вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.02.2020м. ДніпроСправа № 904/5792/19
За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості в сумі 317 379 грн. 56 коп. за договором постачання природного газу від 28.09.2017 № 3275/1718-ТЕ-5 в редакції додаткових угод
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 26.11.2019 № 14/4-1085-19, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" заборгованість в сумі 317 379 грн. 56 коп., з яких: 137 501 грн. 79 коп. - основний борг, 60 138 грн. 35 коп. - пеня, 39 283 грн. 71 коп. - 3% річних, 80 455 грн. 71 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору постачання природного газу від 28.09.2017 № 3275/1718-ТЕ-5 в редакції додаткових угод.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.
Ухвалою господарського суду від 10.12.2019 визнано справу малозначною, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд зазначає, що заява відповідача в порядку ч. 4 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України до суду не надходила.
15.01.2020 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 13.01.2020 № 15/01-001, в якому повідомив суд про часткову оплату основного боргу в сумі 39 372 грн. 72 коп., на підтвердження чого надав платіжне доручення від 24.12.2019 № 3593, а також зазначив, що заявлені позовні вимоги визнає частково на загальну суму 122 103 грн. 06 коп., з яких: 98 129 грн. 07 коп. - основний борг, 10 947 грн. 20 коп. - пеня, 3 901 грн. 19 коп. - 3% річних, 9 125 грн. 60 коп. - інфляційні втрати. Часткове визнання позову обґрунтовує тим, що відповідачем дійсно було здійснено несвоєчасну оплату природного газу, поставленого позивачем у жовтні-грудні 2017 за рахунок власних коштів підприємства. Надав власний розрахунок суми позовних вимог.
Щодо решти позовних вимог відповідач із посиланням на п. 6.1 договору в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1, норми постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2002 № 256 зазначає, що правовідносини з проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, як то постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та від 04.02.2002 № 256. Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Заперечує, щодо наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних, оскільки вважає, що вказані нарахування здійснені позивачем без врахуванням умов п. 8.2 договору в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1.
Крім того, просив суд надати розстрочку виконання рішення суду в частини, в якій відповідач визнає позов, строком на шість місяців, згідно із викладеним відповідачем у відзиві графіком погашення боргу. В обґрунтування заяви про розстрочку посилається на скрутне фінансове становище та збитковість підприємства, наявність боргу населення за послуги центрального опалення за 2017-2019 в сумі 3 405 219, 32 грн. тощо.
27.01.2020 до суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог від 24.01.2020 № 14/4-511-20, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у загальній сумі 273 948 грн. 04 коп., з яких: 98 129 грн. 07 коп. - основний борг, 52 681 грн. 65 коп. - пеня, 40 587 грн. 52 коп. - 3% річних, 82 549 грн. 80 коп. - інфляційні втрати. Заява обґрунтована частковою оплатою відповідачем суми основного боргу після звернення позивача із даним позовом до суду, перерахунком сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Того ж дня до суду надійшла відповідь позивача на відзив від 24.01.2020 № 14/4-510-20, в якій заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та від 04.02.2002 № 256, на які посилається відповідач, не змінюють умов спірного договору в частині порядку та строків розрахунку за природний газ; позивач не має прямого відношення до відносин між відповідачем та державою, зокрема, щодо фінансування з Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню. Отже, відповідачем порушено умови спірного договору в частині своєчасної оплати природного газу у визначені договором строки.
Крім того, вказує, що підписання спільних протокольних рішень, договорів про організацію взаєморозрахунків не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, що визначено сторонами у. п. 11.3 договору, в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1. Стверджує, що згідно із наданим розрахунком пені, на виконання умов п. 8.2 договору в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1, позивач не здійснював нарахування пені на суми оплат, проведені відповідачем відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та від 04.03.2002 № 256. Щодо виконаного розрахунку інфляційних втрат посилався на зміст листа Верховного Суду від 04.04.199 № 62-97-р та судову практику.
Проти задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду заперечував, зазначаючи, що доводи відповідача про скрутний фінансовий стан не є винятковими обставинами та не свідчать про неможливість виконання рішення суду; вважає, що сума боргу, яку просить розстрочити відповідач, є незначною та не обтяжною для відповідача, оскільки останнім не надано будь-яких доказів відсутності коштів на рахунках або їх нестачу для виконання рішення суду.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
28.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 3275/1718-ТЕ-5 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано в АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Відповідно до п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України) (п.1.4. договору).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 (включно) природний газ обсягом до 780 тис.куб.метрів.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Додатковою угодою № 1 від 11.01.2018 сторони виклали абзац 3 пункту 6.1 договору в наступній редакції:
«Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором».
Пунктом 11.3. договору передбачено, що, зокрема:
усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому пункту 2.3, пунктах 11.4 та 11.5 цього договору;
сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у пунктах 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору;
договір про організацію взаєморозрахунків, спільне протокольне рішення не вносять змін до цього договору та можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору;
будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, протоколи нарад, дво-та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:
не можуть бути використані для внесення змін до цього договору;
можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
Додатковою угодою № 1 від 11.01.2018 сторони виклали підпункт 4 пункту 11.3 договору в наступній редакції:
«Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:
- не можуть бути використані для внесення змін до цього договору;
- можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору».
За умовами п. 12.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 2 від 23.03.2018 сторони виклали п. 2.1 договору в наступній редакції:
« 2.1. Постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 (включно) природний газ обсягом до 599, 871 тис.куб.метрів.»
Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 2 від 23.03.2018 вона набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 01 жовтня 2017 року.
На виконання умов зазначеного договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3 461 022 грн. 95 коп., що підтверджується двосторонніми актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами:
акт від 31.10.2017 на суму 46 274 грн. 92 коп. (за жовтень 2017);
акт від 30.11.2017 на суму 569 300 грн. 60 коп. (за листопад 2017);
акт від 31.12.2017 на суму 818 258 грн. 80 коп. (за грудень 2017);
акт від 31.01.2018 на суму 561 122 грн. 59 коп. (за січень 2018);
акт від 28.02.2018 на суму 738 192 грн. 47 коп. (за лютий 2018);
акт від 31.03.2018 на суму 727 873 грн. 57 коп. (за березень 2018).
Позивач стверджує, що відповідач допустив порушення зобов'язання з оплати отриманого газу у встановлений договором строк.
Відповідно до п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.
У п. 8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Додатковою угодою № 1 від 11.01.2018 сторони виклали пункт 8.2 та пункт 8.3 договору в наступній редакції:
« 8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 р. № 256».
«п. 8.3 Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно із Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 р. № 256 не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором».
Відповідно до п. 6 додаткової угоди № 1 від 11.01.2018, вона набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01 січня 2018 року.
Договором передбачено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п.10.3. договору).
За розрахунком позивача, доданим до заяви про уточнення позовних вимог від 24.01.2020 № 14/4-511-20 підлягає стягненню з відповідача пеня за загальний період з 26.12.2017 по 22.01.2020, розрахована за кожним Актом окремо, у загальному розмірі 52 681 грн. 65 коп.
Із посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в сумі 40 587 грн. 52 коп. за загальний період з 26.12.2017 по 22.01.2020 та інфляційні втрати у розмірі 82 549 грн. 80 коп. за загальний період з січня 2018 по грудень 2019.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення сторонами договору постачання природного газу, строку дії договору, умов та обсягів поставки природного газу, факту поставки, порядку та строків оплати за отриманий у певному періоді природний газ, наявність заборгованості, періоди прострочення, наявність (відсутність) підстав для розстрочки виконання рішення суду
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами ст.. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Так, матеріалами справи підтверджується, що поставлений у період з жовтня 2017 по березень 2018 природний газ відповідач оплатив не у повному обсязі та із простроченням. Вказане вбачається із банківських виписок за період з 14.11.2017 по 27.06.2019 (а.с. 39-90).
З урахуванням оплати в сумі 39 372 грн. 72 коп., здійсненої відповідачем після звернення позивача із даним позовом до суду, що підтверджується платіжним дорученням від 24.12.2019 № 3593, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" за поставлений у березні 2018 природний газ становить 98 129 грн. 07 коп.
Заборгованість в сумі 98 129 грн. 07 коп. та факт допущення порушення строків оплати вартості природного газу, поставленого позивачем у жовтні-грудні 2017, не заперечується відповідачем.
Разом з тим відповідач стверджує, що у інші спірні періоди поставки газу ним не порушувалися строки оплати його вартості за власні кошти; прострочення оплати пов'язане із несвоєчасним перерахуванням коштів на рахунок позивача Головним управлінням Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002. Відповідач із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, вважає, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Отже, відповідач наголошує на відсутності правових підстав для застосування до нього юридичної відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
Господарський суд, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, вважає за необхідне зазначити про хибність тверджень відповідача щодо відсутності правових підстав для його відповідальності за порушення строків оплати природного газу за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
У статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Так, у п. 6.1 договору сторонами визначено, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
При цьому, сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
За змістом зазначеного Порядку від 11.01.2005 № 20 (який діяв на час укладення договору і втратив чинність із 01.01.2018) держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Так, цим Порядком передбачено здійснення розрахункового обслуговування цих рахунків на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб'єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.
Отже, підписуючи спільні протокольні рішення, сторони погоджуються із тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.
Додатковою угодою від 11.01.2018, у зв'язку із припиненням дії постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, сторони внесли зміни до договору, зокрема, до п.п. 6.1, 8.2, 8.3, пп. 4 п. 11.3, в яких залишили без змін умову договору щодо незмінності строків оплати та умов розрахунків за цим договором, у разі підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно із Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 р. № 256. Сторони погодили, що будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:
- не можуть бути використані для внесення змін до цього договору;
- можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
Аналіз положень Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, на який посилається відповідач, дає змогу дійти висновків, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, природного газу у визначені умовами цього Порядку строки.
Разом з тим, за змістом ст. 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, і за такими, зокрема, принципами: забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу; вільної торгівлі природним газом та рівності суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені; вільного вибору постачальника природного газу; невтручання держави у функціонування ринку природного газу, крім випадків, коли це необхідно для усунення вад ринку або забезпечення інших загальносуспільних інтересів, за умови що таке втручання здійснюється у мінімально достатній спосіб; відповідальності суб'єктів ринку природного газу за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 12 цього Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Споживач зобов'язаний, зокрема укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів (ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 № 925/74/19.
Отже, за вищевказаних домовленостей, досягнутих сторонами у спірному договорі, вищевказаний Порядок не змінює умов договору в частині порядку та строків розрахунку за природний газ.
Докази внесення змін до спірного договору в частині порядку оплати вартості природного газу на виконання, зокрема, умов підпункту 4 пункту 11.3 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 11.01.2018, сторонами до суду не надано.
При цьому судом враховано доводи позивача, стосовно того, що вказаний Порядок не передбачає механізму автоматичного перерахування коштів підприємствам-учасникам постачання природного газу тепловим організаціям, а також стосовно того, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не має прямого відношення до відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню.
Крім того, суд зазначає, що положення Порядку від 04.03.2002 № 256 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.
За вищевказаних підстав, господарський суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що частковий розрахунок із позивачем за поставлений природний газ відповідно до положень Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, виключає застосування до нього юридичної відповідальності за порушення строків оплати природного газу, визначених умовами спірного договору.
Разом з тим, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ч.1 ст.і 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 необхідно зазначити, що у цій постанові суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин, що були встановлені господарськими судами при її розгляді, зокрема, інших умов договору.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, суми, призначення платежу та дати зарахування коштів за спірним договором підтверджуються наявними у справі виписками по особовому рахунку АТ «НАК» Нафтогаз України», наданими позивачем, та платіжними дорученнями, наданими відповідачем.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що спожитий у період з листопада 2017 по березень 2017 природний газ був оплачений відповідачем із простроченням.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Судом здійснено перевірку розрахунку пені, доданого позивачем до заяви про уточнення позовних вимог від 24.01.2020 № 14/4-511-20 та встановлено, що під час його проведення позивачем вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо) з урахуванням часткових оплат та умов п. 8.2 договору (у тому числі в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, вказаний розрахунок пені, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних порушень норм чинного законодавства та умов договору судом не встановлено.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 82 549 грн. 80 коп. господарський суд зазначає наступне.
Так, в обґрунтування порядку нарахування інфляційних втрат позивач посилається на зміст листа Верховного Суду від 04.04.199 № 62-97-р, постанову Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 № 14 та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанова від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно із п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 № 14, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Перевіряючи розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що виконуючи нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача за лютий та березень 2018 позивачем нараховувався індекс інфляції за кожний наступний місяць у заявленому періоді на суму боргу, що вже включала в себе інфляційне збільшення за попередні періоди, тобто з квітня 2018 по вересень 2019 та з листопада 2018 по гру листопад 2019.
У зв'язку із чим, згідно перерахунку, здійсненого господарським судом, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у загальній сумі 80 543 грн. 82 коп., з яких:
- нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача за листопад 2017 - 2 837 грн. 24 коп.;
- нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача за грудень 2017 - 6 288 грн. 36 коп.;
- нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача за січень 2018 - 5 823 грн. 93 коп.;
- нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача за лютий 2018 - 19 723 грн. 37 коп.;
- нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача за березень 2018 - 45 870 грн. 56 коп.
Щодо посилань позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у вищезазначених постановах, господарський суд зазначає, що у цих постановах суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин, що були встановлені господарськими судами при її розгляді, а саме: касаційною інстанцією визнано вірним порядок розрахунків позивача в частині нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, з огляду на те, що спірні інфляційні нараховувались на суму боргу, яка була стягнута за рішенням суду.
У п. 7.1 згаданої постанови Пленуму Вищий господарський суд України зазначив, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, викладена правова позиція суду касаційної інстанції не може бути застосована при розгляді даного спору з огляду на відсутність подібності обставин справ.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені договором, майново-господарські зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого природного газу, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача 98 129 грн. 07 коп. основного боргу, 52 681 грн. 65 коп. пені, 40 587 грн. 52 коп. 3% річних та 80 543 грн. 82 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.
Крім того, у поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розстрочити виконання рішення в частині, в якій відповідач визнає позов, строком на шість місяців, згідно із викладеним відповідачем у відзиві графіком погашення боргу.
В обґрунтування заяви про розстрочку відповідач посилався на скрутне фінансове становище та збитковість підприємства, наявність боргу населення за послуги центрального опалення за 2017-2019 в сумі 3 405 219, 32 грн. тощо. Просив суд врахувати, що оскільки основні надходження грошових коштів на банківські рахунки відповідача відбуваються під час закінчення опалювального сезону, що триває з 01.11.2019 по 15.04.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" в цей період повинно сплачувати позивачу поточні платежі за постачання природного газу за новими тарифами в опалювальному сезоні 2019-2020, у зв'язку із чим без шкоди для позивача та без прострочення поточних платежів відповідач буде мати можливість виконати дане рішення суду в повному обсязі відповідно до наданого графіку погашення заборгованості до 31.07.2020.
На підтвердження клопотання відповідачем до матеріалів справи надано копію фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва за 2017, 2018 роки; інформаційну довідку від 11.01.2020 № 01/01-011 (а.с. 146-149, 150).
Проте суд не вбачає підстав для надання розстрочки судового рішення з таких підстав.
За приписами ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно із ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
За умовами ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, обов'язковою умовою надання розстрочки виконання судового рішення є в тому числі наявність обставин, що ускладнюють виконання такого рішення.
При вирішенні питання про надання розстрочки виконання рішення суд враховує матеріальні інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження поданого клопотання та обставин, які ускладнюють виконання рішення. В обґрунтування клопотання про розстрочку виконання рішення суду відповідач послався на обставини, які є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності відповідачем, яку він здійснює на свій ризик. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності. Розстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав. Відповідачем не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочки виконання рішення суду.
Також, при розгляді заяви суд враховує положення міжнародного договору, а саме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на справедливий суд. Під терміном справедливий судовий розгляд розуміється у тому числі забезпечення реального виконання рішення, на що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу держав - членів Ради Європи. Обов'язок забезпечення механізмів реалізації права на справедливий суд покладено на держави-учасниці Конвенції.
Надання за вищезазначених обставин відповідачу можливості тимчасово не виконувати рішення суду (розстрочка) буде порушенням права власності позивача у розумінні ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням вищевикладеного, клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, господарським судом врахована заява відповідача на підставі ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, викладена у відповіді на відзив, в якій позивач повідомив суд, що не підтримує позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 39 372 грн. 72 коп., унаслідок задоволення їх відповідачем після подачі позову, та просить суд стягнути понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в цій частині на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" (50044, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Військове містечко-33, б. 16, кв. 33, код ЄДРПОУ 37862355) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, б. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 98 129 грн. 07 коп. (дев'яносто вісім тисяч сто двадцять дев'ять грн. 07 коп.) основного боргу, 52 681 грн. 65 коп. (п'ятдесят дві тисячі шістсот вісімдесят одну грн.. 65 коп.) пені, 40 587 грн. 52 коп. (сорок тисяч п'ятсот вісімдесят сім грн. 52 коп.) 3% річних, 80 543 грн. 82 коп. (вісімдесят тисяч п'ятсот сорок три грн. 82 коп.) інфляційних втрат, 4 669 грн. 72 коп. (чотири тисячі шістсот шістдесят дев'ять грн. 72 коп.) витрат по сплаті судового збору.
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" про розстрочку виконання рішення суду відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 10.02.2020
Суддя І.А. Рудь