ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2020Справа № 910/15913/19
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
про 27 770,52 грн.
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 27 770,52 грн збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні.
Позовні вимоги обґрунтовані незбереженням відповідачем при перевезенні вантажу залізничними вагонами № 62256904 та № 53522686 за залізничною накладною № 40825572 від 21.07.2019, що зафіксовано в актах загальної форми, складених на станціях "Волноваха" та "Маріуполь-Сортувальний" Донецької залізниці за результатами перевірки кількості та маси вантажу у зазначених вагонах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/15913/19 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі, про що свідчить, наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103052113184 та № 0103052113192 з відміткою про вручення ухвали від 15.11.2019 про відкриття провадження у справі № 910/15913/19 26.11.2019 та 21.11.2019 відповідно.
17.01.2020 до канцелярії суду надійшла заява адвоката відповідача про ознайомлення з матеріалами справи.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2019, не подав до суду відзив, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв'язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) (замовник) укладено договір № 00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до пункту 2.1 Договору замовник зобов'язався надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через АС "Месплан". У свою чергу, у пункті 2.3.2 Договору виконавець зобов'язався приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до цього договору.
У розділі 4 Договору сторони передбачили порядок проведення розрахунків за надані виконавцем послуги.
Згідно з пунктом 12.1 Договору договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовника договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або в АС "Клієнт УЗ" або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договорі діє з 19.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна зі сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення строку дії Договору з пропозицією до іншої сторони про припинення дії, то цей Договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги.
На виконання контракту № BASIS-ILYICH 01-19 від 03.07.2019, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (в подальшому реорганізовано в приватне акціонерне товариство) та BASIS Trade AG, 26.07.2019 на станцію призначення Асланове Донецької залізниці надійшов вантаж, а саме, антрацит насипом, одержувачем якого є позивач, що підтверджується залізничною накладною № 40825572 від 21.07.2019
На станції одержувача Асланове Донецької залізниці 26.07.2019 проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено, що частину товару у вагонах № 62256904 та № 53522686 було втрачено, про що складені комерційні акти: № 485002/758 та № 485002/759 відповідно.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 27 770,52 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами статей 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про залізничний транспорт".
Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з частини 2 статті 307 ГК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі (частина 3 статті 307 ГК України).
Матеріалами справи (накладна № 40825572 від 21.07.2019) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) від ТОВ "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення - Асланово.
За приписами частини 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (надалі - Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Як встановлено судом, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладною № 40825572 від 21.07.2019, виявлено його часткову втрату у вагонах № 62256904 та № 53522686, про що були складені комерційні акти: № 485002/758 та № 485002/759 відповідно.
Відповідно до розділу «Ґ» комерційного акту № 485002/758 встановлено, що на підставі основного подорожнього акту загальної форми № 35542 від 25.07.2019 на станції Волноваха Донецької залізниці здійснювалася комісійне переважування вагону № 62256904 за відправкою, зазначеною на лицьовій стороні акту. За документами зазначено вантаж вугілля антрацит, насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (150т): брутто - не зазначено, тара 23 500 кг, нетто - 68 150 кг. При переважуванні виявлено: брутто - 89 900 кг, тара - 23 500 кг, нетто - 66 400 кг, що менше документа на 1 750 кг.
У розділі "Д" даного акту зазначено, що при комерційному огляді виявлено: навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 400-500 мм, розрівняно. Поверхню вантажу марковано вапном. По ходу поїзда, з правого боку над 7 люком наявна виїмка розміром 1500мм*1500*400 мм у глибину вагона, маркування порушено, що відповідає подорожньому акту загальної форми № 35542 від 25.07.2019 станції Волноваха Донецької залізниці та не відповідає подорожньому акту загальної форми № 33336 від 23.07.2019 станції Нижньодніпровськ - Вузол Придніпровської залізниці. Вагон прибув у технічному відношенні справний. Течі вантажу не виявлено. Переважування вантажу проводилося в присутності заст. ДС ОСОБА_4 , аг. ком. ОСОБА_2 , пр..сд.к-та ОСОБА_3 , вес-ка к-та ОСОБА_5 на 150 т електронних тензометричних вагах № 17 ст. Рудна з повною зупинкою вагону. При повторному переважуванні зазначеного вагону недостача вантажу підтвердилася. Завідуючий вантажним двором відсутній по штату.
Відповідно до розділу «Ґ» комерційного акту № 485002/759 встановлено, що на підставі акту загальної форми № 4-1906 від 26.07.2019 на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці здійснювалася комісійне переважування вагону № 53522686 за відправкою, зазначеною на лицьовій стороні акту. За документами зазначено вантаж вугілля антрацит, насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (150т): брутто - не зазначено, тара 23 000 кг, нетто - 66 800 кг. При переважуванні виявлено: брутто - 83 400 кг, тара - 23 000 кг, нетто - 60 400 кг, що менше документа на 6 400 кг.
У розділі "Д" вказаного комерційного акту зазначено, що при комерційному огляді виявлено: навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 400 мм нерівномірно. Поверхня вантажу маркована вапном, маркування порушено. Наявні виїмки по всій площі вагона, що не відповідає подорожному акту загальної форми № 35028 від 24.07.2019 станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці. Вагон прибув у технічному відношенні справний. Течі вантажу не виявлено. Переважування вантажу проводилося в присутності заст. ДС ОСОБА_4 , аг. ком. ОСОБА_2 , пр..сд.к-та ОСОБА_3 , вес-ка к-та ОСОБА_5 на 150 т електронних тензометричних вагах № 17 ст. Рудна з повною зупинкою вагону. При повторному переважуванні зазначеного вагону недостача вантажу підтвердилася. Завідуючий вантажним двором відсутній по штату.
Згідно з частиною 2 статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до частини 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частинами 1, 3 статті 314 ГК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (статті 113, 114 Статуту залізниць України).
За приписами статті 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до частини 2 статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Здійснивши перевірку наданого позивачем заявленої до стягнення суми збитків, суд дійшов висновку, що позивачем правильно застосовано норму природної втрати вантажу у розмірі 1% з наступних підстав.
Згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до Правил оформлення перевізних документів, у графі 20 накладної зазначається найменування вантажу та його відмінні ознаки (у твердому, рідкому або вологому стані, у свіжому або сушеному та іншому вигляді).
У спірних накладних у пункті 20 зазначено «вугілля антрацит, насипом». Жодних відміток щодо прийняття вантажу у вологому стані накладні не містять. Антрацит - мінеральне паливо, до якого, згідно Правил видачі вантажів передбачено застосовується норма природної втрати вантажу 1%.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування..
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
За змістом положень частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З огляду на вказане, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем належними доказами доведене недотримання відповідачем обов'язку щодо збереження вантажу та вартість завданих таким незбереженням збитків.
За таких обставин позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 27 770,52 грн, підлягають задоволенню.
Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судові витрати з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 27 770,52 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1; ідентифікаційний код 00191129) суму збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 27 770,52 грн (двадцять сім тисяч сімсот сімдесят гривень 20 копійок) та 1 921,00 грн (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну гривню 00 копійок) судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ