгованості, 2 160 (дві тисячі сто шістдесят) грн. 69 коп. 3 % річних, 5 394 (п'ять тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 95 коп. інфляційних втрат та 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ.
3. В частині покладення на відповідача судових витрат: суми судового збору в розмірі 192,10 грн., сплаченої позивачем при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу у справі № 911/2589/19 та понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 6 100,00 грн. у справі № 911/3050/19 відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 12.02.2020.
Суддя О.О. Христенко