ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2020Справа № 910/17503/19
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Міністерства оборони України
до Приватного акціонерного товариства «Астра Люкс»
про стягнення 8 255,40 грн.,
Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Астра Люкс» (надалі - ПрАТ «Астра Люкс») про стягнення 8 255,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною поставкою відповідачем товару за договором про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/261 від 06.09.2018, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 255,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
09.01.2020 через канцелярію суду від ПрАТ «Астра Люкс» надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/542/19 встановлено факт своєчасного виконання ПрАТ «Астра Люкс» зобов'язання за договором про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/261 від 06.09.2018.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
06.09.2018 між Міністерством оборони України (замовник) та ПрАТ «Астра Люкс» (постачальник) був укладений договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/261 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити замовнику індивідуальне обмундирування (35810000-5) (Лот 3, Військова уніформа 35811300-5 (Куртка костюму утеплювача, вид 2)), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у Договорі.
05.11.2018 сторонами укладена додаткова угода №3 до Договору, відповідно до п. 1 якої пункт 1.2 розділу І «Предмет договору» викладено у наступній редакції: номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни виконання Договору) визначаються нижченаведеною специфікацією, зокрема: найменування товару - військова уніформа 35811300-5 (Куртка костюму утеплювача вид 2), перелік нормативних документів (стандарти, технічні умови, технічні специфікації, технічні описи), що встановлюють основні вимоги до товару - відповідність ТУ 14.1-108-00034022:2016 повідомлення про зміни №3 та відповідність зразку-еталону, строки (термін) постачання - до 14.12.2018 (включно), загальна кількість, яку необхідно поставити (шт.) - 25 000.
На виконання умов Договору відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 24 766 200,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №348 від 20.11.2018, №374 від 27.11.2018, №376 від 28.11.2018, №394 від 14.12.2018 та №476 від 14.12.2018.
Спір у справі виник у зв'язку із несвоєчасною, на думку позивача, поставкою відповідачем товару на підставі Договору, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 255,40 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткові накладні №348 від 20.11.2018, №374 від 27.11.2018, №376 від 28.11.2018, №394 від 14.12.2018 та №476 від 14.12.2018) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 24 766 200,00 грн.
За твердженням позивача, товар у кількості 5 000 штук вартістю 4 127 700,00 грн. поставлено з простроченням на 2 доби, на підтвердження чого до матеріалів справи надано акт приймального контролю товару за якістю №2 від 17.12.2018, оголошення №3 та посвідчення №227.
Заперечуючи проти позову відповідач посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/542/19, стверджуючи, що в ньому встановлено факт своєчасного виконання зобов'язання з поставки товару на підставі Договору.
Із змісту вказаного рішення вбачається, що спір у справі №910/542/19 виник між ПрАТ «Астра Люкс», який є позивачем, та Міністерство оборони України, яке є відповідачем, стосовно своєчасного постачання товару за Договором,
Так, судом досліджувалось питання прийняття товару за видатковою накладною №394 від 14.12.2018, при цьому, відповідач зазначав, що оскільки Акт приймального контролю за якістю частини партії товару у кількості 5000 одиниць було складено 17.12.2018, то виконання позивачем зобов'язання і мало місце 17.12.2018, а не 14.12.2018, як це стверджує позивач.
Таким чином, у справі №910/542/19 досліджувались обставини, на які посилається позивач у даній справі як на підставу свої вимог, зокрема, наявність чи відсутність прострочення виконання ПрАТ «Астра Люкс» зобов'язання з поставки товару у кількості 5 000 шт. на підставі Договору.
Із автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/542/19 не оскаржувалось та набрало законної сили.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Із змісту рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/542/19 вбачається, що судом встановлено факт відсутності порушення виконання умов Договору щодо поставки 5 000 шт. одиниць товару, відтак суд дійшов висновку, що зобов'язання було виконано своєчасно, в межах строку визначеного Договором.
Таким чином, факт своєчасного виконання ПрАТ «Астра Люкс» зобов'язання з поставки 5 000 шт. одиниць товару на підставі Договору, що є предметом спору у даній справі, має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій України» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України). Відтак, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.
В той же час, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності у нього порушеного права щодо своєчасної поставки відповідачем товарів за Договором.
З огляду на викладенен, вимога Міністерства оборони України про стягнення з ПрАТ «Астра Люкс» пені у розмірі 8 255,40 грн. є не правомірною та не обґрунтованою, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. В задоволенні позову Міністерства оборони України відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий