ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.02.2020Справа № 910/17042/19
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова Фінансова Компанія «Теркон»
до Акціонерного товариства «Українська Залізниця»
про стягнення 140 729,62 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова Фінансова Компанія «Теркон» (надалі - ТОВ ТПФК«Теркон») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення 140 729,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною оплатою поставленого на підставі договору №ПР/П-18985/НЮ від 13.09.2018 товару, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 98 010,74 грн., 3% річних у розмірі 8 168,00 грн. та інфляційних у розмірі 34 550,88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
02.01.2020 через канцелярію суду від АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на невірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, а також просить суд, у випадку задоволення позовних вимог, зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
13.09.2018 між АТ «Укрзалізниця» (покупець) та ТОВ ТПФК«Теркон» (постачальник) був укладений договір №ПР/П-18985/НЮ (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є поставка постачальником покупцю рейкосвердлильний верстат з ДВЗ згідно специфікації №1 (додатком №1 до договору).
Згідно з п. 5.1 Договору ціна постачальника на товар згідно специфікації №1 (додаток №1 до договору) визначається торгами.
Пунктом 5.2 Договору загальна сума договору складає 1 911 000,00 грн. (один мільйон дев'ятсот одинадцять тисяч грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ 20% - 318 500,00 грн. (триста вісімнадцять тисяч п'ятсот грн. 00 коп.) та визначається у звіті про результати здійснення процедури торгів.
Покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня отримання товару, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання уповноваженими представниками сторін акта прийому-передачі товару, оформленого належним чином (п. 6.3 Договору).
На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 1 911 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №238 від 19.10.2018, товарно-транспортною накладною №1910 від 19.10.2018, довіреністю №270 від 19.10.2018 та актом прийому-передачі згідно Договору від 19.10.2018.
Відповідачем оплачено поставлений позивачем товар у розмірі 1 911 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1535754 від 22.01.2019.
Спір у справі виник у зв'язку з несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати поставленого на підставі Договору товару, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 98 010,74 грн., 3% річних у розмірі 8 168,00 грн. та інфляційних у розмірі 34 550,88 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткова накладна №238 від 19.10.2018, товарно-транспортна накладна №1910 від 19.10.2018, довіреність №270 від 19.10.2018 та акт прийому-передачі згідно Договору від 19.10.2018) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно Договору на суму 1 911 000,00 грн.
На вказану суму поставленого товару 15.11.2018 була зареєстрована податкова накладна №26 від 19.10.2018, копія якої додана позивачем до позову.
В свою чергу, відповідачем повністю оплачено поставлений позивачем товар на 1 911 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1535754 від 22.01.2019.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.3 Договору відповідач мав оплатити поставлений на підставі Договору товар до 30.11.2018, проте оплату здійснив 22.01.2019, чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 1 911 000,00 грн. за поставку товару на підставі Договору.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 98 010,74 грн., 3% річних у розмірі 8 168,00 грн. та інфляційних у розмірі 34 550,88 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.12.2018 по 22.01.2019.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 10.2 Договору передбачено, що покупець за даним договором несе таку відповідальність: у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня.
Таким чином, нарахування пені на прострочену суму заборгованості в день її сплати є правомірним з огляду на положення ст. 6, 626, 627 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про неправомірне нарахування позивачем 3% річних та інфляційних на день фактичної оплати заборгованості.
Так, в п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Таким чином, здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 98 010,74 грн., 3% річних у розмірі 8 168,00 грн. та інфляційні у розмірі 34 550,88 грн.
Разом з тим, відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій у зв'язку з тим тим, що Придніпровська залізниця внесена до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а розмір штрафних санкцій заявлений у даній справі є значним для відповідача, при тому що позивачем не наведено доводів про наявність у нього збитків внаслідок прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України №6-100цс14 від 03.09.2014.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Враховуючи що відповідачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень не надано суду належних доказів щодо поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а також не надано доказів намагання уникнути або мінімізувати випадки порушення термінів виконання зобов'язань, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ТОВ ТПФК«Теркон» пені у розмірі 98 010,74 грн., 3% річних у розмірі 8 168,00 грн. та інфляційних у розмірі 34 550,88 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова Фінансова Компанія «Теркон» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова Фінансова Компанія «Теркон» (49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, будинок 57, квартира 7; ідентифікаційний код 21866643) пеню у розмірі 98 010 (дев'яносто вісім тисяч десять) грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 8 168 (вісім тисяч сто шістдесят вісім) грн. 00 грн., інфляційні у розмірі 34 550 (тридцять чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн. 88 грн. та судовий збір у розмірі 2 110 (дві тисячі сто десять) грн. 94 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий